Наближаються чергові святкові вихідні, тож уже варто замислитися, як їх провести. Хтось поїде на море, хтось до родичів у село, а хтось лишиться у загазованих мегаполісах. Багато киян роками їздять на уїк–енд до сусідніх областей, зокрема, у стародавній Чернігів. Адже відстань усього лише сто з гаком кілометрів.

Щосерпня, напередодні дня народження Іллі Рєпіна, до Чугуєва з’їжджаються молоді художники на знамениті «Рєпінські пленери». Розмістившись на березі Сіверського Донця, вони протягом кількох тижнів створюють свої поки що несміливі шедеври, аби віддати їх на суд професійного журі.

Доки влада й опозиція звинувачують одне одного у фашизмі, доки одні політики наполягають на збереженні терміна «Велика Вітчизняна війна», а інші — пропонують викинути його з підручників, є в Україні місце, де люди не клянуть сусіда за те, що «його дідусь не на тому боці воював».

Де ще в Україні можна відразу почути гімн Швеції, старовинні гуцульські колядки та колоритну старошведську мову? Знайомтеся: село Зміївка Бериславського району Херсонщини. Унікальне поселення на півтори тисячі мешканців, де живуть у мирі та злагоді люди 14 (!) різних національностей!

Про колишню фортифікаційну велич Раковецького замку, розташованого на крутому правобережжі Дністровського каньйону, нині не так нагадують його руїни із вцілілою центральною вежею–донжоном, як потужні мури, що оточують обійстя місцевих селян.

У капітанському кашкеті зі штурвалом у руках сільський голова Кутищ Богдан Налисник відразу опинився у центрі уваги відвідувачів виставки–презентації туристичних приваб Прикарпаття, організованої минулої осені в Івано–Франківську. Ще б пак: побачити морського «вовка» у віддаленому від морів–океанів щонайменше на півтисячі кілометрів гірському краю так само незвично, як і бедуїна на верблюді. Хоча, за влучним висловом Марка Твена, «Людина з новою ідеєю — всього–на–всього дивак, поки його ідея не переможе».

Першою в молодесенькому саду «вибухнула» ніжно–рожевим цвітом сакура. І хоча у Святому Письмі нічого не сказано про це культове для японців дерево, сім його саджанців уже міцно вхопилися корінням за маріямпільську площу Святої Марії. Їхній тут присутності є принаймні два пояснення. По–перше, у Країні Схiдного Сонця існує один із семи дотепер відомих у світі біблійних садів, в якому сакура — на традиційно почесному місці. По–друге, деревця японської вишні, вирощені на Закарпатті, мають впливового патрона — їх маріямпільцям подарував очільник МНС Віктор Балога. Зрештою, Іван Франко у своїй відомій поемі «Мойсей» до «гурту» біблійних рослин — кедра, пальми, троянди та дуба — долучив і зовсім невідому на батьківщині Ісуса Христа березу, про яку в Святому Письмі,звісно ж, нічого не згадується.

Про те, що Стрий — важливий транспортний центр, знають усі, кому доводилося мандрувати з Києва на захід. Через це місто пролягає головна українська залізнична та автомагістраль, які сполучають Україну із країнами Євросоюзу. Тож чи треба дивуватися, що ще на середньовічному гербі цього понад 600–річного міста зображений подорожній із палицею та клунком за плечима. Адже, крім дороги із заходу на схід, у цьому місті перетинався й важливий шлях із півночі на південь уздовж Карпатських хребтів. Тож і зараз у Стриї можна зустріти придорожні вказівники: на «Львів», «Івано–Франківськ», «Мукачів», «Дрогобич», «Ходорів».

Дорогу до Вощанців по обидва боки обсаджено яблунями. Навесні вони вдягли білосніжні квіткові шати, щоб восени частувати подорожніх стиглими плодами. Тим деревам — більше ста років. У центрі села при дорозі стоїть невеликий дерев’яний храм Воздвиження Чесного Хреста.

Восени 2003 року — п’ять років тому — майже кожен в Україні дізнався, що є така українська земля — острів Коса Тузла в Керченській протоці. Тоді росіяни почали будувати дамбу до Тузли з боку Краснодарського краю (з Таманського півострова), поставивши під сумнів територіальну приналежність острова. Патріотична кампанія із захисту Тузли об’єднала в Україні навіть доти непримиренних політичних опонентів. Споруджувати дамбу припинили, хоча вона й змінила течії у протоці, внаслідок чого Тузла почала розмиватися.
Коли стоїш на березі Керченської протоки, загадкову Тузлу видно досить добре. Місцеві жителі не розуміли мого зацікавлення островом. За довгі роки мало хто з них там бував. «Ми тут простий російський народ, а там, на Тузлі, хохли щось чудять», — пояснює із якоюсь дивною гордістю власник кафе на керченському узбережжі. — Навіщо туди пертися? Моря й тут вистачає».