Пригадуєте минулорічний весільний бум 07.07.07? Люди прагнули якщо не одружитися, то хоча б зробити щось пам’ятне в таке «щасливе» число: зачати дитину, відсвяткувати день народження (який насправді припадає на іншу дату), стрибнути з парашутом тощо. Сьомого числа сьомого місяця дві тисячі сьомого року було встановлено справжній рекорд за кількістю весіль: сотні тисяч закоханих по всьому світу вважали, що саме це поєднання чисел стане для них запорукою щастя. Тільки в Україні 7 липня минулоріч зареєстрували понад 5 тисяч шлюбів. А цього року, очевидно, цей рекорд поб’є дата 08.08.08. Молоді пари намагалися «застовпити» в РАЦСах місце на одруження 8 серпня 2008–го ще з минулої осені, хоча, згідно з правилами, бронювати час для шлюбу можна не раніше, ніж за три місяці.

Сьогодні, у третю п’ятницю травня, Україна відзначає День обсерваторії — установи, без якої було б неможливо ані почитати прогноз погоди, ані погортати кліматичну карту областей, ані побудувати надійний міст, ані визначити хронічну токсичність річкової води. У далекому 1855 році метеорологічна обсерваторія Київського університету відкрилася, щоб вести регулярні спостереження за станом повітря, хмар, кількістю опадів та мінімумом температури вночі. За 153 роки, які минули відтоді, обсерваторія значно розширила коло своїх досліджень. Сьогодні до її складу входять сім відділів: від метеорології до радіаційно­екологічного контролю. Чим займаються працівники обсерваторії? Хто такі спостережники і що вони роблять із променевими «стрілялками»? У яких українських містах найчистіше повітря? Про це та багато іншого «УМ» розповідав Олександр Косовець — спеціаліст, який майже 20 років очолює Центральну геофізичну обсерваторію МНС України, найстарішу методичну організацію гідрометслужби України.

В українських магазинах новорічних сувенірів жваво торгують китайськими пацюками. Тим часом за 32–річним зороастрійським календарем, наступний рік присвячено чорногузам. За легендою, наступного року ці благородні птахи — охоронці родинного щастя — протистоятимуть нахабним слизьким жабам.
Отже, нас чекають очеретяні війни з пустопорожнім жаб’ячим кумканням та спроби навести лад у власній господі. Лелеки, незважаючи на пристрасть до далеких подорожей, завжди повертаються до рідного гнізда. Люди, народжені 1942–го, 1974–го, 2008–го років, зазвичай однолюби, мовчазні одинаки, які звикли розраховувати тільки на власні сили.
Цього року варто більше довіряти стриманим аскетам, які переймаються практичними результатами своєї праці. Рік сприятливий для налагодження сімейних стосунків, облаштування житла.

На останньому Всесвітньому конгресі Міжнародної федерації бджільницьких асоціацій АПІМОНДІЯ в Австралії, про що вже писала «УМ», Україна посіла друге місце за кількістю здобутих нагород серед понад 100 країн. Чотири золоті та чотири бронзові медалі в різних номінаціях і, наостанок, корона Медової Королеви — це сенсаційне досягнення для країни, яка вперше винесла свою продукцію на суд вимогливої міжнародної спільноти. Про передумови, а також перспективи та труднощі розвитку бджільництва в Україні «УМ» поспілкувалася з головою правління «Братства бджолярів України» та керівником української делегації в Австралії Тетяною Васильківською.

Літак відривається від землі. За кілька годин ви досягнете бажаного місця призначення і вас «зустрінуть радісно біля трапа». І ось ви знижуєтеся, але це не посадка — це катастрофа. Пілоти з останніх сил намагаються врятувати своїх пасажирів, гілки дерев скрегочуть об черево літака, тріщання, глухі удари, струс, все зупиняється. Далі дві новини, одна добра, інша погана: ви і ваші супутники залишилися живі, але є поранені, а навколо сотні кілометрів непролазних хащів. Тепер ваше життя у ваших руках.

Україні вже шістнадцать років! Позаду — подолання незграбності перших крокiв, дошкульних «хвороб зростання»... Межею «підліткових» бажань у загальнодержавному масштабі стає гідний і презентабельний вигляд... Для кожного народу «фасадом» держави є її герб. Предмет нашої національної гордості, наш головний символ — тризуб, так званий малий герб. На великий Україна ще не спромоглася. А історія малого герба — непроста й повчальна...

Поки станом на вчорашній ранок рятувальники підняли останню «фосфорну» цистерну, на Львівщині близько 200 мешканців, перекривши станцію «Красне», протестували проти перевезення небезпечних резервуарів неподалік їхніх домівок. На момент виходу номера у друк ще не було достеменно відомо, чи дослухається до думки народу влада. Очікувалося, що близько 17.00 це буде вирішено на спільнiй нарадi очільника Міністерства з надзвичайних ситуацій Нестора Шуфрича та віце-прем'єр-міністра Олександра Кузьмука. Як повідомив «УМ» керівник прес-служби МНС Ігор Кроль, у розпорядженні залізничників є принаймні два маршрути транспортування небезпечного вантажу. «Наразі рано говорити, яким саме шляхом резервуари переправлять у Казахстан. Однак можу сказати, що альтернатива є, і станом на сьогодні відпрацьовані принаймні дві дороги їх перевезення».

Після трагедії на львівській залізниці Партія зелених України була першою політичною силою, що прибула до Буського району та допомогла людям. «Фосфорна» катастрофа має довгостроковий характер, і, на думку зелених, гасінням пожежі проблема не вирішена. Заражені фосфором території становлять серйозну екологічну небезпеку для жителів районів Львівської області. Адже до грунту та в атмосферу потрапили токсичні речовини, що є загрозою для здоров'я людей. Перші дні трагедії були відзначені тим, що людям не повідомили ні про специфіку аварії на залізниці, ні про можливі наслідки.

Сучасне наше життя влаштоване так, що хоч-не-хоч доведеться повірити, що жодна добра справа не лишається без покарання. Підтвердженням цього парадоксу має стати ситуація навколо Колективного договору між адміністрацією Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украероруху) та профспiлками. Ним встановлено великий перелік додаткових гарантій, пільг та компенсацій, не передбачених традиційним трудовим законодавством, зважаючи на те, що тут працюють диспетчери з управління повітряним рухом, рівень відповідальності, вимоги до фахового рівня і стану здоров’я яких надзвичайно високі.

Тисячу років тому вони вперше вирушили з півночі Індії. І відтоді не можуть знайти собі притулку. У кибитках, запряжених кіньми, нав'ючених нехитрим домашнім скарбом, вони бредуть дорогами Європи, Африки чи Америки через століття. Бредуть невідомо куди в пошуках невідомо чого. Вирушив за ними й кореспондент «УМ» — у селище Королево Виноградiвського району Закапаття. Цей край є найбiльшим ареалом ромiв в Українi.