Шанувальники класичної хореографiї, які постiйно вiдвiдують балетнi вистави Київського мунiципального академiчного театру для дiтей та юнацтва, ще рокiв з п’ять тому звернули увагу на молодого артиста балету Микиту Сухорукова. Його яскравий артистизм, емоцiйнiсть, технiчна майстернiсть та широкий дiапазон образiв — вiд принцiв у балетах Чайковського, експресивного Еспадо i веселого Базiля у «Дон–Кiхотi» Мiнкуса, Ганса у «Жiзелi» i мстивого Тiбальда у «Ромео i Джульєттi» Прокоф’єва до темпераментного Золотого Раба у «Шехерезадi» Римського–Корсакова й пiдступного Вожака у «Панночцi та хулiганi» Шостаковича — викликали i нинi викликають щире захоплення у всiх глядачiв.

А якщо додати до цього дивовижну легкiсть у виконаннi найскладнiших технiчних моментiв i впевнене вiдчуття сцени, то стає цiлком зрозумiлим, чому кожний виступ 22–рiчного солiста балету незмiнно користується успiхом у глядачiв. Нинi важко уявити балетнi вистави цього вiдомого у нас i за кордоном театру без його участi. На думку вiдомого київського балетмейстера Алли Рубiної, феномен успiху Микити Сухорукова полягає не тiльки в наполегливостi та великiй працелюбностi, а й в умiннi легко й швидко втiлюватися в конкретнi образи, бути переконливим на сценi, адже за своєю сутнiстю вiн є експресивним романтиком, дуже вимогливим до себе. Нещодавно Сухоруков перемiг на Мiжнародному конкурсi артистiв балету в Москвi, де йому присудили III премiю у старшiй групi (номiнацiя — дуети).

Закінчення чергового сезону в Київській національній опері стало моментом успіху для 30–річного стажера Сергія Скочеляса. Його партія Хосе в опері Жоржа Бiзе «Кармен» викликала щиру симпатію з боку глядача та спонукала суворого критика виголосити німе питання: «У нас з’явився перспективний соліст?». «УМ» на місці вирішила з’ясувати, чия школа стоїть за молодим талантом.

У багатьох прихильникiв класичної музики оперна спадщина видатного росiйського композитора Петра Іллiча Чайковського асоцiюється у першу чергу з найвiдомiшими його шедеврами в цьому жанрi — «Євгенiй Онєгiн» та «Пiкова дама». На жаль, iншi, не менш талановитi, опери Чайковського, зокрема такi, як «Черевички», «Орлеанська дiва», «Мазепа», «Чародiйка», значно рiдше можна почути в театрах України. Єдиним винятком є остання опера композитора — «Іоланта», створена ним за два роки до передчасної смертi. Так, на сценi Київського театру опери i балету для дiтей i юнацтва вже близько 20 рокiв вона йде з незмiнним успiхом; три роки тому вдала сценiчна версiя «Іоланти» прикрасила репертуар оперної студiї Нацiональної музичної академiї України ім. П. Чайковського (до речi, чудовi декорацiї та костюми для цiєї постановки виготовили в Харкiвському театрi опери та балету).

Ювiлейну дату — 80–рiччя з дня народження Євгенiї Мiрошниченко — у Києвi вiдзначили концертом її учнiв у Нацiональнiй оперi України у супроводi симфонiчного оркестру цього театру пiд орудою Миколи Дядюри i виставою «Травiата», у якiй головну партiю виконала її учениця — Оксана Терещенко. Також у концерті взяли участь заслужені артисти України Наталя Шелепницька, Сергій Пащук, Ольга Нагорна, Сусанна Чахоян, Катерина Стращенко... А ще вiдбулася презентацiя альбому «Спiває Євгенiя Мiрошниченко», який пiдготував її син Ігор Школьний.

Шанувальники класичної та сучасної хореографiї мають унiкальну можливiсть протягом двох днiв — 3 і 4 червня — побачити концерт зiрок свiтового балету, який вiдбудеться у Нацiональнiй оперi України за пiдтримки Мiнiстерства культури.

Є музиканти, котрi з перших хвилин виступу вмiють полонити серця особливою, емоцiйно насиченою манерою гри, глибиною розкриття авторського задуму, що в поєднаннi з дивовижною якiстю звуку та блискучою технiкою справляють незабутнє враження. До їх числа, безсумнiвно, належить i 39–рiчний український пiанiст Дмитро Суховiєнко. Його чудову гру вперше довелося почути восени 1994 року, коли Дмитро був ще студентом п’ятого курсу НМАУ iменi Чайковського, i вiдтодi я не пропускав жодної можливостi послухати його виступи. Нещодавно в Колонному залi iменi Миколи Лисенка Нацiональної фiлармонiї України з великим успiхом пройшов сольний концерт Дмитра Суховiєнка. До програми концерту, присвяченого 200–рiччю з дня народження Ференца Лiста, ввiйшли соната сi мiнор та 12 етюдiв трансцендентного виконавства. Ще нiхто нiколи в Українi не виступав iз такою неймовiрно складною в технiчному планi сольною програмою.

У неділю, 8 травня, відзначаємо День матері. Для багатьох iз нас це привід, струхнувши з плечей вал буденних проблем, згадати про найближчу людину у світі (любов матері, як відомо, безумовна й безмежна). Для відділу культури «УМ» свято стало приводом дізнатися, як народження дитини вплинуло на роботу мам творчих професій.

Сьогоднi лише шанувальники академiчного спiву старшого поколiння пам’ятають унiкальний за тембром i красою голос легенди минулого столiття Ламари Чконiя. Випускниця Тбiлiської державної консерваторiї, де вона вчилася у видатного педагога Валерiана Кашакашвiлi, з 1960 року поєднала своє життя i творчiсть з Україною. Вiсiм рокiв молода грузинська спiвачка разом зi своїм чоловiком, вiдомим артистом балету Морiсом Лекашвiлi, працювала в Київському академiчному театрi опери i балету iменi Тараса Шевченка. Тут вона спiвала разом iз нашими корифеями оперної сцени — Єлизаветою Чавдар, Ларисою Руденко, Михайлом Гришком, Борисом Гмирею, Белою Руденко, Євгенiєю Мiрошниченко, Анатолiєм Солов’яненком, Дмитром Гнатюком, Анатолiєм Мокренком. У Києвi її педагогом i духовною наставницею була Зоя Михайлiвна Гайдай, тут же Ламарi Чконiї присвоїли звання заслуженої артистки України.

Люди старшого поколiння пам’ятають балети народного артиста України, лауреата Шевченківської премії, композитора Євгена Станковича «Прометей» i «Ольга», поставленi у 70–х роках минулого столiття, а глядачi середнього вiку — «Нiч перед Рiздвом» i «Вiкiнги», що з’явилися у 90–х роках на сцені Національної опери України. Всi цi вистави сприймалися досить стримано i швидко зникали, за винятком «Ночi перед Рiздвом», яка в оновленому виглядi повернулася до театру в ювiлейний, гоголівський рік, i тримається в репертуарi не в останню чергу завдяки вдалому сценографiчному рiшенню, яскравим костюмам та динамiчнiй хореографiї Вiктора Литвинова.

Чи любите ви Шопена? Навряд чи знайдеться людина, яка б, хоч трохи цiкавлячись класичною музикою, ризикнула дати негативну вiдповiдь на це запитання. Сьогоднi неможливо уявити свiтову музичну спадщину без його дивовижно красивих творiв, що поєднують фiлософську глибину i мудрiсть Баха, витонченiсть та елегантнiсть гармонiй Моцарта, патетичний пафос Бетховена та романтичну схвильованiсть доби, коли жив цей неперевершений композитор.