У Центральному будинку офіцерів 14-й міжнародний літературний конкурс «Коронація слова» назвав імена лауреатів і дав путівку в життя новим авторам. Золоті, срібні та бронзові статуетки традиційно роздали у номінаціях: «Романи», «Кіносценарії», «П’єси», «Пісенна лірика» і «Твори для дітей».
Цьогорічна церемонія нагородження лауреатів літературного конкурсу «Коронація слова» почалася з Гімну України, хвилини мовчання за загиблими Небесної сотні та на сході країни й невеликого відеосюжету про Євромайдан. Усі концертні номери церемонії були патріотичного спрямування: українські костюми, давно відомі пісні «Думи мої, думи...», «Червона калина»...
У столичній книгарні «Є» видавництво «Смолоскип» зібрало навкололітературну молодь, аби вручити премії за найкращі рукописи, які надійшли на літературний конкурс видавництва.
У столичному Будинку вчителя на днях проходив ювілейний вечір класика української літератури Юрія Мушкетика до його 85–ліття. Хоча свій день народження письменник відзначав ще 21 березня, про ювіляра не забули. На творчий вечір Мушкетика прийшли чимало давніх знайомих і друзів, яким є що згадати.
Цьогоріч церемонія нагородження переможців найбільшого літературного конкурсу країни — «Коронація слова» — якісно відрізнялася від попередніх: була витримана в національному стилі — від убрання гостей до виступу колективів, заставок на екранах та оркестру, що виконував жваве українське.
Напередодні сьомої річниці Майдану «УМ» спробувала з’ясувати, чи написано вже головну книгу про Майдан (див. №211 за 22.11.2011). Однозначної відповіді тоді отримати не вдалося, зокрема й тому, що, як показує наше життя, майданівська тема в новітній історії України не закрита: маємо свіжі майдани підприємців, учителів, афганців, шахтарів... Не дивно, що література про даний феномен досі залишається актуальною. Наприклад, у книжці братів Капранових «Щоденник моєї секретарки», дія якої відбувається у вікопомний 2004–й, усе ті самі обличчя — невдоволені життям в Україні українці.
«Мені шкода, що інцидент із «Богданом» (з різних причин, серед яких і небажання авторів іти на конфлікт) не викликав навіть публічної дискусії, не те що судового розгляду. Це могло б трохи очистити болото, яким наразі є в Україні стосунки між автором і видавцем», — нарікає поет Остап Сливинський, розмірковуючи над ситуацією, що склалася з виходом двотомної антології «Чорне і червоне: Сто українських поетів ХХ сторіччя» та «Чорне і червоне: Сто українських поеток ХХ сторіччя» у видавництві «Навчальна книга — Богдан».
Книгарня «Є» запровадила хорошу традицію лестити письменникам, збираючи на презентації їхніх книжок повні зали. Аншлаг, зокрема, нещодавно зібрала Ірена Карпа, яка представила у київській книгарні свіжу роботу «Піца «Гімалаї». Письменниця зачитувала уривки, розповідала історії, що не увійшли до видання, і навіть заспівала хіт, який почула в Бірмі в одному з автобусів. «В Азії класно — люди там бідні, нещасні, але посміхаються і ніколи не тхнуть в умовах тотальної спеки і браку води, чого не скажеш про наших співгромадян у «маршрутках», — ця коротка ремарка від Карпи вводить нас у світ її нового літературного твору.
Коли невгамовна творча особистість Ірена Карпа вийшла заміж за американського бізнесмена Нормана Хенсена, всі слухачі української музики принишкли в очікуванні на англомовний альбом співачки і тур Америкою. Першого довелося чекати кілька років, і от маємо! Після презентації на Форумі видавців нової книжки «Піца «Гімалаї» Ірена представила на суд публіки ще одне творіння — альбом And I Made А Man, концерт–презентація якого відбувався минулого тижня у київському клубі. Основною відмінністю платівки є її різноплановість, підкреслює Карпа, фронтвумен однойменного гурту QARPA.
Крим завжди вабив своїми східними мотивами, переплетенням традицій усіх тих, хто тут побував у той чи інший історичний проміжок. Тут витає дух чогось неукраїнського, чаруючого, як завжди буває з чимось чужим, малознайомим. Оригінальна кримськотатарська кухня, колоритні назви поселень, які не раз виринали з розповідей знайомих, кликали до себе…
Півострів, на якому свої сліди лишили різні народи, чомусь асоціюється із Маланюковими рядками «Куди ж поділа, степова Елладо, варязьку сталь і візантійську мідь? ... Коли ж, коли ж знайдеш державну бронзу. Проклятий край, Елладо Степова ?!» із «Варязької балади». А далі спливає і сама «Степова Еллада»: «Прокинеться, зітхне, і буйна тирса / Зеленим морем знов на нім зросте, /І побіжать зелені хвилі». Ці степи підкорювали в усі часи. Вони чи не найкрасивіші в усій Україні.
