Учора цивілізований світ відзначав міжнародний День захисту дітей. В Україні про це символічне свято, що стало вже традиційним, теж згадали. Зокрема, в столиці пройшла низка урочистих заходів: різноманітні виставки, зустрічі дітлахів із «сильними світу цього», благодійні акції. Так, вчора відбувся телемарафон, присвячений Дню захисту дітей, виставка робіт «Світ дитячої мрії», в Українському домі стартувала благодійна експозиція «Діти малюють Європу». Завтра у Палаці «Україна» пройде святкове дійство «Країна дитячої мрії». Як повідомили «УМ» у прес-службі Київської міської адміністрації, із 3-го до 5 червня на Хрещатику та майдані Незалежності, а також біля кінотеатру «Лейпціг» проходитимуть загальноміські заходи, присвячені Дню захисту дітей — це культурно-мистецькі акції «Чарівна мить дитинства» та «Світ очима дитини».

17 жовтня в країні пройде референдум щодо змін до Конституції, які, за неприхованим задумом Олександра Лукашенка, дозволять йому втретє балотуватися у президенти. Референдум для економії коштів об'єднано в часі з виборами до парламенту.

Пристрасть мінських містобудівників до елементів київського вуличного декору очевидна — кияни, котрі побували в білоруській столиці, мали можливість розчулитися: ледь з'явившись на Майдані, скляні «теплиці»-піраміди постали на двох центральних площах Мінська — Незалежності і Жовтневій, а в центральних скверах, де не візьмися, вишикувалися бронзові скульптури. Правда, за словами колишнього головного архітектора Мінська пана Чадовича, «вони нікого не означають».

Нещодавно у Гродненському обласному суді завершилися слухання у справі голови Республіканського страйккому підприємців, члена координаційної комісії Європейської коаліції «Свабодная Бєларусь», підприємця Валерія Левоневського та його заступника в страйковому комітеті Олександра Васильєва, яким інкримінували образу честі та гідності президента Білорусі. Вирок суду — два роки позбавлення волі.

Призначений на 16 вересня «день ікс», якого не без закономірних побоювань очікувала білоруська опозиція, завдав страшного удару по сподіваннях та надіях наївного «демократичного» виборця, який повірив у те, що нинішні парламентські вибори в Білорусі хоча б віддалено нагадуватимуть виборчі кампанії на зорі 1990-х. Тоді, в період перебудовчої ейфорії, ймовірність перемоги на виборах того чи іншого кандидата дійсно залежала більшою мірою від його вміння «правильно говорити з народом». А тепер влада ретельно відстежила й виставила з «бігової доріжки» всіх конкурентiв, кому в попередні підготовчі місяці дійсно вдалося знайти з народом спільну мову.

Минуло вже більш як чотири місяці з дня арешту знаного білоруського політика Михайла Маринича. Він і досі перебуває в СІЗО КДБ — сумновідомій мінській «американці», яка у 30-х роках була останнім прихистком цілої низки репресованої творчої інтелігенції. Маринич, у минулому компетентний державний чиновник високого рангу, а потім посол Республіки Білорусь у кількох балтійських державах, в останні роки «неприємно вразив» президента Олександра Лукашенка послідовним перетворенням на принципового опозиціонера.

Білоруських замків, яких збереглося лише близько двох десятків, днями могло поменшати. Останні дні літа ознаменувалися трагедією в Биховському замку — пам'ятці архітектури XVI—XVIII сторіч, що є унікальним зразком фортифікаційного мистецтва. В часи середньовіччя Бихов — нині маленький райцентр — вважався одним із найукріпленіших і важкодоступних міст Великого Князівства. Зводити його починав гетьман Ходкевич, а завершували будівництво нові власники — імениті князі Сапеги, рід яких дав білорусам Великого канцлера Лева Сапегу, автора Статуту Великого Князівства Литовського. У замку дуже багата історія — він витримував тривалі облоги ворогів, але в боротьбі з вогнем не вистояв. Полум'я повністю “з'їло” дах замку, його горішні перекриття, частково постраждали приміщення другого поверху.

Прикметно насамперед те, що в Білорусі як на рівні мас-медіа, так і на рівні обивательському — проект створення Єдиного економічного простору не викликав аж ніякого резонансу. Мої колеги-журналісти щиро дивуються, спостерігаючи за тим, як в Україні киплять пристрасті стосовно ЄЕП. Складається враження, що білоруські еліти настільки байдужі до всього, пов'язаного з ЄЕП саме тому, що для країни це об'єднання не має ніякого емоційного забарвлення, крім підкреслено ідеологічного.

Черговою сенсацією на тлі зростаючої в Білорусі політичної напруги стала несподівана депортація з країни журналіста «першого ешелону» — автора і заступника головного редактора газети «Час» Михайла Подоляка. Громадянин України, котрий багато років тому переїхав у Білорусь, оголошений персоною, статті і репортажі якої становлять загрозу національній безпеці.

Голодування як крайня форма протесту практикується у політичному житті Білорусі з 1995 року. Тоді опозиційна фракція депутатів Верховної Ради 12-го скликання на чолі з присутнім ще на той час у політиці лідером Білоруського Народного Фронту Зеноном Позняком хотіла змусити президента Олександра Лукашенка відмовитися від ідеї змінювати Конституцію та державну символіку на стару, радянську. Відтоді у країні постійно голодують «через політику» — то підприємці, то таксисти і робітники, то політв'язні. Минулого тижня безстрокове голодування оголосили депутати фракції «Республіка».