Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла.

«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята.

Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області.

Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками.

На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей.

Голова Одеської облдержадміністрації Едуард Матвійчук — відданий шанувальник російської мови. Зокрема, після призначення «губернатора» в адміністрації на нарадах почали спілкуватися російською — вперше за останні п’ять років.

Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами.

Дев’ятого травня надвечір закінчиться останній тур чемпіонату України з футболу — донецький «Шахтар», який достроково забронював за собою перше місце, зможе отримати на руки почесний кубок.

Завтрашній День Перемоги значна частина українців зустріне на святкових парадах та центральних площах міст. Ветерани і військові крокуватимуть, як повідомляє прес–служба Міноборони, не тільки у містах–героях Київ, Севастополь, Одеса і Керч.

Людство деградує, розвивається чи стоїть на місці? На це запитання різні особистості і різні релігії відповідають по–різному. Хто з нас не мав думки, що «колись люди були кращі, духовніші, чутливіші»? І це при тому, що «незрозумілий» ще й досі безумовний альтруїзм понад дві тисячі років тому ввійшов не просто в норму людського життя, а у віру. Сповідників християнства перестало лякати потойбіччя, майбутнє уже не вважалося «царством долі», яку можна задобрити чи обтяжити. Усвідомлення і любов виправляли будь–які помилки. Мертві, живі й ненароджені різних народів, рас та історичних епох, — розумні й нетямущі, успішні й не дуже — з’єдналися в єдиній спільноті, де все взаємопов’язане і кожен є даром для іншого. Це почалося з народження Дитятка «не від світу цього» в убогій печері на Святій землі у Віфлеємі.