Янголи, що просяться до рук

03.01.2014
Янголи, що просяться до рук

Іванна Равлюк: «Така мотанка колись була щоденною іграшкою малечі». (автора.)

Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. Наші й дуже давні, і більш цивілізовані попередники вірили, що в мотанці зберігається та з покоління в покоління передається дух предків, здатний захистити, передусім дітей, від злих поглядів та намірів. Янголи й берегині, виготовлені своїми руками, мали подвійну силу.

Ляльки — на всі випадки життя

Звісно, вірити архаїчним уявленням древніх про добро і зло в ХХІ столітті не так просто, але, щоб перевірити, треба хоча б мати на чому. Зробити мотанку власноруч, тим паче готуючись до Різдва, якраз доречно і зовсім нескладно, переконує старший науковий співробітник Музею мистецтв Прикарпаття Іванна Равлюк. «Лялька виготовляється з будь–якого доступного матеріалу і майже без інструментів, — пояснює майстриня. — Основою слугує каркас у формі хреста, на вершині якого робимо голівку, а потім намотуємо тулуб й одягаємо так, як підказує фантазія. Зазвичай лялькам–берегиням віддавна створювали мініатюрне вбрання в стилі традиційної української вишивки і запинали хустинкою. Одяг янголів має бути білого чи блакитного кольорів, голівка — простоволосою, а на спинці можна приладнати крильця. Характерно, що мотанки не мають звичного для сучасних ляльок обличчя. Замість очей, носа й рота — хрест із ниток (для янголів переважно — сріблястого кольору). Як відомо, в декоративно–прикладному мистецтві зображення хреста в колі — це солярний знак, що символізує сонячну енергетику».

— Невже мотанка в наш час може конкурувати з ляльками промислового виробництва, тими ж Барбі, котрі мають досконалу форму, запаморочливе вбрання і навіть електронну начинку?

— Ці іграшки, справді, наділені всіма ознаками зовнішньої досконалості, проте — знеособлені, подекуди — небезпечні для здоров’я і, як на мій погляд, позбавлені своєрідного духу, характерного для мотанки, котра з прадавніх часів виконувала захисні функції. Наші предки вірили, що саморобна лялька вберігає сон малюка від нечистої сили. Якщо нею давали погратися хворій дитині, то лялька, за уявленнями попередників, вбирала в себе її недугу. Спаливши таку мотанку чи втопивши в річці, батьки сподівалися, що хвороба відступить назавжди. Нашвидкуруч зроблена мотанка колись була щоденною іграшкою малечі. Як подарунок на весілля, хрестини, до першого причастя її виготовляли особливо старанно й одягали по–святковому.

Захист, неприступний для зла

— Чи багато нині охочих задля оволодіння мистецтвом виготовлення мотанки жертвувати телевізором та комп’ютером?

— На майстер–класи, котрі я проводжу в музеї, особливо взимку, із задоволенням приходять школярі, студенти і навіть літні люди. І майже всі вони невдовзі зізнаються, що не сподівалися отримати такий потужний заряд енергії, бо технологія виготовлення мотанки дуже проста, а можливості для творчості необмежені. Перевірено, так би мовити, на собі.

— А вас до цього хто заохотив?

— Не повірите — донька–першокласниця. Кілька років тому недільного дня я одягнула її в національні строї і взяла з собою на роботу. Саме тоді на майдані Шептицького, де знаходиться найдавніша споруда Івано–Франківська — колишній Колегіальний костел Пресвятої Діви Марії, переобладнаний під Музей мистецтв, відбувався колоритний фестиваль «Карпатський вернісаж». У якийсь момент донька загубилася. Я двічі оббігла майдан — її немає. Аж ось помітила скупчення телеоператорів та фотокореспондентів. Підійшла ближ­че і що побачила: моя донька сидить поруч із старшою дівчиною–майстринею і крутить із висушеної трави мотанку. В очах — захват! Той свій витвір вона півроку показувала всім родичам і знайомим. Та навесні пересохле сіно почало розсипатися, а відтак — і лялька. Тоді мене осяйнула ідея робити мотанки досконалішим, ніж наші бабці–прабабці, способом. Як з’ясувалося, така технологія вже існувала, проте я додала до неї кілька власних удосконалень і, як стверджують колеги, досягла певних успіхів.

— Чи вірять наші сучасники в особливий магнетизм ляльки–мотанки?

— Це вже хто як. Якщо мама робить ляльку для своєї доньки, то вона зосереджується на позитиві і «вплітає» в неї найсокровенніші бажання: аби була здоровою і життєрадісною, добре вчилася та мала щасливу долю. До мене на виставках інколи підходять старші жінки і просять продати мотанку. Мовляв, їхня донька чи внучка тривалий час у шлюбі, але не може завагітніти й народити довгождану дитинку. Зверталися до офіційної медицини — ніякого результату. Єдина надія, кажуть, у цій справі на прабабусині обереги.

— Проте деякі карпатські чародії, так звані мольфари, створюють ритуальні ляльки, в які нарочито закладають негатив, зло та агресію. Як від них уберегтися?

— Я не розуміюся на чаклунстві, тому мені важко відповісти на це запитання. Знаю одне: наші мотанки — це визнані впродовж багатьох віків сакральні обереги, позаяк мають хрестоподібну основу і ще один хрест на обличчі. Такий захист, як на мене, не подолає ніяке зло.

  • Неси мене, мій коню!

    «УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>

  • Анімація, монстри та віртуальний світ

    Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>

  • В Індію чи на гравюру?

    Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>

  • Чудотворець під козацькою охороною

    На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>

  • Парадний розрахунок

    Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>

  • Перемога з розбитим лобом

    Дев’ятого травня надвечір закінчиться останній тур чемпіонату України з футболу — донецький «Шахтар», який достроково забронював за собою перше місце, зможе отримати на руки почесний кубок. >>