Арешт директора Державного центру зайнятості Володимира Галицького та його дружків і вилучення у них за один раз валюти, коштовностей і золотих злитків на 7 млн. доларів наробив великого галасу. Цю подію восени 2011 року висвітлили чи не всі ЗМІ України. Наприкінці року завершилася ревізія КРУ всіх центрів зайнятості України та Фонду загальнообов’язково­го державного соціального страхування на випадок безробіття, через який вони фінансуються. Чогось серйозного ревізори КРУ не виявили, бо всі оборудки мають вміло побудоване юридичне прикриття. Як це робиться, можна легко простежити у будь–якому міському чи районному центрі зайнятості. Візьмемо для прикладу Бродівський районний центр зайнятості (РЦЗ) на Львівщині.

Жити нині нелегко, але й відійти на той світ часто–густо теж непросто. У тому розумінні, що багато кому на цьому так і хочеться по­гріти руки. У Кривому Розі людей допекли настільки, що іншого виходу вони не бачать, як ініціювати всеукраїнський рух проти монополізації ринку ритуальних послуг. Бо де монополізація, там і цінова сваволя. Певна річ, відбувається це не без протекції з боку влади.

Влітку полтавці здавна заздрять мешканцям села Петрівка, що за якийсь десяток кілометрів від обласного центру. Ще б пак! Якщо спільна для всіх Ворскла протікає через місто добряче забрудненою відходами, то розташоване «під боком» у нього, але вище за течією село розкошує біля чистої води. Тож саме сюди, у Петрівку, сусідні Кротенки та інші довколишні села, у спеку щодня вирушають сотні чи навіть тисячі полтавців. Пляжі тут вважаються найчистішими. Тож ця місцина ще з радянських часів обростала базами відпочинку, «дачами» і «дачниками», відсоток яких у порівнянні з аборигенами зараз лише збільшується. Тож лист до «УМ», підписаний 33 жителями Петрівки, тамтешніми «дачниками», їхніми дітьми та внуками, на перший погляд, видається парадоксальним. Адже йдеться про фактичну втрату їхнього головного «козиря» — річки...

Місто Ірпінь на Київщині ставало «героєм» публікацій «УМ» уже неодноразово. На жаль, йшлося не про досягнення тамтешньої владної верхівки, яка руками представників провладної партії міцно тримає штурвал колись мальовничого населеного пункту за курсом «роздай, що залишилося». Цього разу нашу увагу привернули не розбиті круглий рік дороги, посипати які взимку влада, схоже, просто не бачить потреби. І навіть не безкарний дерибан сакральних для міста земель — ділянки в районі парку Героїв, де поховані останки 57 загиблих воїнів. Ідеться про місцеву загальноосвітню школу №3. Точніше про частину її приміщення в центрі міста, яке дивним чином відділили від цілісного майнового комплексу навчального закладу і передали у приватні руки. Причина, як завжди, банальна: у бюджеті немає коштів на ремонт чималої частини школи з надбудовою під дитячий басейн.

Навіть герої вже пішли «по руках», а корінні ірпінцi й досі виборюють право стати законними власниками декількох соток міської землі. Нещодавній скандал із розбитими на ділянки і розданими невідомим людям землями навколо святого для міста місця — парку Героїв, де поховані останки 57 загиблих воїнів, сколихнув широку спільноту.

Місяць тому «УМ» розповіла про проблеми мешканців донецького «острова невезіння», оточеного залізничними коліями. За кілька днів ми отримали роз’яснення від прес–служби ДП «Донецька залізниця» із запевненням, що підприємство не усунулося від проблем мешканців цих будинків. Відтак кореспондент «УМ» вирішив на власні очі подивитися, як живеться мешканцям так званих колійних казарм.

Із Донецького залізничного вокзалу переходжу підземним переходом на протилежний бік. До «острова невезіння» вирішую йти пішки. «Тут недалеко — приблизно кілометр», — на диво досконалою українською підказує один з аборигенів. За якихось десять хвилин повз мене пролітає кілька вантажних ешелонів, шокуючи як швидкістю пересування, так і висотою децибел. Аж ось помічаю три будинки, що виглядають із–за бетонного паркану. Поруч одразу 12(!) колій, причому з обох боків.

«Карпатське море? — недовірливо перепитували нас на заправці у Бориславі, — та яке там море у горах, хіба жартуєте». Як би там не було, але море у Карпатах таки будували, хоча й цю легендарну місцину навіть із картою довелося шукати майже навпомацки. Дорога, якщо її можна так назвати, пролягає мальовничими карпатськими узліссями. На щастя, чим ближче до пункту призначення, тим точніше місцеві мешканці, і малі, й дорослі, радили як ліпше доїхати. Основні вагання були хіба як краще охрестити останній радянський довгобуд: довелося почути і «гребля», і «бункер»...

Цей випадок викликав величезний резонанс на Дніпропетровщині: співробітник міліції вбив у Старовишневецькому 16–річного Олега Дем’яновича з сусіднього села Роздори, а його 17–річного приятеля Максима Тарасова важко поранив. Обоє приїхали сюди на дискотеку, що проводиться по п’ятницях. Ситуація жахлива сама по собі. Ще жахливіше — як неоковирно на Дніпропетровщині взялися рятувати честь міліцейського мундира...

У селі Зарічному Високопільського району Херсонщини вчора вночi 22–річний сержант міліції застрелив хлопця. Місцем злочину знову стала виборча дільниця. Свідки події і сам винуватець злочину стверджують, що вбивство сталося через необережне поводження зі зброєю.

«Чудовий пейзаж, що відкривається з ресторана, приємно здивує і надихне на романтичні думки кожного гостя. Будь–яке свято, вечір при свічках чи ділова зустріч стануть незабутніми, якщо ви проведете їх у ресторані «Гармата», — так рекламують заклад харчування, розміщений у «вежі смерті» колишнього табору для військовополонених «Шталаг–328» у львівській Цитаделі. Тут у 1941—44 роках через тортури, розстріли та штучні зараження смертельними хворобами загинуло понад 140 тисяч в’язнів. Тепер на цій території — готельний комплекс «Цитадель–Інн» із рестораном, казино і спа–салоном. У вежі зробили євроремонт, ззовні начепили мигтючі гірлянди і кличуть «на весілля, ювілеї, дитячі свята»... Рік тому міська влада замислила збудувати там іще більший готельно–розважальний комплекс із фунікулером, концертною залою, багаторівневим підземним паркінгом на півтори тисячі авто. Громадськість, ясна річ, протестує. Адже влада діє всупереч законодавству, покриваючи тим нацистські злочини, та ще й ставить під загрозу санітарну безпеку міста...