Життєва необхідність як право на сміттєвий протест

30.08.2007
Життєва необхідність як право на сміттєвий протест

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.

Відмовляла рада, аж Здвижівка заплакала...

                Катастрофічна нестача сміттєзвалищ на Київщині — питання давно відоме і болюче. Більшість із них у плачевному стані, відтак куди вивозити сміття, доводиться вирішувати фірмам, інколи шляхом порушення екологічного законодавства, на власний розсуд. А що коли власники сміттєзвалища відмовляються давати дозвіл на вивантаження сміття у яму навіть за гроші, посилаючись на те, що вона вже не придатна для використання? Куди в такий момент діваються відходи? В подібних випадках вони, зазвичай, осідають десь у найближчій лісовій зоні.

                Аналогічна ситуація склалася і зі сміттєзвалищем, розташованим при виїзді з районного центру Бородянка. Тамтешнє кладовище відходів уже декілька років пахне на всю околицю. Ще у 1998 році влада розуміла: невдовзі району буде потрібне нове місце для складування сміття. Тоді й почали для цього вибирати ділянку, а заодно і того, хто б будував.

                У пошуках забудовника вибір впав на товариство з обмеженою відповідальністю «Утіл-Сервіс». Після цього почали визначати місце. «Оформлялося все ще за попереднього голови. Обрана земля лежала за межами населеного пункту, але перебувала в адміністративних межах влади — у категорії земель запасу Здвижівської сільської ради», — розповідає теперішній голова сільради Тарас Черненко. Як свідчать документи, спершу земля належала колективному сільськогосподарському підприємству «Дружба». Однак пізніше була виведена з-під його підпорядкування. Після цього змінилося і цільове призначення восьми гектарів, а здвижівські депутати, які спочатку відмовилися затвердити на сесії дозвіл на відчуження, з другого разу голосування дали своє «добро» майже одноголосно.

                «Справді, згідно з рішенням 15-ї сесії 23-го скликання від 3 жовтня 2000 року «Про попереднє погодження матеріалів вибору земельної ділянки ТОВ «Утіл-Сервіс» під розміщення сміттєзвалища сільрада дала згоду. Проте і нині депутати того скликання розповідають мені, що на них чинився шалений тиск», — продовжує Черненко. За його словами, коли пропозиція про виділення місця для розташування об'єкта надiйшла вперше, усі депутати, за винятком двох, які утрималися, — були проти. Проте вже через два дні відбулася нова сесія, на якій таємним голосуванням вісьмома голосами «за» рішення підтримали.

                Від сільради резонансне погодження тоді підписав колишній сільський голова Анатолій Черненко. Місцеві жителі стверджують, що останній ніколи не приховував відверто прокомуністичних поглядів. Чому «червоний» голова відійшов від лінії партії та принципів свого лідера Петра Симоненка, адже комуністи завжди відстоювали існування колгоспів, а не роздачу землі, — можна лише здогадуватися. Однак депутати твердять, ніби перед голосуванням Анатолій Григорович прямо сказав, що так треба, хоча пізніше і відмовлявся від цих слів.

                Між тим з того часу будівництво просувалося в'ялими темпами. Бо люди, які нізащо не хотіли погоджуватися на нього, весь час протестували. Проте нині тягти з цим влада району не хоче та й не може. Вся справа у старому сміттєзвалищі, яке повністю себе вичерпало. І хоча цей аргумент досить вагомий, він не надто впливає на думку здвижівчан, які панічно бояться присутності небезпечного, на їх погляд, об'єкту. «Йдеться ж про всілякі підводні течії, куди можуть потрапляти відходи. Про викиди та забруднення повітря тощо. Адже всі ми прекрасно розуміємо: наша держава — не Німеччина чи Англія, де є порядок і у те ж сміттєзвалище не потрапить нічого не за призначенням. У нас же туди можуть скидати все підряд, і нікого це потім не стримає», — висловлює думку своїх односельчан Тарас Черненко.

                Йдеться про пасовище площею у вісім гектарів. Територія, як стверджують місцеві, — місце мальовниче: навколо чудові ліси, поруч прекрасна річка Здвиж. Ще за два кілометри — джерело. Інше, що обурює громаду, — відстань до їхнього населеного пункту всього декілька кілометрів. А навколо місця ще декілька сіл: Савенка, Шибино, Небрат, Залісся. Усі вони розташовані у радіусі п'яти кілометрів від місця імовірної ями для сміття. Відтак від «новобудови», вважає Тарас Черненко, потерпатиме не лише Здвижівка.

                «В епіцентрі конфлікту стоїть аж ніяк не цей клапоть землі, який, як дехто думає, я прагну використати у власних інтересах і тому підбурюю громадян. Ніхто ж не має нічого проти, аби тут збудували санаторій, школу чи спортивний майданчик! — каже Черненко. — Але я не дам гарантії своїм односельчанам, що, у випадку зведення сміттєзвалища, через 10—20 років вони зможуть пити ту воду з колодязів, яку споживають нині. А треба розуміти, що здвижівчани — люди далекі від заможних. Для декого з них є проблемою навіть хліб з маслом дозволити собі купити. Що вже казати, якщо колись ще й за воду доведеться віддавати гроші в магазині».

                Переконати людей не чинити спротиву важко ще й тому, що у селі є чимало переселенців з Чорнобиля. Відтак останні, зрозуміло, переживши у житті атомну драму, бояться навіть думати, що доведеться мешкати поруч із чимось, нехай навіть за далекою аналогією таким небезпечним, як четвертий реактор.

                «У мене на руках є шістсот підписів мешканців з вимогою не допустити будівництва. А ніхто з представників влади району жодного разу не приїхав і не пояснив, як усе це буде, не зустрівся з громадою, не довів, що сміттєзвалище їм нічим не загрожуватиме!» — каже сільський голова, киваючи на документ, — експертний висновок пожежної охорони, у якому негативно оцінюється зведення на цій ділянці місця для відходів. — Ось навіть експерти спершу відмовляли і дали виписку, що будувати тут сміттєзвалище не можна. Та потім, очевидно, їх переконали»...

Протести — протестами, а все по закону

                Утiм Олександр Бадрудінов, один із акціонерів ТОВ «Утіл-сервіс», яке отримало погодження на будівництво, заперечує, що спорудження сміттєзвалища може негативно позначитися на екології Здвижівки. Він резонно зауважує: уся дозвільна документація отримана без жодного тиску на представників будь-яких інстанцій. А «Утіл-сервіс», навпаки, чітко дотримується законодавства і через спекулятивні перипетії на цій темі вже неодноразово зазнавав збитків, покривати які, звісно, ніхто не буде. «У 1998 році був повністю вичерпаний ліміт Бородянського сміттєзвалища, яке виникло стихійно і профункціонувало понад тридцять років. Однак з початку його експлуатації населення регіону невпинно зростало. Окрім цього, накопичилося чимало промислових відходів, які потребували захоронення. Коли сміттєзвалище належало комунальному господарству, його працівники не займалися утилізацією сміття, через що постійно виникали пожежі, а звідси — і сморід на всю околицю Бородянки. Ніхто нічого не контролював. Районна адміністрація і рада запропонували «Утіл-сервісу» взяти землю в оренду з умовою, що збудуємо нове сміттєзвалище. Ми маємо зробити полігон, який працюватиме за абсолютно новими технологіями», — пояснив Олександр Бадрудінов «УМ».

                За його словами, «Утіл-сервіс» самостійно не обирав, де саме має зводитися нове сміттєзвалище. Із запропонованих шести ділянок у районі після усіх необхідних експертиз це вирішили відповідні служби, які вказали як на найбільш придатну ділянку для будівництва — землю біля села Здвижівка. Станом на 2005 рік кошторис проекту складав майже 20 мільйонів гривень. Тепер ця цифра через зволікання знову виросла. «Якщо нині будівництво не розпочнеться, сума може зрости вже до 25 мільйонів, — продовжує пан Олександр. — Згідно із затвердженим проектом, полігон для захоронення твердих побутових відходів з урахуванням будівництва сміттєпереробної лінії сортирувальної станції вже давно мав з'явитися. Ми і так у збиток собі досі нічого не робимо, чекаючи на те, щоб усі сторони були згідні. А могли ж почати ще у 1998 році. Проте вирішили дочекатися завершення розробки проектної документації, щоб усе було згiдно з законом».

                В «Утіл-сервісі» переконані: навіть якщо б спорудити не місце захоронення відходів, а завод для їхнього спалювання, все одно утилізовувати вдавалося б не більше як 90%. Решту ж залишків десь потрібно дівати. Не мають тут сумніву і в тому, що майбутнє сміттєзвалище буде цілком безпечним. Запорукою цього має стати армований замок і армована плівка. А також чималий шар глини, яка і не пропускатиме сміття у підшкірні грунти питної води. За задумом, у ямі все перегниватиме природним шляхом, а тому не шкодитиме ані людям, ані навколишньому середовищу. «Такі речі, як пластик, скло, звісно ж, відбиратимуться окремо. А лушпиння картоплі, кавунів протягом 3—5 років перегниватиме, і цей гній навіть можна буде використовувати як добриво, звільняючи старі ями», — пояснює Бадрудінов і показує на підтримку власних слів пачку дозволів усіх інстанцій Київської області та висновок геологічного підприємства «Північгеологія». Написане у відповіді останнього взагалі зводить нанівець будь-які побоювання здвижівчан. «Рівні грунтових вод першого від поверхні водоносного горизонту, згідно з результатами інженерно-геологічних вишукувань, є на глибині 5,1—10,4 метра. Всі заходи, заплановані робочим проектом, відповідають сучасним вимогам нормативних документів та законодавчих актів з метою охорони навколишнього середовища».

Де вибори, там і сміття з Партією регіонів

                Тема будівництва сміттєзвалища досить актуальна у Здвижівці протягом не одного року. Особливо напередодні якихось виборів політичні сили не гребують можливістю на цьому попіаритися, а рішення, кого підтримувати, залежить від подиху політичного вітру. Мешканці Бородянки кажуть, що саме з даного питання розпочинається кожна виборча кампанія. Спочатку БЮТ, потім — «Пора», — усі ці сили вже піднімали власний рейтинг, обіцяючи закрити у райцентрі старе сміттєзвалище. Проте жодна з них так і не пояснила людям, куди ж у такому випадку подіти відходи.

                Тепер добре перевіреним старим способом здобути рейтингові очки вирішили «регіонали». Нещодавно сюди завітав член ПР Василь Грицак, який довго обіцяв, що його політична сила таки завершить закриття старої ями зі сміттям. При цьому у всіх бідах не забував звинувачувати «помаранчевих». Однак не сказав він найголовнішого: у 2003 році розпорядження, згідно з яким була затверджена технічна документація проекту відводу земельної ділянки у користування на умовах довгострокової оренди для будівництва «Утіл-сервісом» нового сміттєзвалища, підписав тодішній голова Бородянської райдержадміністрації і однопартієць пана Грицака такий собі Анатолій Дунаєнко. Відтак чому про це промовчав «регіонал» — не загадка.

                Олександр Бадрудінов стверджує, що Василь Грицак уже заявив про всяке перешкоджання будівництву. «Але він так і не запропонував альтернативи! Гаразд, ви закриєте старе сміттєзвалище і що потім?! Куди вивозити сміття?! Не здивуюся, якщо навіть виведуть п'ятсот людей для акцій протесту. Але скажіть, будь ласка, а якщо мешканці всього району розпочнуть протестувати, бо сміття буде нікуди вивозити. Що в такому випадку робити? До чого ми дійдемо? Грицак повинен це розуміти, а не піаритися винятково до моменту закінчення виборів».

  • Ви, «тьотю», мабуть, з–під морозу

    Лідери Федерації профспілок України, заступники голови ФПУ Сергій Костін та Сергій Українець заявили на прес–конференції про спробу рейдерського захоплення профспілкового майна, і, на жаль, за їхніми словами, виконавцем замовлення є голова ФДМ Валентина Семенюк, котра неодноразово виступала у пресі, в прямих ефірах телебачення, на сайті фонду зi звинуваченнями, нібито ФПУ незаконно володіє державною власністю і розпродує її.
    Зокрема, в ефірі радіо «Свобода» соціалістична пані Семенюк пообіцяла, що наступного року від приватизації майна профспілок до бюджету надійдуть «сотні мільярдів гривень із кількома нулями!!!», які профспілки отримали після розпаду СРСР. Під час трансляції шановна Валентина Семенюк сказала, що володіє інформацією про перелік об’єктів, які були передані профспілкам у 1990 році. За її словами, вітчизняні профспілки нині не хочуть проводити інвентаризацію і «світити», куди поділося це майно. «Вони (керівники ФПУ) не з’являються на засіданні робочої групи з цього питання, котра працює у ФДМ. Незважаючи на те, що це треба виконати відповідно до Закону України «Про мораторій на відлучення, яке перебуває у володінні ФПУ» та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів. І я вимушена їхати до Москви, аби отримати акт передачі майна. Після цього ми оприлюднимо імена і державні об’єкти, які були виведені з–під державного контролю. Федерація користується майном, яке протягом багатьох років утворювалося за рахунок коштів держави, підприємств і трудящих. Проте вона допустила відчуження багатьох об’єктів, і необхідно визначити, чи мала вона право на ці дії. Тим більше, у багатьох випадках це призвело до того, що нові власники оздоровчих та профілактичних закладів позбавили наших громадян можливості отримати путівки за реальними цінами, які б вони могли собі дозволити», – констатувала голова фонду. >>

  • Битва за «Січ» на... Чорному морі

    Слово «Січ» здавна є візитною карткою Нікопольського краю. Навіть після того, як рукотворне Каховське море-водосховище безжалісно затопило останні матеріальні ознаки колишньої козацької вольниці, пам'ять про славну минувшину тут зберігали завжди.
    І коли в 1993—1995 роках спільними зусиллями колективних агропідприємств району та інших організацій у селищі Затока, що в Білгород-Дністровському районі на Одещині, збудували міжколгоспну базу відпочинку, щодо її назви не сперечалися. Звісно ж, «Січ». А розташування цієї «Січі» на березі Чорного моря і взагалі наштовхувало на паралелі поетичні — у тому розумінні, що слава козацька сягнула навіть туди. Про те, що через деякий час доведеться зіштовхнутися iз суворою прозою життя, тоді, звісно, ніхто не думав. Навпаки, сам факт будівництва такої бази в Затоці сприймався патетично — як не як селяни Нікопольщини отримали гарантоване місце відпочинку на Чорноморському узбережжі.
    Усього тоді було зведено вісім двоповерхових житлових будинків, що могли вмістити водночас 150 відпочивальникiв. Цi будинки облаштованi центральним водозабезпеченням, електропостачанням, каналізацією. Загальна вартість об'єкта становила близько три мільйони гривень. >>

  • Аульський плацдарм

    Із території селища Аули панорама постає мальовнича - потопає в зелені узбережжя обширної водойми, на протилежному боці якої видніються обриси промислового Дніпродзержинська. Так і проситься пейзаж на пензель художника. Сама ж назва населеного пункту сягає ще ХVІІ століття. Очевидно, першими мешканцями Аулів стали татари. >>

  • Бульдозерна приватизація

    Території доведених до банкрутств оздоровниць Одеси стали «золотим дном» для директорів оздоровниць, місцевих можновладців та наближених до них бізнес-структур. Саме у такий спосіб — не робити планових ремонтів, довести старі будівлі до саморуйнування — почали сім років тому «освоювати» санаторій «Дружба» в Аркадії тодішні керівники відділення «Укрпрофоздоровниці», адміністрація санаторіїв та майбутні власники 9-гектарної приморської території. Так само сталося і з пансіонатом «Мирний», санаторієм «Здоров'я», іншими. Така ж сумна доля може спіткати і протитуберкульозну оздоровницю «Зелена гірка». >>

  • Невже комусь Чорнобиля мало?

    Чорнобильська трагедія сталася через вибух i пожежу на четвертому енергоблоці атомної станції. Здавалося б, події квітня 1986 року мали навчити уважному ставленню до питань пожежної безпеки на атомних станціях. Та, схоже, в декого бажання погратися з вогнем вони не відбили. >>

  • Управлiнський бульдозер

    Торговельна група «Таргет» звернулася до Верховної Ради з проханням відправити у відставку міського голову Харкова Михайла Добкіна. А заодно погрожує розпочати збір підписів за проведення референдуму про перевибори мера і подати позов до суду одразу на п'ятьох чиновників міськвиконкому. На думку підприємців, нова харківська влада, встановлюючи свої порядки у торговому та будівельному бізнесі, переступила межу дозволеного. А відтак мусить відповісти за влаштоване у місті безчинство. >>