Слово «Січ» здавна є візитною карткою Нікопольського краю. Навіть після того, як рукотворне Каховське море-водосховище безжалісно затопило останні матеріальні ознаки колишньої козацької вольниці, пам'ять про славну минувшину тут зберігали завжди.
І коли в 1993—1995 роках спільними зусиллями колективних агропідприємств району та інших організацій у селищі Затока, що в Білгород-Дністровському районі на Одещині, збудували міжколгоспну базу відпочинку, щодо її назви не сперечалися. Звісно ж, «Січ». А розташування цієї «Січі» на березі Чорного моря і взагалі наштовхувало на паралелі поетичні — у тому розумінні, що слава козацька сягнула навіть туди. Про те, що через деякий час доведеться зіштовхнутися iз суворою прозою життя, тоді, звісно, ніхто не думав. Навпаки, сам факт будівництва такої бази в Затоці сприймався патетично — як не як селяни Нікопольщини отримали гарантоване місце відпочинку на Чорноморському узбережжі.
Усього тоді було зведено вісім двоповерхових житлових будинків, що могли вмістити водночас 150 відпочивальникiв. Цi будинки облаштованi центральним водозабезпеченням, електропостачанням, каналізацією. Загальна вартість об'єкта становила близько три мільйони гривень.
Туман яром, туман долиною?
Тепер же на Нікопольщині саме з приводу цієї «Січі» на Чорному морі зчинився неабиякий переполох. Адже з'ясувалося, що базу відпочинку банально продали приватній особі. Нікопольська районна рада народних депутатів звертається до Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури з вимогою перевірити правомірність такої дії й порушити за цим фактом кримінальну справу. Проте встановлювали істину співробітники служби боротьби з економічними злочинами місцевого райвідділу міліції. Саме там і було прийнято постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. В ній, зокрема, зазначається, що базу відпочинку, яка належить АПК «Нікопольський», у 1998 році взяв в оренду терміном на три роки її ж директор — приватний підприємець Анатолій Баудер. Пізніше цю угоду подовжили до 2014-го. А невдовзі Баудер запропонував керівництву АПК базу викупити. Необхідність такого кроку він мотивував тим, що у 1997-у році взяв «Січ» в оренду в занедбаному стані. Отож довелося вкласти в розвиток бази чимало власних коштів. До того ж, як запевняв Баудер, районна влада Нікопольщини та керівництво АПК, попри неодноразові його звернення, людей на відпочинок практично не направляли. Тому останніми роками тут відпочивали приїжджі з західних областей України та Білорусі. А наприкінці осені 2003 року Анатолієві Яковичу повідомили телефоном, що на засіданні ради АПК «Нікопольський» прийнято рішення про продаж бази відпочинку саме йому.
Тоді ж на Одещину наче прибула й експерт Нікопольського міського бюро технічної інвентаризації М. Чумаченко, яка оцінила залишкову вартість нерухомого майна «Січі» у 146 тисяч 360 гривень. Баудер запевнив правоохоронцiв, що вніс ці гроші готівкою до каси АПК «Нікопольський». Отож блюстителі закону з Білгород-Дністровського жодних ознак кримінальних діянь не побачили.
Патріотично ж налаштовані мешканці Нікопольщини в такому сюжеті побачили щонайменше щось із серії «напустити туману в очі». Бо вже перші спроби розібратися у перипетіях нашумілої оборудки виявили інші факти, ніж ті, що подають блюстителі закону. У своїй скарзі на вищезгадану постанову про відмову в порушенні кримінальної справи голова депутатської фракції Блоку Юлії Тимошенко в Нікопольській райраді Петро Грищенко звертає увагу на ряд обставин, що не відповідають дійсності. Так, вартість бази відпочинку на час її продажу становила близько 12 мільйонів гривень без урахування білизни, меблів, телевізорів, землі та іншого добра, що зникло невідомо куди. Ця цифра базується на тому, що, згідно iз законодавством, у зв'язку з інфляційними процесами проводилася переоцінка житлового фонду.
До того ж в АПК «Нікопольський», районному управлінні сільського господарства та продовольства всі діючі та архівні документи, що стосувалися продажу «Січі», безслідно зникли (Грищенко доводить, що їх знищили навмисно).
Чим далі у ліс, тим більше дров
Варто зазначити, що законність продажу бази відпочинку підтвердив і Білгород-Дністровський районний суд. З позовною заявою туди звернувся сам Баудер, бо органи реєстрації прав власності відмовлялися визнавати саме його права на «Січ». Що цікаво — з дивовижною легкістю генеральний директор АПК «Нікопольський» В. Білоус оперативно підписав письмову заяву з проханням розглянути цю цивільну справу без представника відповідача. Сам же текст судової постанови викликає низку запитань. Так, у ній вказано, що Баудер сплатив за базу всього-на-всього 14660 гривень. При цьому суд навіть не спромігся витребувати для підтвердження документ про надходження цього платежу до бюджету, згідно з умовами договору купівлі-продажу. Не дивує й інше. Договір купівлі-продажу укладено 21 січня 2004 року, а судове рішення відбулося вже 29 — себто через тиждень. Такий поспіх не може не викликати підозри. Не менше вражає, що й вищезгадана експерт Нікопольського МБТІ М. Чумаченко, як сама зізналася, до Затоки не виїздила, а зробила оцінку вартості «Січі» на Чорному морі тільки на підставі технічних паспортів, наданих Баудером.
Але й надалі в цьому «лісі» «дров» усе більшає. У вищезгаданих матеріалах Білгород-Дністровського суду база відпочинку значиться як об'єкт незавершеного будівництва, а не діюча, всупереч акту експертизи Нікопольського МБТІ від 10 грудня 2003 року (договір купівлі-продажу підписано 20 січня 2004-го).
І, нарешті, найважливіше — за будь-яких обставин «Січ» відчужувати не могли. Бо постановою Кабінету Міністрів України № 177 від 28 лютого 2001 року затверджено перелік майна соціальної інфраструктури, що підлягає безоплатній передачі у власність органів самоуправління. Відповідні зміни згодом було внесено і до Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство». Тут і взагалі про все йдеться цілком конкретно: «Об'єкти соціальної сфери, житлового фонду, в тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарські меліоративні системи підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників, підлягають передачі в комунальну власність у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».
Отож ідеться про власність територіальної громади Нікопольщини, яку дружно «відтяпали» за участю прокуратури, міліції та суду Білгород-Дністровського.
До того ж, і ряд керівників господарств Нікопольського району тепер заявляють, що рішення ради АПК «Нікопольський» про продаж «Січі» на Чорному морі не підписували, і зробив це за них хтось інший. Найцікавіше ж, «кінці» вищеназваних 146 360 гривень ніхто донині знайти не може. Однак ані прокуратура, ані міліція, вже Нікопольщини, підстав для притягнення до відповідальності посадових осіб АПК «Нікопольський» теж не вбачають. Справді, виходить зачароване коло. А, з іншого боку, доводиться вести мову про заподіяну нікопольській районній громаді матеріальну шкоду в особливо великих розмірах. Та поки що її повноважні представники вмотивованої відповіді на свої звернення до найрізноманітніших інстанцій не знаходять.
