Широкий слов'янський «Душка»

      Мешканці Голосіїво та Теремків часто обирають для вечірньої прогулянки паркову територію Національного виставкового центру. Особливо у час, коли тут квітне бузок. Але одного такого травневого вечора їм було не до романтичних променадів та розмов під місяцем. Усіх цікавило, що відбувається поблизу сьомого павільйону: чому так багато світла, техніки та гарно вбраних людей і що означає цей дивний напис на барельєфі: «Фестиваль фестивалів». «Тут голландці кіно знімають», — пояснюють чоловіки в костюмах та метеликах, які на лавочці чекають свого зіркового часу. Це так звана масовка, якій доведеться зображати натовп, що шаленими оплесками, криками та квітами зустрічає гостей кінофестивалю провінційного радянського міста, адже дія фільму починається у 1985 році десь у Росії. «Хто режисер? » — питають перехожі. Коли звучить ім'я Йоса Стеллінга, чимало людей кліпає очима та, намагаючись не виказувати своєї необізнаності, тихенько відходять у темряву з території, залитої світлом кінопрожекторів.

      Так, Йоса Стеллінга здебільшого знають лише кіномани. Він режисер фестивального кіно. Стеллінг не знімає блокбастери. Його фільми для тих, хто любить подумати над сенсом буття та глибиною людських стосунків. Стрічки режисера «Стрілочник» та «Летючий голландець», за опитуванням кінокритиків, увійшли до сотні найкращих фільмів за вікову історію кінематографа, однак на широких екранах показані не були. Голландець має безліч кінонагород, однак основні його прибутки не від режисури, а від утримання кафе та кінотеатру. Кіно для нього — спосіб висловитися.

      Нині Стеллінг знімає історію про стосунки слов'ян та західних європейців. Хоча сам режисер більше схиляється до східноєвропейського менталітету, він залишається людиною Заходу і змінити це не в змозі. Стеллінг — частий гість на російських, українських та балканських кінофестивалях, тому добре знає широку слов'янську душу. Він схиляє голову перед організаторами кінофестів, однак завжди готовий до всіляких негараздів у організації. Так, каже, коли приїжджав на «Молодість» як член журі, то там завжди все йшло не так, як планувалося, однак усі люди довкола були привітні, тому звинуватити їх у чомусь вихованому європейцю було якось незручно. Десятки схожих ситуацій та чимало знайомств із сербами, росіянами та українцями дали Стеллінгу натхнення на створення сценарію фільму «Душка». «У мене є друг — журналіст із Сербії. Він милий, однак коли приходить до мене додому, то вигнати його просто неможливо. Насправді, росіяни теж доволі привітні люди. Коли я буваю в гостях у одного мого приятеля, то можу отримати в подарунок усе, що тільки заманеться! Проблема в тому, що коли такі люди приїжджають на Захід, вони очікують такої самої поведінки від нас».

      Душка, розповідає Стеллінг — людина з великим серцем, але без ЕГО. На цю роль Стеллінг спочатку хотів запросити знайомого кінокритика з Санкт-Петербурга, але тому бракувало акторської майстерності. Тоді знайомі вказали Стеллінгу на Сергія Маковецького. Після першої ж проби режисер закохався в артиста і тепер, коли зйомки фільму перейшли у фінальну стадію, Стеллінг навіть каже, що у них із російсько-українським актором відбувся творчий «шлюб».

      Сергій Маковецький знімається в ушанці, яку називає «амністія». Актор розповідає, стилісти довго підбирали йому капелюха, однак більше за все на створення образу його надихнула власна стара вушанка.

      «Душку» знімали в Голландії, Росії, а тепер і у Києві. Локації для зйомок Стеллінг підібрав ще у 2000 році, коли був в Україні на фестивалі голландського кіно. Його надихнула радянська архітектура павільйону колишнього ВДНГ, тож тепер із нього зробили палац культури, де, за сюжетом, проводять кінофестиваль. Сюди приїжджає сценарист та письменник Боб та випадково знайомиться із простаком Душкою, який просить прикурити та волею долі опиняється із Бобом на фестивальному бенкеті. Чоловік у вушанці викликає в голландця одночасно жалість та роздратування, однак Душка його фатально притягує. Боб залишає росіянину-простаку візитку і від'їжджає з СРСР. Але за п'ять років у його квартирі лунає дзвінок. На порозі стоїть... випадковий знайомий із Росії, мовляв, ви ж запрошували. Так, Душка залишається в гостях у Боба на дуже тривалий час і позбавитися його — марна трата часу та нервів. Намагаючись зрозуміти російську душу, європейський інтелектуал змінює власне світосприйняття.

      Йос Стеллінг готувався до зйомок «Душки» цілих сім років. Та, каже, все йшло не за планом: то грошей не було, то партнери зраджували. І лише коли зйомки стартували, все, на щастя, стало працювати чітко, як годинник.

      В Україні режисер зробив для себе кілька відкриттів. Перше: українська продакшн-компанія, де працюють лише молоді люди, всі розмовляють англійською та виконують завдання без зайвих перепитувань. Друге відкриття — це Руслана Писанка. Вона зіграла лише невеличкий епізод: у автобусі народжувала головного персонажа Душку. Але її щирість настільки вразила Стеллінга, що він вирішив знімати українку й надалі. Так, Писанка з'явиться ще у кількох епізодах «Душки». Зокрема, зіграє гостю кінофестивалю. Третім відкриттям голландця став Микола Луценко. Режисер до останнього не міг знайти актора на роль директора радянського кінофестивалю, все сталось випадково: у готелі по телевізору Стеллінг побачив випуск «Миколиної погоди» та в мить зрозумів, що йому потрібен саме Луценко. За 50 хвилин режисер уже уклав угоду з актором.

      Свій новий фільм Стеллінг хоче завершити до вересня. Поки він має сумніви стосовного того, де буде прем'єра: якщо встигне, то покаже на Венеціанському кінофестивалі, ні — у Торонто. Але твердо обіцяв у жовтні—листопаді показати «Душку» в Україні.

Олена АЛЕКСЄЄВА.