«Дика» люстрація стає більш «свійською»

      Днями Конституційний суд Польщі різко зменшив апетити шанувальників тотальної люстрації, яку значна частина суспільства називає «дикою». Відтак люстрація буде, але у максимально ліберальній формі. Відтепер у Польщі не проводитимуть «соціальних експериментів» над журналістами, науковцями приватних вузів та бізнесменами, а головним люстраційним об'єктом будуть державні службовці. Про численні перекоси в «люстраційній галузі» торочили майже всі опозиційні сили Польщі, від лібералів до посткомуністів, а також чимало моральних авторитетів, таких як Геремек чи Міхнік.

      Голова Конституційного суду Єжи Стемпень зазначив, що «люстрація не може бути знаряддям помсти,  адже повинна лишень виявити чи ослабити загрози для нашої демократії». Отож суд, зокрема, заборонив санкції за несвоєчасне подання люстраційних довідок. Таким чином колишній дисидент, екс-міністр закордонних справ, а нині депутат Європарламенту Броніслав Геремек, який відмовився втретє складати люстраційні декларації, не втратить депутатського мандату. Водночас люстрація і надалі охоплюватиме політиків усіх рангів, членів місцевого самоврядування, а також керівників державних вузів.

      Напередодні рішення Конституційного суду Адам Міхнік, легендарний польський дисидент, виступив із полум'яним маніфестом, у якому звинуватив керівництво польського Інституту національної пам'яті у маніпуляціях, якщо не сказати у відвертій нечистоплотності. Виступ  «люстраційно чистого» Міхніка, котрий роками мордувався по комуністичних застінках, викликав шквал емоцій на найвищих щаблях влади, адже Міхнік закликав просто «оприлюднити течки, аби не жити у владі течок, котрими грають, зміст котрих «витікає» і які демонстративно використовуються у політичній грі». За словами Міхніка, «спектакль публічного копирсання в гебешних рапортах і доносах, елегантно названий «люстрація», є ремеслом нерозумним і неморальним». Люстрація у нинішній формі, на думку шанованого журналіста, користі не приносить, адже, попри викриття певної кількості агентів, не було викрито нікого на найвищих посадах у державі. Але найбільше на горіхи дісталося нинішньому керівництву ІНП, яке «діє за замовленням своїх політичних спонсорів, примудряючись упродовж однієї ночі знайти «гаки» на кожного з нас; ці «компромати» одразу виголошують urbi et orbi (Місту і громаді. — Ред.) «приватизовані» публічні мас-медіа». За  влучним висловом Міхніка, «гебешні течки стали бейсбольною битою для биття інакомислячих», а монополісти  доступу до них нерідко чинять негідно. Тож Міхнік закликав «вкоротити всевладдя кошмарної поліції пам'яті і шантажу» та відкрити всі архіви Інституту, бо «ліпше кінець жаху, ніж жах без кінця».

      Водночас  прем'єр-міністр Польщі Ярослав Качинський, з не менш революційною, ніж у Міхніка, біографією, у боргу не залишився, гостро заявивши, «що вартувало би перевірити, за що ж боровся остатні 18 років Адам Міхнік».  На думку прем'єра, резонансний виступ Міхніка має суто інструментальний характер і спрямований на блокування діяльності Інституту національної пам'яті, і, відповідно, до згортання люстрації, про яку так мріють посткомуністи.