Вiктор Ющенко знову приїхав у гостi до Леха Качинського — цього разу на роковини. (Фото РЕЙТЕР.)
У ці дні Україна і Польща вшановуватимуть спільну трагедію — 60-річчя масового переселення українців Польщі, більш відомого як акція «Вісла». Цей антиукраїнський злочин, скоєний у 1947 році в межах комуністичної стратегії «поділяй і володарюй», завдав найдошкульнішого удару громаді українців у Польщі, розпорошивши «недовивезених» українців по цілій країні.
Цієї суботи та неділі до Перемишля, столиці «депортованого регіону», з'їдуться десятки тисяч українців з обох боків кордону, аби вшанувати пам'ять невинно постраждалих.
А вчора спецiально з цiєю метою Президент України Вiктор Ющенко вiдвiдав Варшаву й разом зi своїм польським колегою Лехом Качинським узяв участь в Екуменiчнiй молитвi. Того ж вечора Вiктор Ющенко вiдвiдав ще один жалобний захiд, уже у Львовi, — вечiр-реквiєм в Оперному театрi.
Трагічними були повоєнні долі не лише українців — комуністи за принципом «колективної відповідальності» депортували сотні тисяч поляків, татар, чеченців. За наказом Кремля перекроювали кордони, калічили долі мільйонів невинних, а головне, було досягнуто найгіршого — надовго вдалося пересварити цілі народи. Адже «наукову» літературу та навчальні курси для шкіл упродовж 50 років писали «бійці головного ідеологічного фронту» — придворні історики. І українці, і поляки добре пам'ятають про кривди, заподіяні їм, сором'язливо замовчуючи про зло, скоєне сусідами. Але помалу громадськість обох країн доростає до усвідомлення того, що трагедія українців Польщі і поляків України є спільною бідою, котру необхідно спільно ж і розв'язувати, незважаючи на привиди минулого та споконвічні взаємні образи. Допомогти читачам «УМ» розібратися у непростій історичній драмі погодився польський історик із кришталевою науковою репутацією, співробітник Польської академії наук доктор Гжегож Мотика.
— Пане Гжегоже, як би ви охарактеризували акцію «Вісла» у польсько-українському конфлікті ХХ століття?
— Акція «Вісла» — це, без сумніву, злочин, скоєний комуністичним режимом Польщі проти мирних українців. Ця акція, вплетена в цілу низку злочинних депортацій, планувалася у тодішній столиці, «колисці народів» — у Москві, що, зрозуміло, не знімає відповідальності з комуністичних злочинців, котрі засідали у Варшаві. Також варто зауважити, що акція «Вісла» не була поодиноким випадком польсько-українського протистояння і мала широкий історичний та соціальний контекст, коріння цього протистояння простежуються ще в міжвоєнний період. Наймасовіші ж злочини були скоєні на Волині і в Галичині у 1943—1944 роках, коли загинуло від 80 до 100 тисяч мирних поляків і 10—20 тисяч українців. Водночас не забуваймо, що навесні 1945 року були поодинокі випадки перемир'я між польськими та українськими незалежницькими формаціями і навіть спільні акції проти совєтських військ. Акція ж «Вісла» — це спецоперація з виселення польських громадян української національності з місць проживання у південно-східній Польщі, що була проведена між 28 квітня та 31 липня 1947 року. Внаслідок цієї акції на захід і північ Польщі було переселено і розпорошено 140 тисяч осіб. Комуністи це називали «евакуювати». Серед головних цілей акції були ліквідація українського повстанського руху та асиміляція українського населення Польщі.
— Чи могли б ви назвати приблизні цифри жертв «акції з обміну населення», що передувала акції «Вісла»?
— Документ про так званий «обмін населенням» було підписано 9 вересня 1944 року між польськими і совєтськими комуністами. Адже тоді в Польщі владою, яку єдину визнавали у Кремлі, був Польський комітет національного звільнення. Попередньо цей комітет був створений у Москві. І саме він у Польщі реалізовував владу за допомогою совєтських військ, головним же ворогом тоді бачили підпільні структури польської держави. Варто зазначити, що при виселенні українці не прагнули виїздити з Польщі в Україну, бо знали про совєтський терор. Тож у вересні 1945-го почалися примусові виселення, які проводило військо, часто використовуючи брутальне насильство і терор. Повоєнне виселення поляків з України також було трагічним, хоча й використовувалися інші засоби тиску, зокрема провокували УПА до антипольських виступів. Тож, згідно з офіційною статистикою, з Польщі виїхало 488 612 осіб, а з України — 789 тисяч.
— У Польщі лунають непоодинокі голоси, що акція «Вісла» була спровокована діяльністю УПА, чи це так?
— Хіба почасти. Восени 1945 року на території Польщі виникло чимало загонів УПА, спрямованих саме проти примусового виселення українців. Тоді було підірвано чимало мостів і залізничних колій, тривали бої з формуваннями Війська польського. Зрештою, можна стверджувати, що тоді люди шукали захисту в УПА через виселення, а не навпаки, мовляв, виселяли через діяльність УПА. Інколи в комуністичних підручниках писали, що боротьба з УПА була головною для ПНР у тi часи. Це не так, адже головним ворогом для комуністів були польський незалежницький рух і опозиція; їх називали «бандами, що становлять найбільшу небезпеку». Тож за українців «узялися» лише після проведення цілком сфальшованих виборів до Сейму і знищення основних сил антикомуністичного підпілля — у 1947 році. Військові частини, що займалися боротьбою з польським підпіллям, «кинули» і на українських партизанів. А військова спецоперація отримала кодову назву «Вісла». Таким чином ліквідували не лише загони УПА, а й було зроблено спробу асимілювати українське населення, розпорошивши його по західній Польщі. Про асиміляційну політику проти українців свідчить і факт, що у 1950 році українців депортували з округів, де УПА не було. Водночас під час «Вісли» виселили і чимало змішаних польсько-українських родин, і навіть чисто польських. Нерідко українців і поляків перевозили не тільки в одних поїздах, а навіть у вагонах. Зазначу, спочатку акція «Вісла» мала отримати назву операція «Схід». Найцікавіших висновків можна досягнути при аналізі паралельних подій у Польщі та Україні. Абсолютно невипадково через пару місяців по завершенні акції «Вісла» НКВС провело подібну спецоперацію і у Західній Україні, давши їй кодову назву «Захід», депортувавши при цьому до Сибіру і Казахстану 76 тисяч українців, підозрюваних у антисовєтських симпатіях. У той самий час під виглядом боротьби з УПА в Чехословаччині місцеві комуністи рвучко проводили зміцнення власної окупаційної диктатури. Загалом є підстави вважати, що «Вісла» — це не поодинока акція, а вписана в ширшу операцію з упокорення окупованої після Другої світової війни Центральної Європи та підтримки маріонеткових соціалістичних урядів. І Кремль відігравав тут центральну роль.
— Період польсько-українського протистояння у часі Другої світової війни досі викликає бурю емоцій. Наскільки комфортно вам у нинішній Польщі досліджувати цю дражливу проблематику?
— Історикам ніколи не було просто, бо варто чітко відділяти наукову і ідеологічну компоненти. Зрештою, прагнення до об'єктивності в історії — це ідеал, що завжди викликає певний спротив. Це стосується як України, так і Польщі чи, скажімо, Росії. Завжди є середовища, емоційно залежнi від певних подій. Адже чимало людей є або живими учасниками сумних подій, або ж родичами постраждалих. Тож основні перешкоди для незалежного дослідження цих проблем я б узагальнив у три групи — перешкоди емоційні, перешкоди, пов'язані з історичними міфами чи, радше, з пропагандою ПНР, також трапляються і політичні перешкоди. Доводиться стикатися з «шуканням порошини у чужому оці», історики часто воліють віднайти всілякі похибки в аргументації так званого «протилежного блоку», ігноруючи власні. Свого часу подібний феномен зобразив американський психолог Аронсон на прикладі вболівальників, котрі завжди помічають порушення протилежної команди, неодмінно вважаючи, що засуджують їхню. Тож історик часто-густо змушений виступати таким собі рефері, котрим залишаються невдоволені обидві «команди» історичних уболівальників. На жаль, це часто накладається і на відповідні історичні опуси, в яких «наша сторона» нагадує головних героїв iз американських блокбастерів, котрі за будь-що обстоюють правду. І якщо їх i перемагають, то винятково підступом. У свою чергу, «не наші» переважно уособлюють усі риси негативних персонажів опереток. Таким чином, «наші» — завжди герої, а «ненаші» — якщо не боягузи і негідники, то просто фанатики. Звідси витікає і синдром «подвійної етики» істориків, котрі при розгляді аналогічних подій в історії двох народів намагаються виправдовувати себе, засуджуючи інших. А в разі ж, коли є незаперечні докази злочину, «противна сторона» називає подібне «трагічною помилкою». І подібного було чимало в дискусіях з обох боків кордону.
— Про які ж політичні перешкоди йдеться, адже формально і в Польщі, і в Україні «наука відділена від історії»?
— Варто пам'ятати, що праця історика залежить від доступу до першоджерел. А він часто є залежним від рішень політичних інституцій. Справа у тому, що історичні дискусії напряму пов'язані з реакцією громадської думки, і, на превеликий жаль, на цьому досі намагаються спекулювати деякі політичні угруповання. Більшість політиків, незалежно від країн і часів, працюють на електоральні відсотки, а не на встановлення історичної правди. Але я впевнений, що так не повинно бути! Злочини повинні розслідуватися, а рушійною силою в їхньому публічному обговоренні має бути прагнення досягнути справедливості.
— Як ви оцінюєте формальні кроки, вже зроблені керівництвом Польщі щодо вшанування пам'яті жертв «Вісли»?
— Коментувати це, зрозуміло, вже не справа історика, але зазначу: справжнє порозуміння народів важить значно більше за символічні жести політиків. Зараз я відчуваю великий польсько-український прорив у намаганні справді, а не декларативно порозумітися. Але це процес... І урядові постанови та відзначені роковини є лише малими кроками, що нас ведуть до справжньої, омріяної усіма християнами мети — «щиро попросивши вибачення, пробачити». Але серед формальних речей варто згадати про засудження акції «Вісла» польським Сенатом у 1990 році, про листи польської інтелігенції з цього приводу, ініційовані Єжи Гедройцем. Згадаймо і декларацію президентів Польщі та України «Про пробачення і поєднання» від 1997 року, де є слова про необхідність вшанувати пам'ять «крові, пролитої поляками на Волині, зокрема у 1942—43 роках, звірств польсько-українських конфліктів у перших повоєнних роках; окремою, драматичною датою в історії наших стосунків була акція «Вісла», яка вдарила в усю українську спільноту Польщі». У документі наголосили і на «складанні шани невинним, замордованим, полеглим, примусово переселеним полякам і українцям. І засудженні винуватців їхніх страждань». Ще гостріші формулювання можна побачити в листі Александра Кваснєвського від 2002 року, у яких президент Польщі наголосив, що «акція «Вісла» й усі бездушні заходи влади проти українського населення мають бути однозначно засуджені».
Результати дослідження сприйняття корупції в Україні серед членів Американської торговельної палати показують, що бізнес, на жаль, наразі не спостерігає суттєвого прогресу у боротьбі з корупцією, однак сподівається на покращення ситуації у 2016 році. >>
Для проведення свого чергового саміту лідери країн «Великої сімки» (а точніше, господиня заходу, Німеччина) обрали справжній райський куточок. Мальовничий замок Ельмау, неймовірної краси краєвиди Баварських Альп, чисте гірське повітря з гіркуватим присмаком цілющих трав, мелодійне калатання дзвіночків на шиях флегматичних альпійських корів... Ну як працювати в такій розслаблювальній атмосфері? >>
Лідери «Великої сімки» не лише говорили про Україну на саміті в Баварських Альпах — дехто з них туди й поїхав «транзитом» через Київ. Окремо варто наголосити на візиті прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе — першого в історії двосторонніх відносин між нашими країнами. >>
Сьогодні в Ризі стартує саміт програми Європейського Союзу «Східне партнерство». Уже відомо, що про скасування візового режиму з ЄС для України на цьому саміті не повідомлять — наша держава не встигла виконати й половини пунктів Плану дій з візової лібералізації (ПДВЛ), необхідних для надання безвізового режиму. >>
Держдума Росії ухвалила законопроект про «небажані» в Росії іноземні та міжнародні неурядові організації. Згідно з документом, ідеться про неурядові організації, які «створюють загрозу основам конституційного ладу РФ, обороноздатності країни та безпеці держави». >>
Немає сумнівів, що Євросоюз є корисним для його членів міждержавним утворенням. Але навіть у дружній родині конфліктів не уникнути. Європейська Комісія розпочала процедуру проти Німеччини за порушення союзного закону про мінімальну оплату праці. >>
