П'ять прем'єр з початку сезону, два повноцінні театралізовані вечори і кілька новинок на дуже близьке майбутнє. Хронічна втома після такого підйому в Харківському державному академічному українському драматичному театрі iменi Т. Г. Шевченка — тепер найактуальніша з усіх iмовірних відчуттів. «Круглі» дати (120-та річниця від дня народження Леся Курбаса збіглася в часі з 85-річним ювілеєм заснованого ним театру) таки зробили своє. Тепер у репертуарі спадкоємців легендарного «Березолю» — більше 20 різножанрових вистав. В Україні знайдеться, напевно, небагато державних театрів, які б дозволили собі подібний ритм життя і таку кількість режисерських експериментів над собою. Словом, «Березіль» зобов'язує бути живішим за всіх живих. Інакше це буде вже не він.

«Золото» Марини Прищепи на Суперкубку світу з дзюдо, який ще називають неофіційним чемпіонатом планети, стало другим тріумфом українських дзюдоїстів за всю історію паризького турніру. Першим володарем цієї почесної нагороди у 1994 році в категорії до 86 кг був Руслан Машуренко; згодом виграв олімпійську «бронзу» Сіднея.
Цього року 23-річна вихованка столичної школи олімпійського резерву «Юний спартаківець» вирішила виступати в незвичній для себе ваговій категорії до 78 кг, але це не завадило їй досягти омріяної мети. На шляху до перемоги в Парижі підопічна Олександра Нагибіна розібралася з чемпіонкою Африки Худе Мілед із Тунісу і француженкою Джеральдін Ментупу, у чвертьфіналі киянка поборола діючу чемпіонку Європи Віру Москалюк з Росії, а у півфіналі — чемпіонку світу-2005 Юрісель Лаборд із Куби. У вирішальному двобої українка не залишила шансів господарці змагань Стефані Поссамії. Таким чином, Марина Прищепа зібрала вже повний комплект нагород Суперкубка світу; раніше київська дзюдоїстка здобувала на паризькому татамі «срібло» (2004) і дві «бронзи» (2005, 2006).
А невдовзі після світового Суперкубка відбувся чемпіонат Європи у Белграді — тут Марина виступала вже у звичній категорії до 70 кг і здобула бронзову нагороду, поступившись лише полячці Катаржині Пілоцик.
На контакт із пресою Марина йде залюбки. Насамперед — для популяризації свого улюбленого виду спорту, який, на думку Прищепи, увагою в Україні обділений.