Марина Прищепа: На таку мізерну зарплату, як у тренера, не проживу

      «Золото» Марини Прищепи на Суперкубку світу з дзюдо, який ще називають неофіційним чемпіонатом планети, стало другим тріумфом українських дзюдоїстів за всю історію паризького турніру. Першим володарем цієї почесної нагороди у 1994 році в категорії до 86 кг був Руслан Машуренко; згодом виграв олімпійську «бронзу» Сіднея.

      Цього року 23-річна вихованка столичної школи олімпійського резерву «Юний спартаківець» вирішила виступати в незвичній для себе ваговій категорії до 78 кг, але це не завадило їй досягти омріяної мети. На шляху до перемоги в Парижі підопічна Олександра Нагибіна розібралася з чемпіонкою Африки Худе Мілед із Тунісу і француженкою Джеральдін Ментупу, у чвертьфіналі киянка поборола діючу чемпіонку Європи Віру Москалюк з Росії, а у півфіналі — чемпіонку світу-2005 Юрісель Лаборд із Куби. У вирішальному двобої українка не залишила шансів господарці змагань Стефані Поссамії. Таким чином, Марина Прищепа зібрала вже повний комплект нагород Суперкубка світу; раніше київська дзюдоїстка здобувала на паризькому татамі «срібло» (2004) і дві «бронзи» (2005, 2006).

      А невдовзі після світового Суперкубка відбувся чемпіонат Європи у Белграді — тут Марина виступала вже у звичній категорії до 70 кг і здобула бронзову нагороду, поступившись лише полячці Катаржині Пілоцик.

      На контакт із пресою Марина йде залюбки. Насамперед — для популяризації свого улюбленого виду спорту, який, на думку Прищепи, увагою в Україні обділений.

«Сама не очікувала, що всіх поборю»

      — Марино, виступати на Суперкубку світу в незвичній для себе ваговій категорії було легше чи складніше?

      — Як виявилося, легше, хоча я на перемогу, чесно кажучи, спочатку й не розраховувала.

      — Надалі ви плануєте виступати саме в цій вазі — до 78 кг?

      — Ні, поки що я планую зосередитися на «рідній» ваговій категорії до 70 кг, адже це моя олімпійська перспектива. На чемпіонаті Європи я боролася вже у звичній, легшій вазі. А далі — побачимо.

      — На турнірі в Парижі ви здобули п'ять чистих перемог, не залишивши жодних шансів іменитим суперницям. Який поєдинок був найважчим?

      — Якщо підходити з фізичної точки зору, то найскладнішим виявився перший поєдинок, в якому мені протистояла дівчина з Тунісу, чемпіонка Африки. Вона дійсно дала справжній бій. Але я розуміла, що цей двобій обов'язково повинна виграти, тому що мій рівень — вищий. Після цієї перемоги було значно легше, передусім психологічно. Наступних суперниць я бачила в ділі багато разів, хоча боротися з ними й не доводилося.

      — Як відсвяткували перемогу?

      — Зібралися ввечері з тренером і друзями по команді в кафе, випили шампанського. Хоча в мене був такий чудовий настрій, що можна було спеціально навіть і не святкувати (сміється).

      — А Париж вдалося побачити?

      — Я в Парижі змагалася вже вшосте, майже всі визначні пам'ятки оглянула ще раніше. Цього разу відвідала Лувр. На відміну від представників інших видів спорту, ми, борці, маємо можливість під час змагань побачити місто, в якому виступаємо. Париж, звісно, завжди вражає. А мене як спортсменку ще більше захоплює та атмосфера, яка панує на Суперкубку світу, у дивовижному спорткомплексі «Берсі». Глядачі нас приймають дуже тепло, всі розуміються на дзюдо, постійно щось скандують, діти просять автографи. Одним словом, враження від турніру неймовірні.

«У Франції дзюдо за популярністю поступається лише футболу»

      — Виходить, у Франції дзюдо користується великою популярністю?

      — Мабуть, дзюдо там — на другому місці після футболу. Дзюдоїсти тут справжні кумири, телебачення приділяє велику увагу спортсменам і змаганням з цього виду спорту, навіть на харчових продуктах є дзюдоїстська реклама.

      — А якщо порівняти з увагою до дзюдо в Україні?

      — Це як небо і земля. По-перше, про дзюдо майже немає інформації в наших ЗМІ, турніри практично не показують по телебаченню. По-друге, немає належних залів, тренерів. Зараз хороших наставників справді дуже мало — вони йдуть через низьку зарплатню.

      — Ви вже вивезли із Суперкубка світу весь комплект нагород. Що далі? Мотивація ще залишилася?

      — Мотивація в мене ще довго не зникне. Вигравати такі титули завжди приємно. Щоразу переживаєш нові відчуття, емоції, випробовуєш нову техніку. Кожній нагороді радієш так, ніби виграла її вперше. А ще ж є Олімпіада, першості світу та Європи... Якщо в інших вагових категоріях можна виділити п'ятірку чи трійку найсильніших, то в нашій вазі понад десяток дівчат перебувають у дуже хорошій формі, і не можна передбачити, хто з них потрапить до трійки призерів «на Європі» і хто виступатиме на Олімпійських іграх в Пекіні. У Белграді на першості Європи було дуже складно — на моєму шляху стала непоступлива полька, тож довелося боротися лише за «бронзу».

      — Готуючись до змагань, ви вивчаєте й техніку можливих суперниць чи тільки займаєтеся власною підготовкою?

      — Авжеж, я вивчаю слабкі сторони своїх візаві і на цьому будую тактику на майбутні сутички. А щодо власних якостей, то для мене зараз головне — набути достатньої швидкості прийомів.

      — До Олімпіади залишається трохи більше року. За цей час можуть з'явитися нові претендентки на нагороди?

      — Зовсім нові імена в нашій категорії навряд чи з'являться. Гадаю, доведеться боротися з уже відомими дівчатами.

«Так прикро перед дітьми в школі, що ще не їздила на Олімпіаду»

      — Ваш тренер Олександр Нагибін — вимогливий наставник?

      — У нас стосунки побудовані на засадах демократії. Він мене завжди вислухає, і ми приходимо до консенсусу, тобто ніяких санкцій до мене тренер не застосовує. Можливо, тому що я сама — достатньо відповідальна особа.

      — А ви себе в майбутньому бачите тренером?

      — Тренером бути дуже цікаво, але на таку мізерну зарплатню, яку отримують фахівці, я просто жити не зможу.

      — У такому випадку, чи є, на вашу думку, майбутнє в українського дзюдо? Чи достатній інтерес до цього виду спорту підростаючого покоління?

      — Дітей, які хочуть займатися дзюдо, дуже багато. На жаль, тренери іноді навіть відмовляють бажаючим, тому що не вистачає місця і годин для тренувань. Якщо у звичайній школі в класі займається 30 учнів і це вже вважається багато, то в нас на початку року тренувалося майже 60 дітей. Звичайно, достатньої уваги всім приділити просто не можливо. Що робити? Необхідно будувати нові школи, зали, залучати тренерів, спортсменів, які вже завершили спортивну кар'єру. Проблема фахівців високого рівня стоїть дуже гостро. Я вважаю, що за п'ять років навчання в університеті фізкультури гарним тренером стати не можливо. Цим повинна займатися людина, яка має значний авторитет, «вариться» у дзюдо тривалий час.

      Якось діткам я викладала урок, і вони мене спитали: «Марино Андріївно, а ви були на Олімпійських іграх?». Я кажу: «Ні, не була». І мені, так прикро стало перед дітьми, що я не їздила на Олімпіаду і не змогла передати їм ті відчуття, які спортсмен переживає на таких змаганнях. Але сподіваюся, в мене все ще попереду.

      — А що вас так привабило в дзюдо?

      — Привабив мене «екшн», як це зараз модно казати. Дуже красива техніка. Мені здавалося це щось неймовірне, і я це ніколи не повторю. Займатися дзюдо почала вже у зрілому віці — у 14 років, але, як бачимо, не пізно. Головне — працьовитість, терплячість і сумлінність.

      — У житті доводилося проявляти свої спортивні здібності?

      — Ні, як дзюдоїстка я повинна мати такий темперамент, щоб уміти словами розібратися з проблемами, а не застосовувати техніку борцівських прийомів.

      — Ви є студенткою Академії Служби безпеки України. На кого навчаєтесь і чи плануєте в майбутньому працювати за фахом?

      — Я навчаюсь на юридичному факультеті. Взагалі, нічого не загадую наперед, ким я буду, тому що вибір у мене великий. Головне, що мені це подобається, а розумітися на юридичних тонкощах усім корисно.

Розмовляла Наталія ТИДЕНЬ.

ДОСЬЄ «УМ»

Марина Прищепа

Майстер спорту міжнародного класу з дзюдо, виступає в категорії  до 70 кг.

Народилася 1983 р. у Києві.

Переможниця Суперкубка світу 2007 р. (в категорії до 78 кг), бронзова призерка чемпіонатів Європи 2006 і 2007 рр. Чемпіонка Європи серед молоді (U-23) 2004 р., срібна призерка Євро-2005 в цій же віковій категорії. Має також світове юніорське «срібло» U-20, одну срібну і дві бронзові медалі чемпіонатів Європи U-20.

Студентка Академії Служби безпеки України.