Здрастуйте, я ваш Кваснєвський

      Лискучий, переконливий посткомуністичний «принц» Александр Кваснєвський лишається одним iз найулюбленіших українцями зарубіжних політиків. Попри те що зараз він формально далекий від офіційних варшавських коридорів, досі екс-президент є фігурою першого калібру в європейській політиці й може впливати на вирішення складних питань на просторах від Вашингтона до Брюсселя.

       Донедавна всемогутній, тепер Кваснєвський змушений балансувати «на межі», адже за допомогу українцям за переговорним столом у часи Помаранчевої революції злопам'ятний Кремль заветував просування Кваснєвського сходинками міжнародних структур, а вдома на нього відкрила «полювання» пропрезидентська коаліція. Попри те що над Кваснєвським вдома почали згущатися хмари, саме він знову набирає рейтингу в Польщі і може започаткувати, гідно розвинувши, нову цивілізаційну дискусію між Євроатлантикою та Євразією.

      Днями Александр Кваснєвський завершив турне нашою країною, відвідавши три «серця» України — Львів, Дніпропетровськ та Донецьк.

Галицька «закваска»

      У столицю Галичини польського екс-президента привів не випадок, — завітав він в Україну в межах організованого фондом Віктора Пінчука туру. Причини прозорі. З одного боку, кучмин зять, який наважується підтримати приємний тягар євроінтеграції, потребує серйозних і переконливих політиків-авторитетів, добре знаних в Україні, з іншого — Пінчук прагне позитивно позиціонуватися і у відкритому світі. Саме Кваснєвський може стати в повному розумінні «золотим ключиком» до найважливіших євроатлантичних «давосів» — адже українським «трубопрокатом» гейтсів-абрамовичів не здивуєш, необхідно шукати іміджевих партнерів, котрі підтримають проукраїнський діалог. А Кваснєвський надається до цього якнайліпше.

      Він привіз в Україну «благу звістку» в межах «Європейського дебатного форуму», організованого неурядовою мережею «Ялтинська європейська стратегія», що пов'язана нерозривними узами співпраці з фондом «Відродження» та вже згаданим Віктором Пінчуком. Тож проект обіцяє стати досить продуктивним, враховуючи наявність серед фронтменів мережі віце-спікера Європарламенту Марека Сівца та впливового британського депутата Стівена Баєрса. Щоправда, є й у проводі «шанувальників європейської України» і досить неоднозначна постать «любого друга» Путіна та Шредера німецького політолога Александра Рара, котрого дехто вважає «адвокатом» Кремля в Німеччині.

      Отже, цього тижня у Львові відбулася справді блискуча «невідрепетирувана» дискусія: «що ж робити з українським курсом на євроатлантичну інтеграцію?». Александру Кваснєвському вдалося розтопити втому від нескінченних і безрезультатних балачок на цю тему. Головним лейтмотивом «медової проповіді» екс-президента Польщi стала заяложена українськими політиками ідея, що Україна історично та ментально є частиною Європи, а вступ в ЄС — лише питання часу. Від компліментів тільки гірше. Втім, якщо їх чуєш від політика подібного рівня, довіра таки зростає. Як «банально» похвалив нас Кваснєвський, «Україна — це майже 50 мільйонів розумних, освічених і активних людей, це інтелектуальний і цивілізаційний потенціал, котрий може бути ефективно використаний для блага всього Євросоюзу». «Україна — велика держава з багатою і прекрасною історичною традицією, пов'язаною з Європою, — вів далі компліментарний гість. — Держава, присутність котрої в європейських структурах  значно розширить сферу безпеки в Європі, а також простір спільних цінностей, єдиних стандартів і спільних дій. Членство України в ЄС, без сумніву, принесе користь і вам, і Польщі, і Європі».

      Александр Кваснєвський не побачив нічого надто катастрофічного і у протистоянні українських гілок влади. Мовляв, колізія, коли президент і прем'єр представляють різновекторні сили, добре відома і Польщі, й Франції. «Я п'ять років працював з урядом зі свого політичного табору, а ще п'ять довелося працювати з політичними опонентами», — пригадав колишній польський лідер. Але вкупі з неконсолідованістю політичних еліт Україну гублять «гальмонутість» наших державників і їхня невиразна політична артикуляція, адже «сигнали з боку України мають бути читабельні. Світ має знати, яку позицію посідають Президент, Прем'єр та опозиція». І як резюме: «Україна не повинна показувати світу, що має проблеми, котрі не в змозі вирішити».

      Тож спочатку неадаптований до галицьких скептиків Кваснєвський непереконливо «пророчив» про спільний геополітичний простір, але згодом цілковито підкорив симпатії місцевих «вершків». І справа не у політичному кокетуванні, хоча згадали навіть про виняткову роль Львова — «символ того, що може Україна зробити для Європи».

Дубова сила аргументів

      Справді «бронебійні» аргументи для присутніх Кваснєвський підкинув під час дискусії з генеральним консулом Росії у Львовi паном Гузєєвим. Той якось само собою нагадав, що у Львові є не лише радикальна євроатлантика, а й росiйський геостратегічний підрозділ швидкого реагування. У боротьбі за лаври Грибоєдова генерал-майор дипломатичних військ вирішив нагадати екс-президенту Польщi і про претензії Москви, принесені аж у Галичину.

      Адже відповідаючи на запитання «УМ» про статус стосунків з «добропам'ятним» Володимиром Путіним після участі Кваснєвського як посередника в Помаранчевій революції, екс-президент Польщі наголосив, що радо б допомагав українським поривам знову і знову, обстоюючи демократію і мир у всьому світі. І робив би це, незважаючи на «довжину пам'яті» Володимира Володимировича. Коли ж Кваснєвський наголосив, що цивілізаційний порятунок України лежить на Заході, треновані нерви посланця північного сусіда не витримали, і, вставши з блокнотом наперевіс, пан Гузєєв англійською мовою вихлюпнув усе наболіле в надрах міністерства Лаврова. Російський дипломат нагадав і трьохсотрічні афоризми про «суверенність» України, і російське споконвічне невтручання, наполягаючи на необхідності визначати євроатлантичний розвиток... шляхом референдуму. Не оминув і ПРО. Спіч, до речі, лише на початку виголошувався англійською мовою. Аби, так би мовити, «нє усугублять». Після окреслення генеральної лінії російського чекізму Кваснєвський продемонстрував справді найвищі фігури риторичного пілотажу, лагідно обставивши представника євразійської школи. Як виявилось, консул навіть приніс із собою примірник чергової тронної промови російського президента про світле майбуття і дороговкази до нього. Щоправда, ціною виконаного завдання стали оплески та гучний регіт галицької публіки.

      Кваснєвський, розпочавши дискусiю бездоганною англійською, перейшов на досконалу російську, за допомогою якої й нагадав, що НАТО, разом iз ПРО, не є наступальним формуванням, а є оборонною спробою зупинити криваву кашу на світовій шахівниці. І попри всі страхи українців, світ усіляко підтримає їх не лише в інтеграції до європейських структур, а й до трансатлантичних. І це рішення за спинами українців ніхто сепаратно не прийматиме. Водночас Росії до НАТО треба не менше, аніж Україні, наголосив Александр Кваснєвський. Адже йдеться не про протистояння, а про оборону. Іронічний поляк навіть запевнив отетерілого консула, що мине кілька років і якогось дня той буде вкрай здивований, довідавшись, що Росія теж збирається вступити в НАТО. «Я лишу панові номер свого телефону, і ви тоді зможете мені зателефонувати, визнавши: «Алекс, ти бил прав».

      Завдяки швартуванню провінційного консульського «титаніка» на рифах польського політичного прагматизму бесіда настільки потеплішала, що Кваснєвському можна було «брати Львів» без жодного пострілу. Водночас він порадив присутнім припинити розглядати «питання майбутнього вступу в ЄС, можливо, колись i до Північноатлантичного альянсу, у категоріях геополітичної гри часів «холодної війни». «Нинішня міжнародна реальність виглядає цілком інакше: немає двох ворогуючих блоків, уже не існує поділу Європи на «своїх» і «чужих», — переконував екс-президент. — Уся Європа декілька років інтегрується і розвивається, аби встояти перед викликами ХХ століття — глобалізацією, конкуренцією, що зростає з боку нових економічних потуг Азії — Китаю та Індії, — а також вимогами інноваційних технологій».

«В ЄС політична доба триває 12 годин, а в Україні — 6 місяців»

      Захопила присутніх і ідея, що євроінтеграція є найістотнішим інтересом навіть для українських олігархів, адже їхні російські побратими «по цеху» не лише значно багатші, а й значно агресивніші. Водночас працювати в єврокерунку треба нарешті почати на совість, адже «українські політики витрачають надто багато часу на внутрішні суперечки, й це перешкоджає пришвидшенню темпів інтеграції України в ЄС і НАТО». «Якщо в Європі політична доба триває 12 годин, то в Україні — 6 місяців», — з прикрістю констатував Кваснєвський.

      Водночас він запевнив недовірливих присутніх у тому, що гнутиме свою лінію і в Дніпропетровську, і в Донецьку: інтеграція в Європу — це благо для України («Бо якби я почав би думати «по-різному», то просто збожеволів би, а доказом стабільності вражень, є 30 років шлюбу з однією дружиною»). Тож після зустрічі зміцніло переконання, що якби доля української євроінтеграції залежала лишень від Кваснєвського, то справа пішла б прекрасно, мов у казці.

       Хоча, як визнав сам варшавський «лис», Західна Європа досі вважає, що Україна є проблемною крізь призму відношень із Росією, адже це може зашкодити відносинам Європи з Кремлем. Водночас Александр Кваснєвський вірить, що «настане день, коли Україна стане членом НАТО та ЄС». Однак головною проблемою, зітхнув він, є «не Брюссель чи Варшава, а Україна, яка сама не знає, чого хоче».