Мотодрайв-2007

      «Останні кілька років в Україні вiдбувається таке активне зростання моторинку, що це можна назвати вибухом, — розповів «УМ» Костянтин Тумаєв, директор фірми «Автоінтернешнл» (яка є офіційним представником «Судзукі» в Україні). — Якщо приріст вітчизняного авторинку на рік становить 40 відсотків, то моторинок збільшується на 80 відсотків на рік. Для порівняння — в Європі приріст моторинку становить 5—7 відсотків на рік. І цей вибух триватиме ще років десять». За словами Тумаєва, найактивнішими покупцями мототехніки є байкери Києва, Криму, Одеси, Харкова, Дніпропетровська. Активізувалися покупці з Закарпаття, Львівщини. Ціни на мототехніку, представлену на виставці, коливалися від тисячі доларів за скутер до 35 тисяч у. о. за туристичний мотоцикл «Хонда голд вінг».

      Мототехніка українського виробництва на виставці не була представлена, незважаючи на те, що багато вітчизняних байкерів їздять на перебраних, відремонтованих та часто тюнінгованих старих «дніпрах» (дніпропетровський мотоцикл «Днєпр-12») та «касіках» (київський «К-750»). Як розповів член київського байк-клубу «Сільвер булітс» (Срібні кулі) Blаck, столичні байкери ще років десять тому намагалися переконати керівництво Київського мотозаводу активніше братися за вдосконалення своїх моделей мотоциклів, проте люди, які очолювали колись перспективне виробництво, вирішили, що краще здати площі практично в центрі міста в оренду, і тим втратили шанс заявити про себе на сучасному моторинку. Blаck із сумом повідомив, що представники «Харлей Девідсон» та фірми «Вікторі» не зацікавилися «Київмото», бо технології настільки пішли вперед, що використати активи українського мотозаводу вже неможливо.

Байкерські тусовки

      За словами київського байкера Богдана на прізвисько Madd, ще вісім років тому всі любителі мотоциклів збиралися на київському аеродромі «Чайка». Сергій Батура, мотогонщик і офіційний представник фірми КТМ в Україні, додає, що байкери збиралися також щочетверга в музеї Пирогова. Проте з того часу кількість любителів мотодрайву зросла на порядок. Й одна велика тусовка розбилася на багато менших. Частина байкерів увійшла до байк-клубів. На сьогодні в Києві найвідомішими байкерськими клубами є «Сільвер булітс», «Крейзі хохолз» (друга назва «Дабл рада») та «Роут 88» (базуються під Ірпенем), є відділення московського клубу «Нічні вовки». Досить відомим є кримський клуб «Островитяни». Кожен клуб має свої кольори та фірмовий знак, повторювати який на екіпіровці нечлена клубу вважається моветоном. Серед членів клубу — чітка ієрархія, тобто є новачки та претенденти на місце в клубі, є звичайні «мембери» (члени клубу) та керівники. Стати членом клубу доволі складно, бо місце збору того чи іншого клубу, так званий «клаб-хауз» — це закрита інформація, як і кількість членів клубу і місце їхньої роботи та справжні прізвища, а не тусовочні. Як розповів Андрій Bull, байкери можуть по 5—7 років бути знайомими один з одним, але при цьому не знати, чим займається той чи інший класний хлопець, з яким вони їздили у Крим, Одесу чи деінде. Байк-клуби організовують байкерські фестивалі, а їхні члени, крім того, що спілкуються між собою, п'ють пиво, виїздять на природу, ще й вирушають у далекі поїздки. «Нормальним» байкером може вважатися лише той, хто наїздив на своєму мотоциклі тисячі кілометрів. І «модних дядьків», які купують дорогі суперпотужні мотоцикли, потім привозять їх у своєму фургоні на різні мотофестивалі, щоб там покрасуватися, не надто поважають.

      Як розповів Mad, існує також спільнота мотогонщиків, але більшість байкерів є «вільними» — не належать до жодного клубу. Байкери часто (але не обов'язково) слухають рок-музику, цікавляться дельтапланеризмом, парашутним спортом, верховою їздою та іншими екстремальними видами відпочинку. Серед байкерів є і багаті бізнесмени, і бідні студенти, які власноруч доводять звичайну українську чи російську модель мотоцикла до гарного стану. Blаck розповів, що ще в 2000 році на таких «саморобках» можна було непогано заробити, продавши їх. Але тепер вибір мототехніки збільшився, а ціни поступово зменшуються, тож часто буває простіше купити іномарку, ніж вовтузитися з вітчизняним мотоциклом.

      Серед найвідоміших байкерів — зять Юлії Тимошенко, англійський рокер Шон Кар (має тюнінгований «Харлей Девідсон»), Віктор Янукович-молодший (їздить на круїзерi). Олег Скрипка має мотоцикл італійського виробництва. А нещодавно в байкери записався і Президент Віктор Ющенко, який зізнався пресі, що все життя мріяв мати старовинний мотоцикл, який йому на Новий рік подарувала дружина. Відомості щодо улюбленого «байку» Президента різні — одні кажуть, що це вітчизняний «касік», а інші переконані, що Ющенко отримав «Харлей» періоду Другої світової війни. При цьому спеціалісти стверджують, що технічні показники цих мотоциклів приблизно однакові.

Шайтановозка звичайна

      Типи мотоциклів різняться не лише цiною, а й призначенням: для різного типу їзди. Класичний мотоцикл виглядає як «чопер»: довга «вилка», часто широкі колеса, потужний двигун iз великим об'ємом. Такі мотоцикли зазвичай важкі (200—400 кг) й найкраще пристосовані до шосейних доріг. Пам'ятаєте, як у американських фільмах — сів і погнав дорогами великої країни. На «чопері», каже Костянтин Тумаєв, отримуєш насолоду від переміщення у просторі. «Чоперна» посадка: водій сидить з прямою спиною, ноги зручно розпрямлені.

      Спортбайки — це мотоцикли для швидкісної їзди по шосе та для кільцевих перегонів. На цьому мотоциклі водій сидить, нахилившись уперед, ноги розташовані під і трохи позаду вузького сідла. Такі мотоцикли мають дуже потужний високообертовий двигун й призначені для того, щоб «рвати» з місця й пересуватися зі швидкістю 200–300 км за годину. Тумаєв пояснює, що спортбайки приваблюють драйвом та різким збільшенням кількості адреналіну в крові.

      Стрітфайтер можна назвати полегшеним спортбайком. Він максимально легкий, має гарну маневреність. Саме на цьому мотоциклі спортсмени показують різні акробатичні трюки.

      Ендуро — це клас туристичних мотоциклів-позашляховиків iз гарною м'якою підвіскою. Легкий (в середньому 150 кг). Саме цей мотоцикл добре зарекомендував себе на піску, в багнюці, на ньому можна їздити по полях, горах та лісах.

      Скутер — винятково міський вид транспорту невеликої кубатури: з невеликою потужністю, економний. Скутер вважається транспортом для жінок та мотоциклістів-новачків. Байкери зі стажем називають скутер «табуреткою» — за характерну посадку водія, ноги якого — поруч.

      Квадроцикл — це мотоцикл на чотирьох колесах. Велика й широка гума робить його прохідним по будь-якій багнюці, за що його люблять рибалки та мисливці. Крім того, на квадрациклі можна не боятися не втримати рівновагу.

Екіпіровка — це безпека

      Кримчанка Ленура Менгазієва, представник магазину байкерської екіпіровки, чарівно посміхаючись, каже, що економити на спеціальному захисному одязі може або нерозумний мотоцикліст, або власник мопеда чи скутера з об'ємом двигуна до 125 кубічних сантиметрів. Адже безпека байкера залежить не лише від технічного стану його мотоцикла (справні гальма, «вилка» без люфта), стилю їзди, а й від його одягу. Найміцнішим матеріалом залишається шкіра, яку найчастіше купують власники спортбайків та байкери, які одягаються у стилі «вестерн» (так званий ковбойський стиль одягу з купою бляшок, шкіряною «бахромою» на рукавах куртки чи штанях). За словами Ленури, нова шкіряна куртка, в середньому, коштуватиме 500 у. о., штани — близько 400 у. о. У нових моделях байкерського одягу є спеціальні вставки, які захищають плечі, лікті, коліна; є так звані «черепашки» — це одяг, який захищає спину та лікті. Літні куртки та штани шиють із легшого матеріалу, який не продувається і навіть не промокає. Куртка з такого матеріалу обійдеться в середньому 200 у. о., а штани трохи дешевше — близько 800 грн.

      Обов'язковим елементом захисної екіпіровки байкера є шолом. Ленура радить брати шоломи фірми «Шоє», адже вони найякісніші. Вартість цих шоломів — від 2 тисяч гривень до тисячі доларів. Стиль спортбайкера передбачає повністю закритий шолом: байкери, які їздять на менш рвучких «чоперах», можуть вдягати відкриті шоломи. Не менш ніж сотню доларів доведеться викласти і за спеціальне байкерське взуття, яке міцно тримає ноги і захищає стопи та гомілки від травм.

      «Дівчина у коротеньких шортиках, без шолому, в чобітках на каблуках, яка їде з байкером-пасажиром — це божевільно гарно, — каже Ленура, — проте очевидно, що про безпеку цієї дівчини хлопець анітрохи не дбає. Я раджу хлопцям купувати для своїх подруг, як мінімум, шолом, куртку та наколінники, які б дівчина могла одягнути на джинси. Часто хлопці віддають дівчатам свій запасний чи старий шолом, але цього не варто робити, бо голова у жінок зазвичай менша, ніж у чоловіків. Тому якщо, не приведи Господи, вони впадуть, шолом може злетіти з дівчини й не захистити її в потрібний момент». 

ДО РЕЧI

Найвідоміші українські байк-фестивалі:

«Гоблін-шоу» (Одеса, червень)

«Тарасова гора» (Черкащина, початок—середина літа)

«Сонечко» (Крим, літо)

Мото sea зон (Симеїз, середина літа)