Забута війна

      Йдеться про Кримську (Східну) війну, що в аналах історії зафіксована на відрізку 1853—1856 років, за сфери впливу на Чорному морі й Балканах між царською Росією і коаліцією держав (Велика Британія, Франція, Туреччина і Сардинське королівство). Ареною бойових дій флотів і суходольних армій тоді стали Закавказзя і Балкани, Балтика і Чорне море. І навіть далеку Камчатку та війна не оминула, проте все ж головні й кровопролитні події розгорнулись на Кримському півострові. Альмінська, Інкерманська, Балаклавська битви і,  нарешті, 349-денна оборона Севастополя, позначені героїзмом російських вояків, водночас розкрили всю військову і економічну неміч феодальної Росії. Витративши на війну понад 800 мільйонів рублів і втративши понад 522 тисячі людей тільки вбитими (турки — приблизно 400 тисяч, англійці і французи — 120 тисяч), царський режим зазнав нищівної поразки, яка суттєво підірвала його престиж у Європі. І підштовхнула самодержавство до скасування у 1861 році кріпосного права, реформування армії, владних інституцій. Кримська війна, як наголошують історики, дала поштовх розвитку збройних сил, оперативно-тактичного і військово-морського мистецтва європейських держав. Її досвід ознаменував перехід від гладкоствольної до нарізної зброї, від парусного дерев'яного до парового броненосного флоту. У сухопутних військах підвищилась роль вогневої підготовки атаки, на зміну колонної ударної тактики прийшов стрілковий ланцюг.

      Ось загалом і все (якщо не рахувати майже хрестоматійних «Севастопольських оповідань» безпосереднього учасника Кримської війни, артилерійського офіцера Льва Толстого), що пересічний українець знає про ті події на нині курортному півострові. Загалом недостатньо, вважає моя співрозмовниця, депутат Верховної Ради АРК та історик за професією Галина Гржибовська, щоб прищеплювати насамперед молоді інтерес до минувшини, почуття патріотизму.

      «Так, ми хочемо, щоб підростаюче покоління глибше розуміло вітчизняну історію,— каже Галина Миколаївна,— тим паче що це повністю вписується у розроблену урядом Криму концепцію виховання молоді. Зважте й на те, що цивілізована Європа досі згадує про Кримську війну. Для прикладу, в Англії і Франції виходять періодичні видання винятково за тематикою Кримської війни, а в нас за часів Союзу нічого подібного зовсім не друкували. День Балаклавскої битви, в якій загинув цвіт англійської аристократії, у Великій Британії вважається днем національної жалоби. Поет Тенесі написав з цього приводу поему «Атака легкої бригади», що входить в Англії в обов'язкову шкільну програму. Ще такий факт: перший батальний фотознімок у світі з'явився саме під час Кримської війни у 1855 році, він належить англійському фотографу Роберту Фентону. А у Франції після Альмінської битви, де коаліційні сили одержали перемогу, популярним стало жіноче ім'я Алма. А ось для королівської британської сім'ї назва кримської річки пов'язана з сумними спогадами: автомобіль з принцесою Діаною зазнав катастрофи під Альмінським мостом у Парижі».

      Нещодавно Галина Гржибовська разом із колегами з комісії ВР АРК з увічнення пам'яті загиблих у Кримській війні урочисто відкрила меморіальну дошку в печерному Свято-Успенському монастирі, що неподалік Бахчисараю, і у військовій частині в самому райцентрі. На території монастиря, де у 1854—1855 роках розташовувався офіцерський шпиталь, збереглося велике поховання старших армійських чинів, у військовій же частині — братська солдатська могила, відновлена сім років тому стараннями головного архітектора місцевого історико-архітектурного заповідника Валерія Борисова. У подальших планах комісії (заходи вшанування проводяться у рамках президентського указу) — упорядкування воїнських поховань у Бахчисараї, Євпаторії, Арм'янську, Сімферополі, поблизу села Віліно Бахчисарайського району, встановлення меморіальних дощок на колишніх шпиталях. Додам, що кульмінацією всіх заходів з увіковічення пам'яті загиблих у Кримській війні, за словами Галини Гржибовської, має стати 10 вересня 2005 року. Адже саме в цей день 150 років тому російські війська після тривалої герочної оборони залишили Севастополь. До того часу мають відновити у місті меморіал загиблим у Інкерманській битві англійцям і французам. Фрагмент пам'ятника мали перевезти з Керчі, але місцева податкова затримала транспорт, на якому він рушив у дорогу.

      При активній участі Галини Гржибовської позаторік відновлено меморіал і капличку в Петровській балці на околиці Сімферополя, де поховано понад 36 тисяч російських воїнів, серед яких чимало вихідців з України. У тридцяті роки минулого століття за розпорядженням тодішніх батьків міста надмогильні плити розібрали для будівництва... першої соціалістичної лазні, а на самому кладовищі розмістили військові склади. Аби у такий спосіб, вважає моя співрозмовниця, геть викреслити з пам'яті сам об'єкт народного поклоніння — до революції на православні свята тут, біля пам'ятників воякам, масово збирались сімферопольці.

      Днями Галина Миколаївна у співавторстві з севастопольцем Володимиром Шавшиним підготувала черговий, шостий, збірник історичних нарисів «Інкерманська битва» із серії «Пам'ятники і поля битв Кримської війни». «Інкерманську битву,— каже вона, — ще називають битвою без карти, або солдатською битвою. Справа у тім, що у російського командування не було карти — не прислали з Генштабу. Тому диспозицію військ визначали дуже приблизно. У той день був страшний туман і на додаток — у росіян і англійців шинелі були майже однакового кольору, тому нерідко супротивники стріляли не один в одного, а по своїх. До того ж далася взнаки нездарність командування. Той же командувач російської армії генерал від інфантерії Петро Горчаков, непоганий виконавець, неспроможний був приймати самостійні рішення. Я вже не кажу про різницю в озброєнні: російські солдати мали переважно старі кремнієві рушниці з дальністю ураження максимум на 300 кроків, тоді як французи і англійці — штуцери, які били у чотири рази далі. Ось що написав очевидець: «Рушниці у нас були гладкоствольні, французькі кулі Міньє,запроваджені у нас під час облоги, після двох чи трьох пострілів не входили у цівку. Солдати заганяли кулю, ударяючи каменем по шомполу; шомпол гнеться у дугу, а куля не піддається. Колотили, як у кузні. Солдати приносили шматочки сала, змащували кулю, але й це не допомагало. Рушниці, перероблені на нарізні, роздирались по нарізах. Не дивно, що у такому становищі офіцери приходили у відчай, а солдати марили зрадою». Окрім того, у військах процвітали крадіжки і шахрайство. Наводять такий факт: у ранцях убитих російських солдатів англійці знаходили незрозумілої природи руде місиво. Спершу вони думали, що це грудка рідної землі, але потім з'ясувалось — розмочені сухарі, якими харчувались росіяни. Не випадково вже після війни на інтендантів завели десятки кримінальних справ».