Робота в ЄС робить щасливим?

      Для багатьох наших пересічних співвітчизників прочитання поняття «євроінтеграція» гранично просте — це рівень життя, а відповідно, спершу можливість легально працевлаштуватися в багатій Європі. Певно, саме це стало б найліпшою євроагітацією для згорьованих донецьких чи запорізьких роботяг: отримуючи по півтори тисячі «зелених» щомісяця, вони поставили б запитання просто: чому наш сьогоднішній власник обкрадає наших дітей?! Польща, яка й досі не відмовилася від свого «звання» «адвоката України в Євросоюзі», могла б стати найліпшим полігоном для «обкатки» проектів із залучення українських робітників до Європи.

      Хоч у Польщі елітних вакансій бракує навіть для своїх, але є чимало робочих місць, де відчувається суттєвий кадровий дефіцит. Польща опиняється перед давньою дилемою: узгодження прагматичних інтересів виборців з намаганням романтично дружити з Україною. Від минулого літа Польща планує відкрити свій ринок не лише для сезонних робітників, а й для будівельників, медсестер і лікарів з України. Це не альтруїзм, адже соціологічний аналіз приніс приголомшливі висновки: за чотири роки в країні бракуватиме 60 тисяч медсестер, дещо менший прогнозується дефіцит таких професій, як зварювальники та програмісти.

      Слід відзначити, що поляки попри все лишаються найвідданішими оптимістами щодо європрагнень України. Згідно iз соцопитуванням, проведеним PBS DGA на замовлення «Газети Виборчої», 76% поляків висловилось на підтримку входження України до Євросоюзу. Проти — лише 12% населення. Однак при цьому приблизно половина респондентів не готова до відкриття польського ринку праці, побоюючись навали дешевої робочої сили зі сходу. Тож наразі за відкриття ринку — 49%, а проти — 46%.

      Брак робочих рук у Польщі зумовлений тим, що чимало молоді в пошуках кращих заробітків просто виїхали до країн «більш розвинутого капіталізму». За підрахунками експертів, за останні два роки з країни виїхали 2 млн. осіб. Тому саме польські підприємці дбають про спрощення процедур для працьовитих сусідів з-за східного кордону.

      Водночас днями Польща дозволила громадянам інших держав ЄС вільно працювати в себе. Ця симетрія є обов’язковою умовою змін у лібералізації ринку праці, адже саме це дозволяє впустити до Польщі працівників з України, Білорусі і Росії. Зрозуміло, що французи чи британці не кинуться в Польщу. Зате найбільші сподівання роботодавців у цьому сенсі — на нових членів ЄС, громадян небагатих Болгарії та Румунії. Адже вони не є «дикими горцями», чи, навпаки, затурканими галицькими селянами, і мають «європейський паспорт», що дозволяє безпроблемне пересування і перебування в Польщі. Втім, як показує статистика, досі болгари та румуни не рвалися сюди: у 2005 році перші подали 102 заяви для отримання дозволу на працевлаштування, другі — 66 заяв. Гості з півдня не рвуться до Польщі, адже подібної роботи вдосталь і в значно ближчих їм культурно і мовно iнших  єесівських краях, а зарплати, скажімо, в Італії значно вищі, аніж у Польщі.

      Саме Україна, отже, має всі шанси стати рятівним джерелом кваліфікованої і неперебірливої робочої сили для Польщі, тому невдовзі розпочнуться детальніші розмови, як найліпше полегшити бюрократичні перепони. А про взаємну вигоду навіть і казати не варто: наші заробітчани замість теплих нафтових лісоповалів Сибіру можуть їхати до ближчої Польщі, отримуючи співставну з російською платню, водночас розширяючи світогляд і призвичаюючись до несовєтського простору. Консервативні українцi у більшості випадків зароблене відсилають додому, де розбудовуються їхні родини, а за пару років вертаються і самі.

      Важливим для України в цьому стане досвід глобалізації наших громадян, оскільки мешканці глухих українських райцентрів повертаються додому «новими людьми», котрі самотужки зорієнтуються в аеропорту, і вітренківцям вже неможливо буде залякати їх словом «НАТО». Після подібних закордонних рейдів у нашої молоді з'являється бодай стимул вивчати англійську мову. Адже не секрет, що досі тягнуться каравани українських будівельників саме до Росії, попри те, що їх регулярно б'є та обирає корумпована міліція, не тому, що люблять «старшого брата». Крім відсутності візової проблеми, їдуть у Росію через власну закомплексованість і неосвіченість — лишень тому, що знають «вєлікій і могучій». Колишніх  же українських трударів із Іспанії до Росії і салом не заманеш.

      Для Польщі найбажанішими робочими «гістьми» є лікарі, медсестри, зварювальники, будівельники, швачки, а невдовзі, не виключають соціологи, — вчителі англійської мови. Бо більшість місцевих англофілів давно виїхали мити посуд на батьківщину Шекспіра. А от у гданських верфях зажди потрібні робочі руки — кваліфікованому зварювальнику зі старту запропонували би від 1200 доларів на місяць. Щоправда, пару сотень пішло б на житло.

      І сьогодні наших співвітчизників у Польщі чимало — за грубими підрахунками, до 300 тисяч. Але всі вони нелегали, тому здебільшого чорнороби, домогосподарки і няні. Як повідомили«УМ» у Міністерстві економіки Польщі, можливе розширення легалізації не тільки на «чорні» професії, тому вже цього літа поляки чекають у себе повінь українських робітників.

      Попри те, що механізм легалізації практично не відпрацьований, але алгоритм нескладний: польські фірми надаватимуть інформацію про «виробничі» потреби до регіональних управлінь праці, котрі пересилатимуть ці дані в Україну, а вже у нас відповідний інформаційній потік потішить біржі праці. Тож з відповідно оформленими паперами можна буде без труднощів отримати і польську візу на рік.