Ідея створення газотранспортного консорціуму вперше була обнародувана 9 червня 2002 року — в Санкт-Петербурзі президенти Леонід Кучма та Володимир Путін підписали заяву про стратегічну співпрацю України та Росії у газовій галузі. Заява делегувала урядам «у стислі терміни підготувати до підписання українсько-російську угоду(...), яка передбачатиме в тому числі створення на паритетних умовах консорціуму з управління та розвитку газотранспортної системи України».

Відкриття третьої сесії Верховної Ради п'ятого скликання забарилося майже на три години. Як і обіцяли напередодні депутати від «Нашої України» і БЮТ, опозиція вдалася до блокування трибуни. Вони протистояли спробам передати українську газотранспортну систему Росії і висунули вимоги заслухати звіт урядовців, а також прийняти зміни до законодавства, які б не дозволили передати українську трубу в чужі руки.

Останні події навколо української газової «труби» до болю нагадують початок конфлікту місячної давності між Москвою та Мінськом за найголовніший чинник російської зовнішньої політики — нафту. Газ відіграє для економіки держав не менш важливу роль. Особливо держав постсоціалістичних — із високозатратними технологіями, непрозорими схемами закупівлі енергоносіїв та залежності від єдиного «продавця».
Тиск росіян на партнерів у нашому випадку має свої, суто «антикризові», особливсті. Якщо, скажімо, державні мужі Білорусі йшли у фарватері свого лідера, Олександра Лукашенка, і намагались відстоювати інтереси власної країни і свого народу, то друга людина в уряді Віктора Януковича не приховує свого щирого прагнення задешево віддати стратегічний об'єкт сусідній державі.