Смерть «польського Геродота»

      23 січня у віці 74 років помер Ришард Капущинський, один із найвидатніших польських письменників сучасності, мандрівник, якого колеги одностайно називали «цісарем репортажу».

      Ришарда Капущинського висували минулоріч на здобуття Нобелівської премії з літератури. Він і справді належав до літературного олімпу Польщі, його твори перекладено 28 мовами. Його літературний і гуманістичний доробок складався не лише з «мандрівної» есеїстики чи низки «географічних» романів, — величезна його роль у зображенні вільного світу поза межами зони Варшавського договору. Саме Капущинському вдалося розширити світогляд поляків, що тяжів до гіперболізації в оцінці національних вартостей, і вписати його у великий мультирелігійний світ, населений сотнями національностей. Саме про Капущинського Салман Рушді, резонансний автор «Віршів сатани», засуджений ісламськими екстремістами до страти, сказав: «Один він вартує тисячі скигливих графоманів, що фантазують».

      Ришард Капущинський народився у Пінську (зараз це Білорусь). Від совєтської і подальшої нацистської окупації його родина була змушена втікати, як написано в «Автопортреті репортера»: «Розпочав я свою мандрівку, маючи сім років. І мандрую донині». Закінчивши Варшавський університет, він як кореспондент польської агенції преси у 1956-му виїхав до Індії, заодно відвідавши Афганістан та Пакистан, а наступного року побував у Китаї та Японії. Згодом географія подорожей, зазвичай подорожей небезпечних, поповнилася Африкою, Азією та Південною Америкою. Так з'явились перші книжки, що принесли йому світову славу, — «Ще один день життя» (1976), де описувалися драматичні події громадянської війни в Анголі, «Цісар» (1978), присвячена Ефіопії і краху місцевої диктатури, «Шахиншах» (1982), в якій було блискуче описано двір іранського шаха. За словами автора, «це була моя двадцять сьома революція, бачена у «третьому світі». У диму і громі змінювалися володарі, падали уряди, в крісла всаджувались нові люди. Але одне було незмінним, незнищеним, боюся сказати, вічним — безпорадність». Не менш резонансним романом стала «Імперія», написана на підставі матеріалів, зібраних наприкінці 80-х у конаючому Совєтському Союзі.

      За своїх літературних учителів письменник вважав «Геродота, який мені довів, що, аби щось описати, насамперед необхідно це побачити», і «Броніслава Маліновського, який сформулював засаду: замало побачити: треба серед тих людей, десь край світу, жити».