(автора.)
У той час, як Польща була адвокатом України в ЄС, Німеччина під урядуванням Герхарда Шредера виконувала «цивілізаційну місію» для Росії. Тісна дружба канцлера Шредера з екс-агентом КДБ у Німеччині Володимиром Путіним закінчилася тим, що всемогутній улюбленець німецьких соціал-демократів офіційно влаштувався на роботу до «рускіх». Натомiсть між Німеччиною і Росію зберігається стратегічне економічне партнерство. З приходом Ангели Меркель ситуація дещо вирівнялась, але досі Німеччина свідома, що ключик від української євроінтеграції лежить на дні найпотаємнішої криниці Спаської башти, i не хоче задурно підставлятись, виборюючи політичні інтереси дезінтегрованого та неосвіченого київського політбомонду. Водночас саме на Німеччині, котра після Фінляндії головуватиме в ЄС, лежатиме відповідальність за реальну євроінтеграцію досі політично непрозорої України.
Про переплетіння інтересів і навколоукраїнські колізії — наша розмова з Райнером Лінднером, провідним консультантом уряду Німеччини, який очолює «східний» напрямок у Німецькому інституті дослідження міжнародних відносин та безпеки. Цей Інститут є найпотужнішим цивільним дослідницьким центром в усій Центральній Європi.
— Як у Німеччині оцінюють українську боротьбу за повноваження між гілками влади?
— Це дуже перешкоджає, бо владний трикутник секретарiату Президента, уряду і парламенту нагадує «бермудський трикутник». Президент перебуває з Прем'єр-міністром у відкритому протистоянні. Це дуже ускладнює консолідацію внутрішньої і зовнішньої політики України. З'ясовування стосунків в уряді показує, що українські політики більше переймаються власними проблемами ніж країною. Відомо, що Янукович є антинатовським політиком, і він з труднощами це приховує. Водночас у Брюсселі є нормативи «фактичної сили», такого собі постфактум, себто чинний легітимний уряд — це автоматично «добрий уряд». І ніхто просто ще не досліджував політичне походження того чи іншого міністра, того ж Бойка чи Рудьковського та їхніх фінансових операцій. У нинішньому українському Кабміні чимало міністрів, біографії котрих у Брюсселі наразі просто не знають.
— Які конкретні вимоги Берліна до українського політикуму?
— Найважливіша вимога — це формування партійної системи, бо наразі реальних партій, у західному розумінні, в Україні не існує. Досі в Україні зберігається нуртування людей та інтересів навколо особи лідера. В нашому ж розуміннi від цього угруповання не перетворюється на партію. Німеччина чекає на стабілізацію політичного процесу. Вкрай важлива демонетаризація політики. Я не кажу про корупцію, адже це явище існує і в Росії, Італії чи Німеччині. Проте поєднання політика і бізнесмена в одній особі у нас давно немає. Має нарешті відбутися відокремлення політики від бізнесу і в Україні, адже якщо бізнес контролює міждержавні політичні відносини, наприклад щодо енергетичних ресурсів Росії та України, це є великою проблемою. Що ж стосується двосторонніх відносин Німеччини й України, то найважливішим є поліпшення клімату в Україні в галузях законодавства, податкової системи, продажу землі для іноземних інвесторів. Це ж стосується створення реальних передумов для функціонування вільної економічної зони, котра вже стоїть перед українськими дверима. Вступ у СОТ, котрий, сподіваюсь, відбудеться у наступному році, є вкрай важливим моментом оптимізації стосунків не лише з Німеччиною, а й з усім Європейським Союзом. І не лише економічних, а й політичних стосунків. Ми в Німеччині також переживаємо період «широкої коаліції», коли сили, що протистояли до виборів, мали переступити власні амбіції. Якщо ж послуговуватися мовою «реальної політики», хочу наголосити, що українська еліта не така вже й широка, в Україні просто змушені об'єднати всіх тверезомислячих експертів, аби зустріти виклики найближчого майбутнього.
— Чи НАТО впливає на темпи членства в ЄС?
— Якщо йдеться про певну послідовність, то насамперед має бути членство в СОТ. Після вступу до Світової організації торгівлі в Україну підуть великі інвестиції і конкретизуються умови зони вільної торгівлі між ЄС та Україною. У випадку України вступ до СОТ є дуже вигідним, бо вона має можливість серйозного експорту і має дуже вигідне транзитне розташування. А зброю Україна експортує і без СОТ. Зараз державна програма в Україні, котра би мала підвищувати інформованість суспільства про НАТО, просто не фінансується. Попри те, що папери вже розроблені і лежать у кабінетах секретаріату Президента. Це дуже амбітні програми, котрі справді мали би розвивати в Україні розуміння перспектив співпраці з НАТО. На саміті в Ризі не наголошували на справах України, адже зараз НАТО найбільш перейняте проблемами Афганістану. Але у найближчому майбутньому, напевно, знову повернеться питання щодо підписання Плану дій. Водночас НАТО, переконаний, також повинне займати активнішу позицію щодо України.
— Як ви оцінюєте «феодосійську антинатовську істерію»?
— Те, що сталося влітку цього року в Криму, не було акцією кримчан. Це була організована акція, і найважливішими гравцями у ній були «євразійці» з Росії, пан Дугін, пані Вітренко, група «Прорив», заснована у Придністров'ї, та група «Братство». Це не була випадкова акція і це не був український захід. Це був організований антинатовський захід, що походив з-за меж України, з території третіх країн силами, зацікавленими у дестабілізації відносин України з НАТО.
— Наскільки ефективною видається вам політика європейського добросусідства, чи це не є просто спробою окозамилювання для таких «сусідів», як Україна?
— У цій політиці є суттєві недосконалості. Я питав у представників німецького МЗС, у чому ж так званий «успіх» цієї політики? У тому, що між ЄС і східними сусідами «стабілізується дистанція», чи успіх усе ж таки мав би полягати у зменшенні цієї дистанції?! Просто абсурдно казати про успіх, якщо метою політики мало би бути членство країн в ЄС. Але варто згадати, де були 10 років тому Польща, Румунія та Болгарія. Я впевнений, що років за десять дуже інтенсивно обговорюватимуть членство в ЄС і України, і Молдови, і, сподіваюсь, навіть Білорусі. На жаль, наразі Україну в деяких європейських столицях оцінюють на рівні Марокко. І євроінтеграційні дискусії у Римі чи Мадриді відбуваються у цілком іншому ключі. Тож саме Німеччина повинна розрізнити європейських сусідів та неєвропейських. Марокко є неєвропейським сусідом ЄС, а Україна, Білорусь чи Молдова є сусідом саме європейським. За пару років ця різниця увиразниться ще більше.
— Яка буде стратегія Німеччини щодо України під час її головування в ЄС?
— Ми, ясна річ, працюватимемо на поглиблення угоди з Україною, бо це стосуватиметься створення зони вільної торгівлі між ЄС та Україною. Ми би хотіли, аби в українських урядових структурах з'явилися інституції, котрі б ефективніше працювали з ЄС. Окремі міністерства, на жаль, працюють не дуже ефективно. До того ж може прийти новий міністр закордонних справ. Утім і міністр Тарасюк не відповідальний за євроінтеграцію, бо це портфоліо було включено у компетенцію першого віце-прем'єра Азарова. Для нас не дуже зрозуміло, хто ж зараз відповідає за євроінтеграцію в Україні. Першочерговим завданням для німецького уряду є зрозуміти, хто ж насправді займається цим питанням. Біда у тому, що німецький уряд не має відчуття потреби інтенсифікувати цей процес. Тому часто в розмовах з нашими депутатами ми відзначаємо важливість проведення міжурядових консультацій, котрих не було три роки. Це певний показник того, що відносини між Німеччиною і Україною не на найліпшому рівні. Також ми розуміємо регіональні відмінності України, адже на заході вашої держави є консенсус щодо євроінтеграції і немає дефіциту розуміння західнодемократичних цінностей, котрий, на жаль, спостерігається на сході.
— Чи буде лібералізовано візову політику для України?
— Я втішений, що не відбудеться подорожчання віз для України, як це станеться для Білорусі, де ціна одноразової візи сягатиме 60 —65 євро. Це, зрозуміло, занадто дорого. Зрештою, навіть збір у 35 євро є високим, адже учасники Шенгенської угоди мають право в'їзду в Україну без візи. На мою думку, необхідно розширювати коло людей, котрі би мали справді спрощений в'їзд, це мають бути не лише політики, студенти, бізнесмени чи спортсмени, а й люди, котрі мають родичів чи укладені контракти. Якщо ці процеси зараз підуть і протікатимуть більш-менш спокійно, то, можливо, за рік-два почнеться дискусія і щодо спрощення в'їзду для інших груп.
— Чи зберігатиметься важливість Польщі як адвоката України в ЄС, враховуючи охолодження польсько-німецьких відносин?
— Дуже би хотілося цього, бо Польща могла би відігравати вкрай важливу роль, як «міністр закордонних справ» у відносинах зі Сходом. Зрозуміло, ми усвідомлюємо, що на тлі добрих відносин з Україною існує серйозне ускладнення відносин з Москвою, а поруч iз тим непрості польсько-білоруські відносини. Тож бажано, аби Польща інтенсивніше відігравала свою роль, але, з іншого боку, цього замало, адже Євросоюз повинен мати консолідовану стратегію щодо України. Бо диверсифікація європейської політики на польську, німецьку, французьку чи яку іншу щодо України не буде ефективною.
— А наскільки в ЄС впливає позиція Кремля на темпи євроатлантичної інтеграції України? Чи досі зберігається негласний вплив Кремля?
— Зрозуміло, немає відносин України з Німеччиною і відносин України з ЄС без урахування російського чинника. Це неможливо з огляду на геополітичні і геоекономічні інтереси, бо, наприклад, ЄС близько 40% свого газу отримує через Україну з Росії і країн Центральної Азії, контрольованих Росією. З огляду на це ми вимушені враховувати російську позицію навіть у двосторонніх стосунках з Україною. З іншого боку, ми повинні виробити нові стратегії і формати, нові форми діалогу, чи — якщо хочете — тріалогу, наприклад у контексті енергоносіїв. Було би добре, якби і Росія зрозуміла, що минув той час, коли вона безпосередньо впливала на політичні процеси в Україні. Помаранчева революція безпосередньо продемонструвала, що український народ не хоче, аби з Москви керували українською політикою. Росія, безперечно, зацікавлена у продажу газу, і перекриття крана не є вигідним для неї. Рік тому газ для України перекривали люди, котрі були зацікавлені у дестабілізації «помаранчевої» влади, а також були гравці в Росії та Україні, зацікавлені у великих прибутках з цього бізнесу. Тому вони реорганізували існуючі контракти, виокремлюючи власну важливість при «розв'язанні» проблеми.
— Чи німецькі політичні еліти свідомі того, що надто ліберальне ставлення до політики Кремля лишень погіршить стан демократії у самій Росії? Чи свідомі ви німецької ролі у посиленні псевдоліберального режиму Путіна?
— Це ключове питання, бо путінський режим — гібридна структура. З одного боку, є відносно ринкова система, щоправда, маємо врахувати досвід Ходорковського... Але є приклад головування Росії в Європейській Раді та інші аспекти, які демонструють розвиток у Росії політичної культури. З іншого боку — і це випинає гібридність системи — є дуже сумні приклади, зокрема вбивства Політковської, і не лише її. Співпрацювати з цим гібридним режимом дуже складно. В економічному аспекті з ним робота йде добре, і на нинішньому етапі співпраці між Німеччиною і Росією фігурують просто астрономічні суми, які інвестуються як з Росії до Німеччини і до Євросоюзу, так і навпаки. Зрештою, відносини між Німеччиною і Росією можна охарактеризувати добрими в усіх галузях. Натомість Європі дуже складно працювати як «поставщику цінностей» у Росію, часами звідти критикують ЄС як «імперію цінностей», що постійно розростається вусібіч, а Москва у цьому бачить якусь небезпеку. Тож, на мою думку, ЄС та Німеччина мають розвивати збалансовану політику, орієнтовану як на економічну політику, так і на певні стандарти. Варто переходити від яскравої асиметричної економічної залежності, адже для Росії Євросоюз є найважливішим торговим партнером із 50 відсотками експорту, тоді як самій Росії належить лише 5 відсотків торгового обороту ЄС. Треба переходити до взаємовигідного партнерства, адже Німеччині вигідна стабільна Росія, що означає не «путінська Росія», але оперта на демократію і на громадянське суспільство.
— Чи буде запускатися проект європейської континентальної системи безпеки, на якій наполягає Росія?
— Про це зарано казати, бо питання безпеки у цьому регіоні, включно з розширенням НАТО, стоять на найактуальнішому порядку денному. Невідомі плани Росії, яка встановила нові протиракетні системи в Білорусі як реакцію на нову натовську техніку на території Польщі. Певні негативні процеси тривають і нагадують період кінця «холодної війни». Я сподіваюсь, що ми у майбутньому більше говоритимемо про систему гуманітарної співпраці, а не користатимемо з категорій військового протистояння.
Результати дослідження сприйняття корупції в Україні серед членів Американської торговельної палати показують, що бізнес, на жаль, наразі не спостерігає суттєвого прогресу у боротьбі з корупцією, однак сподівається на покращення ситуації у 2016 році. >>
Для проведення свого чергового саміту лідери країн «Великої сімки» (а точніше, господиня заходу, Німеччина) обрали справжній райський куточок. Мальовничий замок Ельмау, неймовірної краси краєвиди Баварських Альп, чисте гірське повітря з гіркуватим присмаком цілющих трав, мелодійне калатання дзвіночків на шиях флегматичних альпійських корів... Ну як працювати в такій розслаблювальній атмосфері? >>
Лідери «Великої сімки» не лише говорили про Україну на саміті в Баварських Альпах — дехто з них туди й поїхав «транзитом» через Київ. Окремо варто наголосити на візиті прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе — першого в історії двосторонніх відносин між нашими країнами. >>
Сьогодні в Ризі стартує саміт програми Європейського Союзу «Східне партнерство». Уже відомо, що про скасування візового режиму з ЄС для України на цьому саміті не повідомлять — наша держава не встигла виконати й половини пунктів Плану дій з візової лібералізації (ПДВЛ), необхідних для надання безвізового режиму. >>
Держдума Росії ухвалила законопроект про «небажані» в Росії іноземні та міжнародні неурядові організації. Згідно з документом, ідеться про неурядові організації, які «створюють загрозу основам конституційного ладу РФ, обороноздатності країни та безпеці держави». >>
Немає сумнівів, що Євросоюз є корисним для його членів міждержавним утворенням. Але навіть у дружній родині конфліктів не уникнути. Європейська Комісія розпочала процедуру проти Німеччини за порушення союзного закону про мінімальну оплату праці. >>
