Інститут енциклопедичних досліджень маленький-маленький. Як мізки нації — хотілося саркастично кинути. Втім, мізки у нації більші, точно. Грошей на них у державної машини не вистачає. Тому скажу так: Інститут енциклопедичних досліджень, розташований в одному крилі старої будівлі на Терещенківській, своїм декаданським iнтер'єром метафоризує ту мізерну увагу, яку держава приділяє мізкам нації.
Відідлів у інституті всього два. Один з них — загальних енциклопедичних досліджень — очолює академік Іван Михайлович Дзюба, якого часто пафосно називають «совістю нації». А позаяк совісті в нації менше, ніж мізків, то ми з приємністю констатуємо це рідкісне поєднання. Іван Дзюба очолює групу з підготовки проекту Універсальної Енциклопедії. Держава без власної повномірної енциклопедії — це начебто розумово відстала дитина, такий собі постколоніальний продукт компрачікосів, який ще не отямився після сидіння у діжці. Згадана група є й справді просто групою високочолих ентузіастів, а не спеціально запрошеним державою під карколомні гранти хуралом. Панів Дзюбу, Поповича, Стріху, Панченка, Лісового, Гловаху ніхто до напрацювань «Великої української енциклопедії» не припрошував. Це суто їхня ініцатива. Сказано ж — совість нації. Отже, сидячи у високому робочому кабінеті Івана Михайловича на Терещенківській, скупо обставленому нудними, ще радянськими шафами, ми говоримо тільки про можливість (неможливість) видання в Україні власної Універсальної Енциклопедії.
Енциклопедія як знак інтелектуальної спроможності нації
— Іване Михайловичу, ви започатковуєте новий, грандіозний енциклопедичний проект тоді, коли ще далекий до закінчення попередній — Енциклопедія Сучасної України. По-перше, чи буде видана ця енциклопедія? І, по-друге, як співвідноситимуться обидва проекти, зокрема маю на увазі, яку частину з напрацьованого в «сучасній» енциклопедії матеріалу охопить універсальна?
— Це дуже різні проекти. Універсальна Енциклопедія охоплюватиме, умовно кажучи, весь світ. Не всі українські персоналії, явища, господарські чи культурні об'єкти тощо потраплять до універсальної енциклопедії, а лише найвизначніші — вони мусять відповідати високому канону, своєму місцю в ширшій світовій картині. Завдання Енциклопедії Сучасної України зовсім інше — дати максимум інформації про Україну ХХ — початку ХХІ століття. Звідси «подрібнення» цього канону. До неї потрапляє найширше коло подій і фактів недавньої історії, географічних та адміністративних понять, засобів масової інформації, підприємств, персоналій з числа політиків, мистців, літераторів, громадських діячів, науковців. Особливо дбаємо про те, щоб повернути забуті імена, замовчувані чи несправедливо дискриміновані у радянські часи особистості. Тобто ми даємо об'ємну панораму дійсності. Ця енциклопедія задумана в 25 томах. П'ять уже вийшло, шостий том — у друкові. Матеріал на всі наступні томи в основному є, від «А» до «Я», — справа за доредагуванням, виданням і, звісно, фінансуванням. Скажу чесно, спершу нам було дуже важко, й енциклопедія виходила фактично на громадських засадах. В останні роки стало трохи легше — Академія наук створила Інститут енциклопедичних досліджень, є й державне замовлення. Відтак видані томи — кожен накладом 10 тисяч примірників — надходять у багато бібліотек, навчальних закладів, у державні органи влади. З відгуків ми бачимо, що інтерес до цієї енциклопедії великий. Ясно, що труднощів багато. Але ця велика справа робиться, я задоволений.
Тепер — про іншу енциклопедію, універсальну. Вершиною інтелектуальної спроможності кожної нації, кожної держави є великі універсальні енциклопедії, в яких концентрується все знання про світ і які дають можливість судити про інтелектуальну потугу самого цього суспільства. Такою уявляється і наша майбутня енциклопедія. Обговорюється кілька варіантів назви майбутнього проекту, але ми все-таки схиляємося до назви «Універсальна Енциклопедія». У кожному разі, в постанові президії Національної академії наук саме така назва зафіксована. Спочатку пропонувався варіант «Українська Універсальна Енциклопедія», але немилозвучна абревіатура — УУЕ — підказала, що краще обмежитися двома словами — Універсальна Енциклопедія. І без того буде зрозуміло, що то — наш продукт, український. Важливо — що все це буде подано переважно в інтерпретації українських учених.
— Тобто УЕ не запозичуватиме масу статей з «інорідних» енциклопедій, як це було зроблено, скажімо, під час видання однотомного УСЕ (Універсального словника-енциклопедії)?
— Ну, в деяких випадках, коли з певної спеціальної галузі в Україні не знайдеться фахівців, ми шукатимемо підтримки в іноземних учених. Але переважно старатимемося, щоб це був український інтелектуальний продукт.
— Ви вже зараз бачите «проблемні» ділянки, де не існує українського фахівця, здатного на перфектному рівні подати картину цієї галузі? Чи багато буде подібних запозичень?
— В основному ці проблеми стосуватимуться деяких періодів історії, скажімо, європейського Середньовіччя (у нас немає фахівців найвищого рівня кваліфікації), окремих напрямків культури, насамперед сучасної, з історії окремих країн Сходу — Китай, Індія, Індонезія. Хоч у Києві існує Інститут сходознавства, де зібрано досить-таки кваліфікований науковий корпус (наприклад стосовно мусульманських країн чимало матеріалу можна буде замовити), проте далеко не всі енциклопедичні потреби він у змозі охопити. А співпраця з іншими енциклопедіями є, між іншим, світовою практикою: на основі домовленостей можна взаємно використовувати матеріали тієї ж Британської Енциклопедії чи якоїсь іншої. Втім, засвідчую, що переважну більшість статей готуватимуть українські вчені. У нашій країні є величезний потенціал, наприклад, у природничих і технічних науках. Крім того — це те, чим ви цікавилися, — чимало ми зможемо використати з Енциклопедії Сучасної України. Наприклад, коли академік Дмитро Михайлович Гродзінський пише на тему біології, то ці статті такого рівня, що цілком варті Універсальної Енциклопедії. Або Мирослав Володимирович Попович і Василь Семенович Лісовий — у питаннях філософії. Є висококласні фахівці серед української діаспори. Скажімо, Ігор Шевченко — світовий авторитет у сходознавстві: є цікаві літературознавці старшого покоління, як Іван Фізер чи Ярослав Розумний, та порівняно молодшого, як Григорій Грабович. Мушу сказати, що ми не завжди знаємо всі вітчизняні інтелектуальні можливості, адже поважні наукові сили сконцентровані не лише в Києві, а й у Харкові, Одесі, Донецьку, Львові, в інших містах, і не всіх фахівців ми знаємо і далеко не всіх активно залучаємо. Так що це теж слід буде врахувати в роботі над УЕ.
30 томів на 100 тисяч позицій і потреба в десятках мiльйонiв гривень
— На якій стадії перебуває зараз Універсальна Енциклопедія? Що є і коли буде справжній старт?
— Зараз лише початковий етап роботи. Опрацьовано концепцію, вона, як я говорив, схвалена президією Академії наук. Це буде проект у 30 томах, які міститимуть приблизно 100 тисяч позицій, навіть трохи більше. Для зручності порівняння: приблизно стільки ж позицій мала Большая Советская Энциклопедия. Загалом великі універсальні енциклопедії мають приблизно таку кількість гасел. До кінця року ми повинні підготувати словник, тобто повний перелік гасел майбутньої енциклопедії. Потім триватиме обговорювання словника, вдосконалення, і лише потому можна буде приступати до роботи. Вже зараз розуміємо, що матимемо дуже серйозні проблеми з фінансуванням. Бачте, за кілька місяців можна буде вже починати роботу над першим томом, а урядової постанови з цього питання досі немає. Це велика загальнонаціональна справа, можливо, навіть це найбільший інтелектуальний проект держави — саме тому він мусить бути «узаконеним» владою, а відповідно, серйозно організаційно та фінансово гарантованим.
— Як швидко (тобто наразі доречніше спитати: як довго) готуватиметься повне видання УЕ?
— Оптимально було б здійснити проект за десять років. Для цього необхідні і дуже серйозне фінансування, і кваліфіковані штати, і технічне забезпечення, і приміщення. Обсяг фінансування, включаючи всю підготовчу роботу, авторські гонорари і друк 30 томів накладом у 30 тисяч примірників, як попередньо бачиться нашим колегам, може складати десятки мільйонів гривень.
Чи схоче уряд ухвалювати постанову про видання Універсальної Енциклопедії?
— Іване Михайловичу, а ви пробували виходити на контакт з урядом, секретаріатом Президента з цього приводу? Чи взагалі сприймається ідея видання енциклопедії, чи є розуміння її потрібності, її знаковсті для держави?
— Постановою президії Національної академії наук віце-президент академії Володимир Михайлович Литвин уповноважений обговорювати цю справу з відповідальними особами в уряді та в секретаріаті Президента після підготовки відповідних документів з аргументацією проекту. Терміни, вказані в постанові президії НАН, лишають трохи часу — йдеться про те, щоб урядова постанова була ухвалена в першому кварталі 2007 року. Хочеться вірити, що уряд, попри всі політичні проблеми та фінансові труднощі, знайде можливість схвалити такий проект. Але можна припустити й інший розвиток подій. Якщо владні інституції не матимуть зацікавленості в такому проекті, треба буде думати про створення чогось на зразок концерну з представників приватного сектору, з бізнесменів-меценатів. До речі, одне видавництво вже виявило інтерес до роботи над Універсальною Енциклопедією. Його керівництво має вихід на людей з певними фінансовии можливостями, яких зацікавив би такий проект. Проте в такому разі, на думку представників цього видавництва, слід певну частину тиражу надрукувати з іменних примірників, які ім'ярек дорого викуплять і, таким чином, це буде першим фінансовим внеском, приватним, до загальнодержавної справи. Такий варіант має певні переваги. Адже з практики відомо, що навіть коли є урядова постанова, то виділені кошти все одно йдуть дуже-дуже довго.
— Але ж такого гатунку енциклопедія — це державна справа, пафосно кажучи, честь держави. Держава сама собі дасть ляпаса, якщо таке видання вийде не під її «брендом», а з факсиміле на другій сторінці когось із оліграхів. Така «комерціалізація» принизить статус цієї енциклопедії!
— Безумовно. Тому все-таки краще орієнтуватися на державний статус. Але, якщо так не вийде, слід передбачити і запасний варіант. Він має не тільки свою перевагу, а й небезпеки. По-перше, важко буде забезпечити належний рівень, тому що стоятиме, я так собі уявляю, вимога дуже швидко здійснити видання — щоб воно, так би мовити, окупилося. А можливо, прийнятною буде і якась комбінація: це буде державний проект, але частину коштів надаватимуть окремі приватні фундації та персони.
Ющенко і баба Параска потраплять у різні енциклопедії
— Енциклопедія охоплюватиме й наш час, так? Себто і Помаранчева революція та її головні фігуранти теж потраплять в УЕ?
— Це остаточно вирішуватиме майбутня редколегія. Моя роль кінчається на створенні попереднього словника. Звичайно ж, і Помаранчева революція, і її головні фігуранти знайдуть своє місце в УЕ. Хоча загалом навколо персоналій точитимуться гарячі дискусії. Вимоги дуже суворі.
— Ну, українськi президенти всі потраплять, прем'єр-міністри, міністри закордонних справ. А баба Параска, я так розумію, не потрапить.
— (Сміється). Мабуть, що ні.
— Я, знаєте, коли згадую діячів революції, то вже нічого путнього не лишилося, хіба що баба Параска.
— В Енциклопедію Сучасної України — як певного роду символ чи курйоз — вона таки може потрапити. Ця енциклопедія має демократичний характер. А щодо Універсальної, то вона має бути зовсім іншою. Президенти, прем'єри, окремі міністри в УЕ увійдуть. Але у всякій енциклопедії є формальні критерії і є сутнісні.
— Дискусії, які ви передбачаєте, точитимуться і навколо депутатів Верховної Ради? Про кого б у вас запитати?.. От, скажімо, Руслана Лижичко, теж свого роду депутатський курйоз, має шанс увійти в УЕ?
— Не виключено. Але як переможниця міжнародного пісенного конкурсу, як людина, яка принесла визнання державі у певному міжнародному колі. Але це питання хай дискутує майбутня редколегія.
— А майор Мельниченко, справа Гонгадзе, акція «Україна без Кучми» потраплять в УЕ?
— Не виключено. Хоча, знов-таки, про це мусять дати висновок історики, політологи. Мене ж більше цікавить інше питання: як забезпечити повноту й адекватність відтворення світової історії, культури, науки — поки що на рівні словника.
УРЕ Бажана та УЕ Дзюби
— Іване Михайловичу, який бажаний тираж такої енциклопедії для нашої країни?
— Мені здається, бажано було б хоч тисяч 50. От Енциклопедія Сучасної України має тираж 10 тисяч. Але ж Універсальна мусить мати набагато більшу аудиторію і, відповідно, солідніший тираж. Наскільки пригадую, Українська Радянська Енциклопедія мала такий тираж — 50 тисяч.
— А от радянська Україна кинула всі сили на УРЕ: видання готувалося шість років — з 1959 по 1966-й. Чи були ще інші спроби, окрім діаспорських, створити Українську Енциклопедію?
— Була Українська Загальна Енциклопедія, видана у Львові у 30-ті роки, лише в двох томах. Вона мала трохи «галицький» ухил, охоплювала далеко не все українське життя. Наприкінці 20-х років готувалася енциклопедія в радянській Україні, але з погромом української інтелігенції про неї забули. Далі, як ви знаєте, діаспора видала Енциклопедію Українознавства, започатковану за ініціативою Кубійовича. Вона, власне, і підштовхнула уряд радянської України до видання УРЕ. Отже, це був політичний акт, відповідь «закордонним націоналістам», які «спотворено подавали історію і дійсність комуністичної України». Тому так швидко і зробили УРЕ. Окрім того, в діаспорі була пізніше підготовлена й видана англійська версія Енциклопедії Українознавства в п'яти томах, дуже солідно виконана. Вона лише років п'ять тому була завершена. Але це не універсальна, а суто українська енциклопедія — годилося світові розказати про Україну, і це була дуже правильна ідея.
Щодо радянської енциклопедії. Було два видання УРЕ. Перше на 17 томів, а друге, доповнене, — на 12. Зменшення було не фактичне, а за рахунок інших шрифтів і способу верстки. Звичайно, ця енциклопедія у двох виданнях (у другому з них двома мовами — українською та російською) була величезним науковим здобутком. Значною мірою — завдяки зусиллям Миколи Платоновича Бажана, який сам редагував багато статей. Енциклопедія виконана на гідному рівні, наскільки це залежало від її творців. Але річ у тім, що автори мусили рахуватися з масою обмежень. Тому УРЕ дуже заідеологізована і заполітизована, перенасичена постатями, які б, безсумнівно, не знайшли місця в сучасній енциклопедії — всілякі партчиновники, котрі не дуже заслуговували на увагу, або люди, які чинили зло Україні. Натомість не потрапило багато вчених, літераторів, мистців, які або на той час не були реабілітовані, або якщо й були реабілітовані, то ще престиж їх не був відновлений. Крім того, в УРЕ забагато «лаку». А ще — дуже бідно показано зарубіжне життя. Історія до ХХ століття більш-менш коректно подавалася, хоч не вдавалося уникнути партійно-радянських оцінок, вказувалося, «прогресивний» чи «реакційний» рух або державний переворот стався у тій або іншій країні. А от період, ближчий до сучасності, подавався або надзвичайно урізано, або просто замовчувався. Майже не було подано сучасні зарубіжні течії в гуманітарних науках — політології, соціології, культурології, етнології. Словом, УРЕ дає дуже збіднене уявлення про те, що відбувалося в Європі в другій половині ХХ століття. Ясно, що ця енциклопедія сьогодні не може задовольняти Україну.
— Звичайно, УРЕ — це «колоніальний» зліпок. Колонії, за великим рахунком, і не могли претендувати на повномірні власні енциклопедії. А сьогодні існує в Європі, в тому числі й серед так званих нових незалежних держав, країна без власної енциклопедії, чи ми одні такі?
— На нашому континенті держав, які не мають своїх національних енциклопедій або не працюють над ними, мабуть, немає. Щодо колишніх радянських республік, то Академія наук Росії видає нині свою нову велику універсальну енциклопедію. Башкири зараз видають свою національну енциклопедію, білоруси. Країни Балтії мають свої. От не знаю, як у країнах Середньої Азії. Та, очевидно, що всі мали б робити свої престижні енциклопедії або принаймні прагнути цього. А нам не годиться пасти задніх.
ДОВІДКА «УМ»
Іван Дзюба — колишній дисидент, нині академік НАН України, літературознавець. Народився 26 липня 1931 р. на Донеччині. Закінчив російську філологію в Донецькому педінституті, до 17 років говорив російською. У хрущовські часи був звільнений з посад редактора відділу журналу «Вітчизна» та видавництва «Молодь»(1965 р.) за участь у протестах проти політичних арештів. У 1972 р. заарештований, виключений зі Спілки пиьсменників і засуджений на п'ять років ув'язнення за антирадянську діяльність (якою, власне, була книга «Інтернаціоналізм чи русифікація», власноруч надіслана автором до вищих парторганів УРСР — Іван Дзюба сподівався, що влада врахує перегини в національній політиці й «виправиться»). У 1973 р. звільнений за помилуванням. Потому змушений був працювати коректором у багатотиражці Київського авіазаводу.
У 1992—1994 рр. — міністр культури. Іван Михайлович їздив на роботу в громадському транспорті, соромлячись користуватися службовим автом. З 1999-го кiлька рокiв був головою комітету з Державної премії ім.Шевченка. З 1991 р. — головний редактор журналу «Сучасність», зараз — голова редакцiйної ради.
Лауреат Шевченківської премії (1991 р.), Міжнародної премії Антоновичів, Герой України (2001 р.).
