Єжи Гедройць народився 27 липня 1906 року в Мінську. Навчався на юридичному (1924—1929) та історичному факультетах (1930—1931) Варшавського університету. У студентські роки був головою організацій «Корпорація «Patria»» та «Міжкорпораційний гурток», діячем студентської організації «Великодержавна думка», а також працівником міжнародного відділу Центрального комітету Польської спілки студентської молоді. Обіймав посади прес-секретаря та парламентського референта в Міністерстві сільського господарства (1929—1935), начальника відділу в Міністерстві промисловості та торгівлі (1935—1939), редактора часописів «Студентський день» (Dzien Akademicki) та «Бунт молодих» (Bunt mnodych), перейменованого 1936 року на «Політику» (Polityka), де працював до 1939 року.
На початку Другої світової війни опинився в Румунії. Працював як особистий секретар посла Польщі в Румунії — Рогера Рачинського (1939–1940), керівник польського відділу при Чилійському посольстві у Бухаресті (1940), працівник з польських справ у Румунії в посольстві Великої Британії, разом з яким у березні 1941 року виїхав до Стамбула. Відтак зголосився на військову службу й подався до Палестини. Воював у складі Окремої бригади карпатських стрільців, брав участь у лівійській кампанії та боях у Тобруку, керував (у ранзі підпоручника) відділом військових часописів і видань бюро пропаганди Другого польського корпусу (1943—1944), працював у Центрі підготовки танкістів Італії (1944—1945). Згодом директор європейського департаменту міністерства інформації Польської Республіки в Лондоні (1945). Засновник літературного інституту в Римі (1946). Видавець і головний редактор часопису «Культура» (від 1947 року).
У жовтні 1947 року переїхав до Мезон-Ляффітт під Парижем, де розгорнув широку видавничу діяльність. 1953 року ініціював видання серії «Бібліотека «Культури»», 1962 року — «Історичних зошитів», присвячених новітній історії Польщі і країн Центральної та Східної Європи. До вересня 2000 року вийшло у світ 636 чисел «Культури» і 511 томів «Бібліотеки «Культури»», серед яких 132 числа «Зошитів історичних».
Єжи Гедройць входив до складу редакційної колегії часопису російських емігрантів «Континент», редакційної ради українського квартальника «Віднова», брав активну участь у здійснюваних на Заході акціях на захист вільного розвитку культури.
1982 року з ініціативи Гедройця засновано Фонд допомоги незалежній польській літературі та культурі.
Єжи Гедройць — автор книжки «Автобіографія в чотири руки» (редактор Кшиштоф Помян) та великої кількості статей. Почесний доктор (honoris causa) Ягеллонського (від 1991 року), Фрибурзького (1996), Вроцлавського, Білостоцького, Варшавського (1998), Щецінського, Люблінського (2000) університетів. Нагороджений Офіцерським Хрестом Румунської корони, Кавалерським Хрестом Бельгійської корони, естонським Орденом Білої Зірки, французьким Хрестом Почесного Легіону. 1997 року отримав почесне громадянство Литви, а 1998 року — її найвищу державну нагороду — Орден Гедиміна. Того ж таки 1998 року відмовився прийняти Орден Білого Орла від Польщі як незгідний з її політикою. За вагомий внесок у розвиток українсько-польських відносин у березні 1998 року нагороджений відзнакою Президента України — орденом «За заслуги».
Пішов з життя Єжи Гедройць 14 вересня 2000 року.
Різдвяні свята для мешканців Польщі є періодом підбиття підсумків, і попри певну схильність до нарікання, більшість наших співрозмовників відзначають те, що «Батьківщина таки розвивається». Поляки почуваються цілком незле. Зрештою, як і їхні «нові» побратими з Європейського Союзу. «Молода Європа» стрімко нарощує розвиткові темпи, котрі й не снилися Росії в усіх її «єепнутих» мареннях. >>
На відкритті цьогорічного Варшавського книжкового ярмарку, 50-го за рахунком, міністр культури Польщі Вольдемар Домбровський оголосив країну-почесного гостя наступного, 51-го, ярмарку. «Україна» прозвучало несподівано — причому як для нас, так, здається, і для дирекції ярмарку. Рано чи пізно міжнародний книжковий дебют України у статусі почесного гостя мав статися — планувалося, що це буде у Франкфурті в 2007-му. >>
Проголосити Ісуса Христа королем Польщі запропонували незадовго перед Різдвом сорок шість депутатів Сейму. Ідея звучить принаймні екзотично, чи не так? Але не для поляків. У Польщі цю пропозицію сприйняли серйозно, і вона викликала неабияку дискусію. Чи не головний аргумент прихильників «коронування Христа»: якщо Діва Марія вважається королевою Польщі, то чому б Ісуса не назвати королем? >>
«...А це могла б бути блискуча, на мій погляд, фірма, — з жалем у голосі каже торговий радник-посланник посольства Польщі в Україні Анна Сковронська-Лучинська. — Це був би цікавий приклад співробітництва Польщі та України. До того ж у стратегічній для наших країн паливно-енергетичній сфері. А все так гальмується і гальмується, гальмується і гальмується...»
На прикладі «Девону» — саме про це українсько-польське підприємство розповідає пані Сковронська-Лучинська — яскраво проявляється інвестиційний клімат України. У нас чимало клопочуться про залучення іноземних інвесторів. Поле для діяльності капіталовкладника — неозоре. Але в Україні інвестора також чекає неринкова конкуренція, недосконале законодавство, а подекуди ще й тиск iз боку можновладцiв. Якщо це стосується інвестора, який збирається вкладати гроші в паливну сферу, то йому слід пам'ятати також і про газову залежність України від Росії. Ця залежність змушує державу чимдуж «закручувати гайки» на власному газовому ринку. >>
Польський інститут національної пам'яті (ІНП) досі лишається недосягненним взірцем для України. У нас створено формальну інституцію з подібним лейблом, але з порожнім змістом — є директор, Ігор Юхновський, але звикло бракує найважливішого — фахівців та грошей, немає навіть відповідного приміщення. Знову українська гора породила мишу. А боротьба між групами просовєтських і націоналістичних істориків за важелі впливу виглядає кумедною порівняно з опором «старих» структур, спрямованих винятково на відмивання бюджетних «цвинтарних» коштів.
Польща вже кілька років тому передала всі архіви комуністичних спецслужб до ІНП та ухвалила закон, який дозволяє безперешкодно оприлюднювати інформацію на всіх державних чиновників, якщо вони «стукали» «по молодості». Ось уже рік, як ІНП має нового президента — Януша Куртику, котрий заповзявся реформувати цю структуру і прискорити процеси оприлюднення «секретів», нагромаджених комуністичними спецслужбами. Януш Куртика в інтерв'ю «УМ» роз'яснив особливості нової ситуації у цiй царинi. >>
...Два роки тому фасад типового панельного будинку на проспекті Вернадського, 125 у Москві прикрасила меморіальна дошка. Зображення на ній добре впізнавані: на тлі вбраної ялинки, гітари і пляшки шампанського — актори Барбара Брильська та Андрій Мягков, виконавці головних ролей у культовому радянському фільмі «Іронія долі, або З легкою парою». Картина ця вийшла ще в 1978 році, але майже три десятиліття лишається незмінним атрибутом новорічної телепрограми. Її головних героїв за результатами соцопитувань на теренах сучасного СНД визнано найромантичнішою кінопарою століття. Але мало хто знає, що мрія мільйонів чоловіків колишнього СРСР, польська актриса Барбара Брильська, ставши для них символом витонченості, мудрості та лагідності, в особистому житті пережила чимало трагедій, опосередковано пов'язаних і з улюбленою нами «Іронією долі...» >>
