Питання про надання одній з київських вулиць імені Єжи Гедройця розглядатиметься на найближчому засіданні комісії з питань перейменування вулиць при Київській міськдержадміністрації. Проте наразі виглядає так, що вирішення цього питання може затягнутися надовго — як через тривалу процедуру перейменування, так і через неоднозначне ставлення до цього членів спеціальної комісії, чи, простіше кажучи, через неосвіченість чиновників.
Нагадаємо, що нинішнього вересня посол Польщі в Україні Яцек Ключковський звернувся до міського голови Леоніда Черновецького з проханням з нагоди сторічного ювілею Гедройця назвати одну з вулиць Києва його іменем. Проте мер Черновецький на прохання посла відповів майже відмовою, мовляв, у столиці й так достатньо вулиць, названих на честь польських діячів, зокрема Вацлава Воровського та Ванди Василевської. Пан Ключковський на те дипломатично натякнув, що поляки не надто гордяться цими особистостями, оскільки вони були громадянами СРСР і працювали на комуністичний режим. Черновецький у результаті попросив посольство, а також генеральну дирекцію з обслуговування іноземних представництв КМДА надати йому довідку про діяльність Воровського та Василевської, після чого він вирішить, чи варто перейменовувати відповідні вулиці. А щодо Гедройця, то, звісно, мер-«інтелектуал» про такого вперше почув від амбасадора Ключковського.
Минуло майже три місяці. Ми вирішили поцікавитися, чи врахувала київська влада побажання польської сторони? Як повідомили для «Polonia» в головному управлінні внутрішньої політики КДМА, на засіданні комісії з питань перейменування вулиць, яке планується в першій частині грудня, буде обговорюватися питання як увічнення пам'ятi Гедройця, так і перейменування вулиць Воровського і Василевської. Проте навряд чи вдасться справу довести до логічного кінця цього року. Бо навіть при позитивних рішеннях спеціальної комісії далі це питання має розглядатися двома постійними комісіями Київради, а потім виноситися на голосування в раду. «Тривалість цієї процедури залежить від постійних комісій. Ми ще минулого року зробили їм кілька подань, але тi подання досі не розглянуті», — зауважили в управлінні внутрішньої політики КДМА. А як додав у коментарі член спеціальної комісії, заступник директора Музею історії Києва Дмитро Малаков, уже понад десять років величезний перелік вулиць чекає свого перейменування, але депутатам Київради ніяк не доходять руки до голосування з цих питань.
Загальмувати процес увіковічнення Гедройця може й інший фактор. Адже, до прикладу, найстарший член спеціальної комісії Лідія Пономаренко виступає проти зміни однієї назви вулиці на іншу, бо це створює великі незручності тамтешнім мешканцям. «При всій моїй повазі до Гедройця ми не хочемо, щоб потім кияни лаяли нашу комісію. Наприклад, коли перейменували вулицю Нагорну на Каркота, Інститут автоматики, який там розташовується, мав купу проблем. Листи до них не завжди доходили, бо поштарі плутались», — каже пані Пономаренко. При цьому вона цинічно додала, що їй «уже дурно від тих пропозицій, бо не встиг хтось видатний померти, то одразу починається...». «Або ж іще такий приклад — при Омельченку хотіли перейменувати бульвар Ліхачова на Аргентинський. Ну причому до нас Аргентина?» — каже пані Пономаренко. Вона виступає за увіковічнення Гедройця лише в тому випадку, якщо його іменем буде названа вулиця на новому масиві, і «ніхто тоді не буде лаятися». Проте, як зауважив Дмитро Малаков, нових вулиць зараз з'являється доволі мало, оскільки часто будинки зводяться вже в існуючих кварталах, а тим часом своєї черги ще чекає чимало інших відомих імен.
Водночас члени спеціальної комісії, як виглядає, готові-таки скасувати назви вулиць Воровського і Василевської. Проте вони проти того, аби перейменувати одну з них на Гедройця. На їхню думку, слід повертати старі історичні назви, зокрема вулиці Воровського — назву Бульварно-Кудрявську.
З нагоди Року Гедройця Посольство Республіки Польща оголосило конкурс на найкращі дипломні, магістерські та кандидатські роботи, присвячені історії і сучасності Польщі, а також польсько-українським взаєминам. Сота річниця від народження Єжи Гедройця є доброю нагодою для популяризації цієї постаті серед академічної молоді, вважають в амбасаді.
Умовою участі у конкурсі є роботи, надіслані до Посольства Польщі в Києві до 30 червня 2007 року (01901 Київ, вул. Ярославів вал, 12, тел. 230-07-08). Засторога: розглядатимуться тільки ті праці, які були написані протягом 2005—2007 років. Їх оцінюватиме авторитетне українсько-польське журі.
Передбачено по три премії у двох категоріях: дипломної або магістерської та кандидатської робiт. Перша премія за кандидатську становитиме еквівалент 1500 доларів, друга — 800, третя — 500. Перша премія за магістерську або дипломну роботу — 500 доларів, друга — 300, третя — 200. Найкращі праці буде надруковано у престижних наукових виданнях.
Різдвяні свята для мешканців Польщі є періодом підбиття підсумків, і попри певну схильність до нарікання, більшість наших співрозмовників відзначають те, що «Батьківщина таки розвивається». Поляки почуваються цілком незле. Зрештою, як і їхні «нові» побратими з Європейського Союзу. «Молода Європа» стрімко нарощує розвиткові темпи, котрі й не снилися Росії в усіх її «єепнутих» мареннях. >>
На відкритті цьогорічного Варшавського книжкового ярмарку, 50-го за рахунком, міністр культури Польщі Вольдемар Домбровський оголосив країну-почесного гостя наступного, 51-го, ярмарку. «Україна» прозвучало несподівано — причому як для нас, так, здається, і для дирекції ярмарку. Рано чи пізно міжнародний книжковий дебют України у статусі почесного гостя мав статися — планувалося, що це буде у Франкфурті в 2007-му. >>
Проголосити Ісуса Христа королем Польщі запропонували незадовго перед Різдвом сорок шість депутатів Сейму. Ідея звучить принаймні екзотично, чи не так? Але не для поляків. У Польщі цю пропозицію сприйняли серйозно, і вона викликала неабияку дискусію. Чи не головний аргумент прихильників «коронування Христа»: якщо Діва Марія вважається королевою Польщі, то чому б Ісуса не назвати королем? >>
«...А це могла б бути блискуча, на мій погляд, фірма, — з жалем у голосі каже торговий радник-посланник посольства Польщі в Україні Анна Сковронська-Лучинська. — Це був би цікавий приклад співробітництва Польщі та України. До того ж у стратегічній для наших країн паливно-енергетичній сфері. А все так гальмується і гальмується, гальмується і гальмується...»
На прикладі «Девону» — саме про це українсько-польське підприємство розповідає пані Сковронська-Лучинська — яскраво проявляється інвестиційний клімат України. У нас чимало клопочуться про залучення іноземних інвесторів. Поле для діяльності капіталовкладника — неозоре. Але в Україні інвестора також чекає неринкова конкуренція, недосконале законодавство, а подекуди ще й тиск iз боку можновладцiв. Якщо це стосується інвестора, який збирається вкладати гроші в паливну сферу, то йому слід пам'ятати також і про газову залежність України від Росії. Ця залежність змушує державу чимдуж «закручувати гайки» на власному газовому ринку. >>
Польський інститут національної пам'яті (ІНП) досі лишається недосягненним взірцем для України. У нас створено формальну інституцію з подібним лейблом, але з порожнім змістом — є директор, Ігор Юхновський, але звикло бракує найважливішого — фахівців та грошей, немає навіть відповідного приміщення. Знову українська гора породила мишу. А боротьба між групами просовєтських і націоналістичних істориків за важелі впливу виглядає кумедною порівняно з опором «старих» структур, спрямованих винятково на відмивання бюджетних «цвинтарних» коштів.
Польща вже кілька років тому передала всі архіви комуністичних спецслужб до ІНП та ухвалила закон, який дозволяє безперешкодно оприлюднювати інформацію на всіх державних чиновників, якщо вони «стукали» «по молодості». Ось уже рік, як ІНП має нового президента — Януша Куртику, котрий заповзявся реформувати цю структуру і прискорити процеси оприлюднення «секретів», нагромаджених комуністичними спецслужбами. Януш Куртика в інтерв'ю «УМ» роз'яснив особливості нової ситуації у цiй царинi. >>
...Два роки тому фасад типового панельного будинку на проспекті Вернадського, 125 у Москві прикрасила меморіальна дошка. Зображення на ній добре впізнавані: на тлі вбраної ялинки, гітари і пляшки шампанського — актори Барбара Брильська та Андрій Мягков, виконавці головних ролей у культовому радянському фільмі «Іронія долі, або З легкою парою». Картина ця вийшла ще в 1978 році, але майже три десятиліття лишається незмінним атрибутом новорічної телепрограми. Її головних героїв за результатами соцопитувань на теренах сучасного СНД визнано найромантичнішою кінопарою століття. Але мало хто знає, що мрія мільйонів чоловіків колишнього СРСР, польська актриса Барбара Брильська, ставши для них символом витонченості, мудрості та лагідності, в особистому житті пережила чимало трагедій, опосередковано пов'язаних і з улюбленою нами «Іронією долі...» >>
