Питання про надання одній з київських вулиць імені Єжи Гедройця розглядатиметься на найближчому засіданні комісії з питань перейменування вулиць при Київській міськдержадміністрації. Проте наразі виглядає так, що вирішення цього питання може затягнутися надовго — як через тривалу процедуру перейменування, так і через неоднозначне ставлення до цього членів спеціальної комісії, чи, простіше кажучи, через неосвіченість чиновників.

Із Єжи Гедройцем познайомився п’ятдесят років тому, а конкретніше — у червні 1950 року на Конгресі свободи культури, який проходив у Західному Берліні. Йшов другий рік «холодної війни», епіцентр якої був саме у цьому місті. За рік до цього Сталін змушений був зняти блокаду Берліна, але ця поразка не вплинула на старий флірт між радянською імперією та західними демократіями. Москва зі своїми сателітами та комуністичними партіями в Західній Європі одразу ж розпочала ідеологічний наступ проти «американського імперіалізму», метою якого було зіпхнути Сполучені Штати зі Старого континенту. Скликаний у Західному Берліні — тодішньому острові незалежної думки у морі сталінської неволі, — Конгрес повинен був стати сигналом до мобілізації американських і європейських інтелектуалів проти загрози нового поневолення духу в ім'я «миру та соціалізму». Європа ще не зовсім відійшла від недавньої епохи фашистського та гітлерівського тоталітаризму. Небезпека повернення до системи неволі, цього разу в комуністичній версії, не була малоймовірною.

Ця збірка відома кожному студенту — і тому, хто вчився у 90-х, і тому, хто штудіює філологію зараз. Тому що вона легендарна і тому, що вона... єдина й понині. Починаючи з кінця 50-х, коли Єжи Гедройць замовив Юрію Лаврiненку створити підбірку найкращих поезій українських «некомуністичних» авторів. Майже всі вони, за одиничним винятком, були або розстріляні, або замордовані, або — як Хвильовий — устигли звести рахунки зі світом раніше, ніж злочинний світ сам узяв їх за горло.

Єжи Гедройць народився 27 липня 1906 року в Мінську. Навчався на юридичному (1924—1929) та історичному факультетах (1930—1931) Варшавського університету. У студентські роки був головою організацій «Корпорація «Patria»» та «Міжкорпораційний гурток», діячем студентської організації «Великодержавна думка», а також працівником міжнародного відділу Центрального комітету Польської спілки студентської молоді. Обіймав посади прес-секретаря та парламентського референта в Міністерстві сільського господарства (1929—1935), начальника відділу в Міністерстві промисловості та торгівлі (1935—1939), редактора часописів «Студентський день» (Dzien Akademicki) та «Бунт молодих» (Bunt mnodych), перейменованого 1936 року на «Політику» (Polityka), де працював до 1939 року.

*«Культура», що виходила у світ у 1947—2000 роках, була не тільки найважливішим часописом польської еміграції, не лише одним із найвизначніших і найцікавіших явищ польської культури XX століття, але й правдивим феноменом повоєнного европейського інтелектуального життя. Хоча з паризьким часописом були пов'язані найважливіші імена польського інтелектуального життя повоєнного періоду, а також декотрі найвидатніші постаті европейської культури, ніхто не ставить під сумнів, що вона була, власне кажучи, авторським витвором однієї людини — Єжи Гедройця. (...)
Головні принципи української стратегії Гедройць окреслив іще до війни, а після війни далі їх розвивав. Ця стратегія спиралася на переконаність у винятковому значенні України для нашого регіону Європи. Щиро симпатизуючи українському самостійницькому рухові, передусім під стягом Петлюри, Гедройць також усвідомлював його політичне значення. Одним із головних обов'язків польської еміграції він вважав подолання польсько-українських історичних незгод, нормалізацію польсько-українських відносин та підтримку прагнень українців до незалежності. Польські емігранти в перші роки існування «Культури» сприймали цю програму в кращому разі байдуже. (...)

Є особистості такої інтелектуальної потужності, що думка їхня, залітаючи на десятиліття вперед, уможливлює передбачене ними майбутнє. Таким є і Єжи Гедройць — поляк, котрого мало знають в Україні. Єжи Гедройць — один з тих інтелектуалів європейського масштабу, хто ще в повоєнні часи бачив майбутню незалежність України, Литви, Польщі. Гедройць не те щоб був українофілом: його прагматичний мозок усвідомлював, що «без вільної України не може бути вільної Польщі» — те, що говорив Пілсудський на початку століття. Тоді це називали політичною фантастикою.