12 листопада у Польщі відбудуться вибори до органів місцевого самоврядування за призабутою вже нами змішано-пропорційною системою. Цікавою є філологічна різниця: у Польщі голова великого міста, за традицією, величається «президентом», шеф містечка - «бургомістром», а сільський голова - «війтом». Тож цієї неділі буде обрано 107 президентів, 768 бургомістрів і 1603 війтів, а сумарно - 2478 місцевого «поголів'я» влади..
Вибори, послуговуючись старою лексикою, будуть «доленосними», адже коштами Євросоюзу польські бюрократи вповні розпоряджатимуться саме на місцях. Водночас особливої гостроти в регіонах аналітики не передбачають, адже лінія конфлікту вже чітко проведена на варшавському рівні - є урядова коаліція і опозиція.
Попри союзницькі відносини і так зване «блокування» на місцевому рівні, немає повсюдного злиття списків партій-учасниць урядової коаліції в один, і формальні союзники подекуди битимуться за мандати до «сільрад». Непоодинокі досить екзотичні поєднання, як, наприклад, у Седліцах, де популістська «Самооборона» підтримує кандидата від лівого руху, а у Вроцлаві соратники Анджея Леппера, йдуть в одному списку з посткомуністами iз Союзу лівиці демократичної (СЛД). Є й не менші курйозні ситуації, наприклад, нинішнього мера Вроцлава підтримують чи не всі місцеві конкуренційні партії, зокрема правляча «Право та справедливість»(ПіС) і «Громадянська платформа» (ГП). А в Любліні ПіС підтримуватиме сенатора від ГП, котрий змагатиметься... зі своїм однопартійцем.
Але центральним майданом боротьби стане Варшава, де лідирує трійка кандидатів: улюбленець пенсіонерок, який наразі, за даними соціологічних замірів, очолює рейтинги, недавно відставлений прем'єр-міністр Казимир Марцинкевич (ПіС), маловиразна професор Ганна Гронкевич-Вальц (ГП) та колишній спікер Марек Боровський (соціал-демократ).
Наразі ж передвиборчі соцопитування фірми TNS OBOP показують, що дві центральні мега-партії - «Громадянська платформа» та «Право і справедливість» - iдуть майже «вухо у вухо», маючи приблизно по 25%. Донедавна потужна «Самооборона» і об'єднані ліві з демократами наразі набирають по 6%. У межах статистичної похибки плавають ультранаціоналісти з «Ліги польських родин», чий провідник Роман Гєртих не на жарт лякає польських фахових педагогів, перебуваючи на посаді міністра освіти. А 23% виборців не приховують того, що не мають за кого віддати голос. Водночас пересічні поляки демонструють дедалі менший електоральний ентузіазм, який напряму відбивається на виборчій явці: цьогоріч охочих відвідувати політичний театр буде не більше 50%. Рішуче «ні» процедурам демократичного оновлення політичних еліт збирається сказати щонайменше 13% поляків, а 37% досі вагаються, чи пiдуть до виборчих урн 12 листопада
Різдвяні свята для мешканців Польщі є періодом підбиття підсумків, і попри певну схильність до нарікання, більшість наших співрозмовників відзначають те, що «Батьківщина таки розвивається». Поляки почуваються цілком незле. Зрештою, як і їхні «нові» побратими з Європейського Союзу. «Молода Європа» стрімко нарощує розвиткові темпи, котрі й не снилися Росії в усіх її «єепнутих» мареннях. >>
На відкритті цьогорічного Варшавського книжкового ярмарку, 50-го за рахунком, міністр культури Польщі Вольдемар Домбровський оголосив країну-почесного гостя наступного, 51-го, ярмарку. «Україна» прозвучало несподівано — причому як для нас, так, здається, і для дирекції ярмарку. Рано чи пізно міжнародний книжковий дебют України у статусі почесного гостя мав статися — планувалося, що це буде у Франкфурті в 2007-му. >>
Проголосити Ісуса Христа королем Польщі запропонували незадовго перед Різдвом сорок шість депутатів Сейму. Ідея звучить принаймні екзотично, чи не так? Але не для поляків. У Польщі цю пропозицію сприйняли серйозно, і вона викликала неабияку дискусію. Чи не головний аргумент прихильників «коронування Христа»: якщо Діва Марія вважається королевою Польщі, то чому б Ісуса не назвати королем? >>
«...А це могла б бути блискуча, на мій погляд, фірма, — з жалем у голосі каже торговий радник-посланник посольства Польщі в Україні Анна Сковронська-Лучинська. — Це був би цікавий приклад співробітництва Польщі та України. До того ж у стратегічній для наших країн паливно-енергетичній сфері. А все так гальмується і гальмується, гальмується і гальмується...»
На прикладі «Девону» — саме про це українсько-польське підприємство розповідає пані Сковронська-Лучинська — яскраво проявляється інвестиційний клімат України. У нас чимало клопочуться про залучення іноземних інвесторів. Поле для діяльності капіталовкладника — неозоре. Але в Україні інвестора також чекає неринкова конкуренція, недосконале законодавство, а подекуди ще й тиск iз боку можновладцiв. Якщо це стосується інвестора, який збирається вкладати гроші в паливну сферу, то йому слід пам'ятати також і про газову залежність України від Росії. Ця залежність змушує державу чимдуж «закручувати гайки» на власному газовому ринку. >>
Польський інститут національної пам'яті (ІНП) досі лишається недосягненним взірцем для України. У нас створено формальну інституцію з подібним лейблом, але з порожнім змістом — є директор, Ігор Юхновський, але звикло бракує найважливішого — фахівців та грошей, немає навіть відповідного приміщення. Знову українська гора породила мишу. А боротьба між групами просовєтських і націоналістичних істориків за важелі впливу виглядає кумедною порівняно з опором «старих» структур, спрямованих винятково на відмивання бюджетних «цвинтарних» коштів.
Польща вже кілька років тому передала всі архіви комуністичних спецслужб до ІНП та ухвалила закон, який дозволяє безперешкодно оприлюднювати інформацію на всіх державних чиновників, якщо вони «стукали» «по молодості». Ось уже рік, як ІНП має нового президента — Януша Куртику, котрий заповзявся реформувати цю структуру і прискорити процеси оприлюднення «секретів», нагромаджених комуністичними спецслужбами. Януш Куртика в інтерв'ю «УМ» роз'яснив особливості нової ситуації у цiй царинi. >>
...Два роки тому фасад типового панельного будинку на проспекті Вернадського, 125 у Москві прикрасила меморіальна дошка. Зображення на ній добре впізнавані: на тлі вбраної ялинки, гітари і пляшки шампанського — актори Барбара Брильська та Андрій Мягков, виконавці головних ролей у культовому радянському фільмі «Іронія долі, або З легкою парою». Картина ця вийшла ще в 1978 році, але майже три десятиліття лишається незмінним атрибутом новорічної телепрограми. Її головних героїв за результатами соцопитувань на теренах сучасного СНД визнано найромантичнішою кінопарою століття. Але мало хто знає, що мрія мільйонів чоловіків колишнього СРСР, польська актриса Барбара Брильська, ставши для них символом витонченості, мудрості та лагідності, в особистому житті пережила чимало трагедій, опосередковано пов'язаних і з улюбленою нами «Іронією долі...» >>
