Із території селища Аули панорама постає мальовнича - потопає в зелені узбережжя обширної водойми, на протилежному боці якої видніються обриси промислового Дніпродзержинська. Так і проситься пейзаж на пензель художника. Сама ж назва населеного пункту сягає ще ХVІІ століття. Очевидно, першими мешканцями Аулів стали татари. Бо якраз у перекладі з татарської це слово означає «маленьке поселення». Наскільки воно відповідало дійсності тих часів, сказати важко. Проте сьогодення назву спростовує рішуче. У тому розумінні, що Аули нині є поселенням аж ніяк не маленьким - тут нараховується понад дві тисячі будинків та 4,5 тисячі мешканців.
Минула війна в цих місцях позначилася грандіозною битвою - саме з Аульського плацдарму 27 вересня 1943 року радянські війська розпочали легендарне форсування Дніпра. Про ті події тепер нагадує меморіальний знак.
Ще одним серйозним катаклізмом для селища стало будівництво Дніпродзержинської ГЕС у 1956 році. Аули опинилися безпосередньо у зоні затоплення. І нинішнє своє територіальне існування відраховують із 1961 року.
Сьогодні ж мимоволі доводиться говорити про новий катаклізм для історичного поселення. Навіть термін воєнних часів - Аульський плацдарм - тут здається вельми доречним. Саме плацдарм, на якому зійшлися інтереси місцевих мешканців, трудового колективу Аульської хлоропереливної станції і так званих комунальних рейдерів. Інтереси принципові й показові. Бо те, куди схилиться шалька терезів у подальшому, засвідчить, без перебільшень, нинішній курс нашої держави.
Стратегічний подарунок долі
Не інакше як подарунком долі мешканці селища вважають розташування на своїй території відразу двох стратегічно важливих підприємств - виробничого управління Аульського районного водопровідного господарства та Аульської хлоропереливної станції. Перше забезпечує питною водою понад 2 мільйони мешканців Дніпропетровська, Дніпродзержинська, Новомосковська та інших населених пунктів, а друге і взагалі поставляє рідкий хлор до 23 областей України, щороку відпускаючи понад 10 тисяч тонн цієї продукції.
За всіма розкладами, такі об'єкти аж ніяк не повинні уособлювати чиїсь приватні інтереси. Як кажуть, за допомогою краника від життєдайної вологи можна поманити куди завгодно і кого завгодно.
Із хлором, який, усім відомо, є і бозна-скільки ще часу буде головним засобом очищення води у водопровідно-каналізаційному господарстві України, ситуація ще складніша. Згідно з даними Міністерства з питань надзвичайних ситуацій, Аульська хлоропереливна станція є об'єктом підвищеної небезпеки, на території якого зберігається 275 тонн хлору. Якщо трапиться аварійний викид, у прогнозованій зоні хімічного забруднення опиниться 56 тисяч мешканців навколишньої території. Навіть просто порушення відлагоджених роками технологічних процесів може серйозно погіршити забезпечення населення питною водою гарантованої якості. Приміром, подібне траплялося у 2002 році.
Отож на такому об'єкті можуть працювати люди не тільки фахово підготовлені, а й навчені поводитися належним чином із небезпечною продукцією, що сюди надходить у залізничних цистернах з дніпродзержинського хімічного підприємства «Азот». На хлоропереливній станції ця продукція перекачується до стаціонарних ємкостей - танків, потім з них подається до балонів, які вантажать на спеціально пристосовані автомобілі. 14 таких транспортних одиниць хлоропереливної станції водночас курсують по всій Україні. Бо у такій тонкій справі, як забезпечення споживачів вкрай потрібною і водночас небезпечною продукцією, на підприємстві довіряють тільки добре підготовленим фахівцям. А ще протягом багатьох років роботи тут навчилися рахувати справді кожну копійку. Зокрема, власними силами ремонтують і техніку, і обладнання, і ті ж балони для рідкого хлору.
- Наш головний козир полягає у тому, що прагнемо працювати пунктуально, йти назустріч споживачеві своєї продукції, - стверджує Віктор Олексієнко, який очолює Аульську хлоропереливну станцію вже понад 40 років. - Хоча розплачуються з нами вчасно далеко не завжди.
На підтвердження Віктор Васильович показав обігово-сальдову відомість, в якій зазначено дебіторську заборгованість на суму понад 1 мільйон 700 тисяч гривень. Як це не парадоксально, найбільшим боржником тут значиться рідний Дніпропетровський облводоканал. Уже й судові рішення на свою користь постачальники рідкого хлору мають на своїх руках, але виконавці доводити їх до логічного кінця не квапляться. Хочеш не хочеш - виникає підозра, що комусь кортить довести хлоропереливну станцію до стану плачевного, у каламутній воді якого не гріх і рибку половити. Підстави для таких далекосяжних висновків дають про себе знати впродовж майже двох років.
Грім серед ясного неба від... облради
Листа на адресу ще комунального підприємства «Аульська хлоропереливна станція», за підписом тодішнього заступника голови Дніпропетровської обласної ради Володимира Залуніна, датованого 23 грудня 2004 року, інакше й не розціниш. Адже цей державний муж повідомляв про якусь заяву про оренду цілісного майнового комплексу. Принагідно Володимир Федорович зазначав, що, згідно з Законом України «Про оренду державного та комунального майна», трудовий колектив підприємства має визначитися щодо його оренди, для чого необхідно утворити господарське товариство та подати орендодавцю у встановленому порядку заяву щодо оренди відповідного майна.
Вже 27 грудня розбурханий, немов вулик, трудовий колектив зібрався на свої доленосні загальні збори. Рішення було прийняте одностайне - взяти в оренду цілісний майновий комплекс підприємства.
- Ми відразу розкусили, чому такий лист надійшов наприкінці року, - зазначає бувалий Олексієнко. - Вони просто не думали, що ми встигнемо вкластися у відведений законом 15-денний термін для утворення господарського товариства. Але помилилися...
Подальший перебіг подій таке передбачення Віктора Васильовича ілюструє наочно. Двічі на адресу обласної ради направляли листи та копії протоколу вищезгаданих загальних зборів трудового колективу, але жодної відповіді до Аулів дотепер не надійшло. Натомість Володимир Залунін 19 січня 2005 року повідомив про інше - обласна рада й далі вивчає питання передачі цілісного майнового комплексу невідомо кому (згодом з'ясується, що йдеться про якесь товариство з обмеженою відповідальністю «Інтермаш») і просить надати можливість аудиторській фірмі «Юг-Бизнес-Консалтинг» провести перевірку комунального підприємства. Хоча незадовго перед цим - за підсумками 9 місяців 2004 року - перевірка фінансово-господарської діяльності хлоропереливної станції проводилася податковою адміністрацією. Що характерно, таємничому «Інтермашу» було доручено сплатити за експертну оцінку цілісного майнового комплексу хлоропереливної станції, а представника цієї комерційної структури навіть увели до складу робочої комісії з проведення його інвентаризації. Звідки така «зелена вулиця» для фірми, чий щорічний обіг не перевищував 4-5 мільйонів гривень, а статутний фонд і взагалі становив якихось 12 тисяч грн. (ці цифри обнародувала інформагенція «Дніпроінфо». - Авт.)?
Трудовий колектив змушений звернутися за захистом до прокуратури Дніпропетровської області: «Йдуть постійні погрози про перевірки іншими силовими, правоохоронними та контролюючими структурами підприємства, якщо не буде надано згоду колективу на оренду цілісного майнового комплексу КП «Аульська ХПС» товариству з обмеженою відповідальністю «Інтермаш». Таким чином, з викладеного видно, що посадові особи Дніпропетровської обласної ради, і зокрема заступник Залунін В. Ф., перевищують свої посадові повноваження, діють в інтересах окремих комерційних структур, незважаючи на діюче законодавство, тобто у їх діях вбачаються ознаки корупційних діянь та складу злочину, передбаченого ст. 365 Кримінального кодексу України». Подібні звернення до різних структур направляють також кілька народних депутатів України.
Не будемо втомлювати читача переліком усіх перипетій подальшої боротьби трудового колективу за свої права. Лише зазначимо, що заявку на беззаперечно законну оренду цілісного майнового комплексу станції він був змушений подавати 5 разів підряд. А юридична довідка, підписана завідуючою юридичним відділом обласної ради О. Лукмановою, здавалося б, усі непорозуміння знімає й надалі. Адже вона акцентує увагу на тiй частинi Закону України «Про приватизацію державного майна», де йдеться про об'єкти, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації. «Зважаючи, що КП «Аульська хлоропереливна станція» забезпечує рідким хлором водопровідно-каналізаційні господарства 23 областей України, а виробниче управління Аульського районного водопровідного господарства забезпечує життєдіяльність території області, що пов'язана з постачанням споживачам води, Дніпропетровська обласна рада може прийняти рішення про відмову щодо передачі в оренду зазначених ЦМК (цілісних майнових комплексів. - Авт.)». Отож пані Лукманова заявляє про два ймовірні варіанти виходу із ситуації, що виникла: перший - відмовитися від оренди взагалі, а другий - ці ЦМК надати в оренду господарським товариствам, створеним членами трудових колективів. І все - третього, як кажуть у подібних випадках, не дано.
Справді, вже понад три місяці цілісний майновий комплекс хлоропереливної станції орендує її трудовий колектив. Віктор Олексієнко охоче мені показав, скільки вони зробили навіть за цей короткий проміжок часу. Самі працівники підприємства, яких нині нараховується 168, свого життя поза ним не уявляють. Середня зарплата тут усе ж становить 1 600 гривень - для сільської місцевості гроші зовсім непогані. Плюс харчування за рахунок підприємства, де розраховують винятково на самих себе. Предметом особливої гордості колективу хлоропереливної станції є підсобне господарство - до нього входять свиновідгодівельний комплекс на 200 голів, 5 гектарів земельної ділянки для вирощування кормів та овочів, тепличне господарство, овочесховище, холодильні камери тощо. Навіть консервацією тут запаслися вдосталь.
За рахунок підприємства 50 сімей забезпечені власним житлом, серйозну допомогу отримують від хлоропереливної станції місцеві школа, дитсадок, лікарня.
Тому й не дивно, що Олексієнко в Аулах є людиною вельми шановною.
- Я вже зібрався було піти, - зізнається Віктор Васильович. - Але коли довкола підприємства таке заварилося, залишити на поталу людей, зі значною частиною яких пропрацював десятки років, не зміг.
Привіт від Науменка
Забігаючої наперед, скажемо: жодної волосини з голови вищезгаданого пана Залуніна дотепер не впало. І уроком для його, так би мовити, спадкоємців не стало. У Дніпропетровській обласній раді тепер господарює нова влада - від Партії регіонів. Але, судячи з усього, для оцінки її перших діянь значно точнішим буде термін «нова - стара». Як засвідчують працівники хлоропереливної станції, коли вся ця катавасія з орендою заварилася, до них приїздив жвавий чоловік на прізвище Науменко, який представлявся чи директором «Інтермашу», чи кимось до цього близько. На підтвердження навіть роздавав візитки, щоправда, без зазначення посади, але із зазначеною адресою - вулиця Клари Цеткін, 13а, у Дніпропетровську. Головний бухгалтер «Інтермашу» Тетяна Черкез виявилася значно щирішою. У своїй візитці вона своєї приналежності до цієї комерційної структури не приховувала. І адресу з телефонами вказала ті самі, що й у... Науменка.
Сьогодні ситуація змінилася кардинально. Віктор Олексійович Науменко став депутатом Дніпропетровської обласної ради за списком Партії регіонів. І не просто став, а нині є заступником голови з питань житлово-комунального господарства. Справді, щуку кинули у річку. А нова влада рішуче почала проштовхувати ідею щодо колосального підвищення вартості житлово-комунальних послуг для населення без належного економічного обгрунтування такого кроку. Зате за короткий час встигла спрямувати свої пильні погляди і на тепер уже товариство з обмеженою відповідальністю «Аульська хлоропереливна станція» - підприємство прибуткове. І ТОВ «Інтермаш» справді у пожежному порядку звернувся до Дніпропетровської обласної ради з позовною заявою про скасування її рішення від 27 січня 2006 року «Про здачу в оренду цілісного майнового комплексу товариству з обмеженою відповідальністю «Аульська хлоропереливна станція», створеному трудовим колективом комунального підприємства «Аульська хлоропереливна станція». Натомість скромна фірма вимагає укласти договір оренди саме з нею. Враховуючи нинішній статус-кво в облраді, «Інтермаш», образно кажучи, звернувся з позовною заявою до... самого себе. Чи не так?
Надто вже показовою є нинішня ситуація на Аульському плацдармі - хлоропереливній станції. І подальший розвиток подій довкола неї продемонструє наочно, яким курсом прямує нині Україна - захисту державних інтересів, себто інтересів кожного громадянина, чи інтересів купки «обраних».
