Сміх чи сором мусять превалювати у цій дипломатичній хохмі, навіть складно визначити. Кумедним, хоч і прямодушним, виглядає доручення, яке столичний голова Леонід Черновецький дав своїм радникам: скласти довідки про особи Ванди Василевської та Вацлава Воровського. Мер відтак мусить дати власну експертну оцінку, чи достойні ці діячі бути увіковічнені в назвах столичних вулиць. Прохання прибрати імена означених комуністичних діячів із назв київських вулиць начебто висловив під час зустрічі з мером амбасадор Польщі Яцек Ключковський. Натомість посол буцімто наполіг, аби котрусь iз вулиць назвали... Ось тут забракло ерудиції не лише меру, а й декотрим іншим киянам. Пан Черновецький, вочевидь, не зміг запам'ятати імені, названого амбасадором Ключковським, і передав якесь приблизне звучання, котре, ретранслювавшись потім у повідомленні прес-служби мера, перетворилося в абракадабру — чи то Геркевич, чи то Геринкович, чи то в якусь іншу дурницю. Її ж, за законом падаючого мордою вниз бутерброда, переказав своїм глядачам «5-й канал», а за ним — і кілька сайтів. Насправді, як з'ясувала «УМ», йшлося про видатного польського дисидента, публіциста та громадського діяча, редактора паризького журналу «Культура» Єжи Гедройца.
Щоб реконструювати подію і розібратися, чого ж прагнув польський повпред, «УМ» звернулася до прес-аташе Посольства Республіки Польща в Україні Ярослава Рибака. Під час зустрічі, що відбувалася у вівторок, як розповів пан Рибак, амбасадор Яцек Ключковський висловив сподівання, що якусь із вулиць Києва буде названо на честь Єжи Гедройца. У відповідь Леонід Черновецький зауважив, що в Києві є чимало вулиць, названих «на честь поляків», скажімо, Василевської та Воровського. Посол, відповідно, делікатно пояснив, що означені персони є радянськими громадянами польського походження, отож, борючись із комуністичним минулим, непогано було б позбавити київські вулиці цих «топонімів». «Пан посол висловив цю ініціативу, природно, у формі побажання, а не вимоги», — уточнює Ярослав Рибак.
Наостанок залишається сподіватися бодай на таке. По-перше, на те, що про Єжи Гедройца знатимуть не лише освічені кияни, а й ті, котрі житимуть на вулиці імені Гедройца. По-друге, на те, що Леонід Черновецький на зустріч із послами Японії та Індії здогадається прихопити блокнот для нотування пропозицій (без попередньої підготовки складнувато запам'ятати з лету слова «Акутагава Рюнеске» чи «Джевохарлал Неру») — ну щоб не з'явився десь на Троєщині як наслідок таких рандеву провулок Камасутри.
Тарас ЗАКУСИЛО.
ДОВІДКА «УМ»
Єжи Гедройц, нащадок литовських князів, народився 1906 року. Працював у різних мiністерствах, був дипломатом. Після совєтизації Польщі був учасником уряду Польщі в екзилі. В еміграції заснував видавництво «Інститут Літерацький» (1946, у Римі), щомісячник «Культура» (1947, в Парижі), який став центром політичної та суспільної думки Польщі та сусідніх пригноблених радянщиною країн, і лишався таким до останніх років. Надруковані в «Культурі» твори та статті Гомбровича, Чеслава Мілоша, Солженіцина, Сахарова розповсюджувалися підпільно в країнах соцтабору. Помер Єжи Гедройц у 2000 р. у Мезон-Лафіт, поблизу Парижа.
Сейм Польщі оголосив 2006 рік Роком Єжи Гедройца. 100-річчя Гедройца включено у список пам'ятних дат, що відзначаються під егідою ЮНЕСКО.
Леонід Черновецький: у поляків, мєжду прочім, фамілії такі ж складні, як у туркменів.
Фото Лесі ВОЛОШКИ.