Анджей Ананiч.
— Польща, попри все, обіцяє і надалі відстоювати українські інтереси в Європі. Але інколи виникає враження, що Польща більше відкрита до такої співпраці, ніж Україна?
— Різне трапляється. На рівні декларацій українська влада зажди цінувала польські старання щодо промоції України та підтримки її євроінтеграційних устремлінь. Натомість якщо йдеться про виконання рішень адміністративними службами, ситуація виглядає значно гірше. Рівень декларацій приємний і легкий; можна виступити перед ЗМІ, кажучи про масштабні проекти. Але при їх реалізації починаються труднощі. От ведуться розмови про реалізацію проекту «Одеса—Броди—Плоцьк—Гданськ». Згадаймо, відколи про це говориться? А проект досі пробуксовує! Навіть не йдеться про те, аби нарешті нафта потекла, але бодай зібрати групу уповноважених осіб і на десять років наперед визначити, звідки і куди та нафта постачатиметься.
— Які ви бачите труднощі, що постають перед Україною в останні півроку внаслідок позиції Росії? Чи можна окреслити позицію Росії як антиукраїнську?
— Я б відповідав радше так: на думку офіційного Кремля, позиція Росії — проукраїнська. Просто російські політики, порівняно з польськими, мають протилежні бачення добра для українців, майбутнього України та її незалежності. Суверенність, у нашому баченні, є питанням економіки та енергетики, тобто контролю над стратегічними галузями економіки країни. Натомість чимало впливових російських політиків вважають, що найкориснішим для Росії і для України є найглибша інтеграція і перехід частини стратегічних об'єктів України до російського бізнесу, котрий прагне якнайактивніше інвестувати в нього кошти. Якщо ж урахувати, що це формально творитиме в Україні робочі місця, то, на думку Москви, вона проводить цілком проукраїнську політику. Виходячи з російських позицій, для України вигідніша інтеграція до ЄЕП, ніж до ЄС чи НАТО.
— Наскільки важливою для безпеки Польщі стала інтеграція до Північноатлантичного альянсу?
— Вступ в НАТО став наріжним питанням збереження польської незалежності. Поляки набагато ліпше розуміли потребу і наслідки вступу до НАТО, ніж до ЄС. ЄС асоціювався з «загальним добробутом», але ніхто не знав, як би це виглядало в реальності. Натомість вступ до НАТО одразу давав абсолютно конкретні гарантії безпеки. Не йшлося про те, що поляки відчували пряму загрозу, але наш історичний досвід вимагав, аби подібна загроза ніколи більше не повторилась у майбутньому. Вступ до НАТО дав відчуття свободи, політичного маневру як усередині країни, так і в міжнародній політиці. Водночас такий крок мав безпосередній вплив на нашу економіку, адже економічна безпека — елемент цілісної безпеки держави, а також географічного простору, в який можна здійснювати інвестиції. Завдяки вступові до НАТО західний капітал перестав боятися інвестувати в Польщу. Адже велика інвестиція зазвичай розрахована на декілька років і пов'язана не лише з чималими капіталовкладеннями, а й із запровадженням найновіших технологій; новації і кошти приходять лише тоді, коли інвестор не має сумнівів, що держава, в яку він вкладає, нормально функціонуватиме і надалі. Додатковим аргументом для нас стало те, що НАТО є політичною організацією. Найнеобхідніша умова вступу до НАТО — мати демократичну систему управління в державі і хороший рівень функціонування демократичних інституцій. Західні партнери перед вступом не повинні мати і тіні сумніву, що демократизація держави і суспільства матимуть невідворотний характер.
— Чи були б можливі у Польщі в 90-ті «проблеми», які Україна мала впродовж цього року, наприклад у Феодосії, і які евентуально інспірувались російськими спецслужбами?
— Свого часу ми, уникнувши політичної напруги, провели активні переговори, завдяки яким територію Польщі залишило не менше ста тисяч військ «братніх народів». Ви досі маєте російські бази, маєте довготермінові угоди з виведення цих військ з України... Зрештою, усяке суспільство має право протестувати. Біда, якщо у держави немає контраргументів та інструментів, які б протидіяли інспірації та унеможливлювали зовнішнє втручання. Тож, вочевидь, згадана вами проблема напряму пов'язана з проблемами у службі безпеки держави. Прошу звернути увагу: коли тривали «феодосійські протести», у той самий час президент США Буш відвідував Відень, і там також були протести — певна частина людей завжди має інше бачення міжнародної політики, пріоритетів співпраці та проблем безпеки. Але якщо є політична воля більшості щодо тих чи інших проектів, то політика має реалізовуватись. Під час формування нашої міжнародної політики, зокрема у 1993 році, на парламентських виборах, більшість здобула партія посткомуністичної лівиці. Посткомуністи пропонували нам відмовитися від співпраці з Північноатлантичним альянсом, а забезпечувати безпеку мала би ОБСЄ. Це було їхнім виборчим гаслом. Але за певний час вони почали діяти в напрямі інтеграції з НАТО. Президент Кваснєвський згодом ангажувався у відносини з Альянсом, хоча його партія у 1993 році мала інші цілі.
— Чи часом вступ Польщі до НАТО не знищив польський військово-промисловий комплекс (а саме це є значним контраргументом у риториці тих політичних сил в Україні, які не бажають бачити нашу державу в НАТО)?
— Ні. Ми мали певний період спаду військово-промислового комплексу, але винятково внаслідок зміни міжнародної ситуації. Це не мало абсолютно нічого спільного зі вступом Польщі до НАТО. Насамперед зменшились потреби польської армії. У 1989 році наша армія нараховувала 450 тисяч солдатів, а зараз — 150 тисяч. З армії, озброєної переважно важкою наступальною зброєю, що було частиною стратегії Варшавського договору, яка включала і превентивний танковий удар в керунку Данії, ми увійшли в оборонну систему НАТО. І, відповідно, наше військо потребувало цілком іншого типу солдата, іншої освіти офіцера і зовсім іншого озброєння. Водночас значна частина зброї, яку продукувала Польща, застаріла і просто втратила попит на світових ринках.
— Але певні обмеження на ринку озброєнь Польща отримала у зв'язку зі вступом у НАТО?!
— Безперечно, але вони є і з огляду на членство в Європейському Союзі. ЄС має списки з обмеженнями різного типу, наприклад, є країни, яким не можна нічого продавати, є країни, куди продаж здійснюється під специфічним контролем, чи дозволено продавати лишень легку зброю, є країни, куди заборонено продавати матеріали «подвійного призначення». Ці питання часто мають стратегічний характер, є регіони, до яких ми не будемо нічого експортувати не з огляду на членство в НАТО, а через членство в ЄС.
— Як було сприйнято те, що ви, особа цивільна, стали шефом польської закордонної розвідки?
— У той період почали змінюватися підходи до закордонної розвідки. Вперше було вирішено: закордонну розвідку мусить очолити людина з іншого середовища, не офіцер розвідки, вишколений у системі служб безпеки. По-друге, це мала бути безпартійна особа, котра б не мала партійної заангажованості. По-третє, людина мусила мати дипломатичний досвід, себто розумітись на закордонній політиці. Мене призначили не стільки з огляду на мою особу, скільки з огляду на нову концепцію призначення шефа розвідки. Політики, які прийдуть пізніше, матимуть до вибору дві концепції: традиційну, коли розвідку очолює людина розвідки, офіцер, котрий функціонував поза політикою, й іншу — коли розвідку очолює політик. Можу сказати, що мій досвід для держави став дуже корисним. Справа в тому, що розвідка є одним з інструментів закордонної політики, щоправда не найважливішим. Історії в стилі Джеймса Бонда стаються нечасто. Зазвичай це буденна спокійна праця.
— Чи є, на вашу думку, ефективним поділ спецслужб на зовнішню розвідку і на внутрішні служби?
— Наскільки пам'ятаю, в Україні у першому помаранчевому уряді щодо розділу СБУ така дискусія велася. Я не скажу, яка модель ліпша, оскільки у світі представлені обидва типи, а то і більше. І спецслужби функціонують незалежно від того, як вони організаційно сконструйовані. Часом вони підпорядковуються прем'єр-міністрові, часом якомусь міністрові, наприклад у кількох державах — міністрові оборони. Зараз у нас триває глибока реформа. Тож скажу лише так: офіцери польської зовнішньої розвідки були задоволені з цього поділу. Відокремлення від внутрішньої політики дало їм більший психічний комфорт.
— У Польщі планують ліквідувати польську військову розвідку, так звані Військові інформаційні служби. Як ви прокоментуєте такий крок?
— «Ліквідація» — це радше назва для процесу реформи, розділення військової контррозвідки і розвідки. Польща має військову розвідку й ані на хвилину не зупинить її роботу.
— Наскільки польська розвідка є включеною в систему НАТО і що це дає?
— Існує співпраця розвідок як військових, так і «цивільних» у межах НАТО, також є підрозділ ЄС, що збирає аналітичні матеріали в дуже специфічній галузі — світового тероризму. Якщо йдеться про тероризм, то абсолютно необхідна співпраця усіх розвідок — польської, української чи російської. На цю тему розвідки повинні оперативно обмінюватися інформацією і аналізами, адже перед глобальною загрозою усі мають працювати якнайтісніше. Нещодавно було викрадено і замордовано російських дипломатів в Іраку. Я переконаний, якби польська розвідка володіла будь-якою інформацією, що сприяла б їхньому звільненню, її було би надано.
Анджей Ананіч народився у 1951 р. у Варшаві. Закінчив відділення тюркології на факультеті іноземних мов Варшавського університету, захистив докторську з іраністики. Член «Солідарності», активний діяч опозиції. Соратник Леха Валенси, один з творців відносин незалежної Польщі з Росією. З 1991 р. — віце-директор департаменту Європи МЗС, потім — директор. З 1994 р. — у канцелярії президента, віце-голова консультаційного Комітету Президентів Польщі і України і подібної польсько-турецької структури. У 1996—2000 рр. — віце-голова фундації «Інститут Леха Валенси». З 1997 по 2001 — держсекретар МЗС. У 1998—2001 рр. — віце-голова групи, що проводила переговори з ЄС щодо членства Польщі. У 2001—2004 — амбасадор Польщі в Туреччині. По листопад-2005 — шеф розвідки Польщі. Нагороджений Командорським хрестом ордену Відродження Польщі, орденом короля Гедиміна, французьким орденом «За заслуги», медалями. Залужений діяч культури Польщі.
Результати дослідження сприйняття корупції в Україні серед членів Американської торговельної палати показують, що бізнес, на жаль, наразі не спостерігає суттєвого прогресу у боротьбі з корупцією, однак сподівається на покращення ситуації у 2016 році. >>
Для проведення свого чергового саміту лідери країн «Великої сімки» (а точніше, господиня заходу, Німеччина) обрали справжній райський куточок. Мальовничий замок Ельмау, неймовірної краси краєвиди Баварських Альп, чисте гірське повітря з гіркуватим присмаком цілющих трав, мелодійне калатання дзвіночків на шиях флегматичних альпійських корів... Ну як працювати в такій розслаблювальній атмосфері? >>
Лідери «Великої сімки» не лише говорили про Україну на саміті в Баварських Альпах — дехто з них туди й поїхав «транзитом» через Київ. Окремо варто наголосити на візиті прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе — першого в історії двосторонніх відносин між нашими країнами. >>
Сьогодні в Ризі стартує саміт програми Європейського Союзу «Східне партнерство». Уже відомо, що про скасування візового режиму з ЄС для України на цьому саміті не повідомлять — наша держава не встигла виконати й половини пунктів Плану дій з візової лібералізації (ПДВЛ), необхідних для надання безвізового режиму. >>
Держдума Росії ухвалила законопроект про «небажані» в Росії іноземні та міжнародні неурядові організації. Згідно з документом, ідеться про неурядові організації, які «створюють загрозу основам конституційного ладу РФ, обороноздатності країни та безпеці держави». >>
Немає сумнівів, що Євросоюз є корисним для його членів міждержавним утворенням. Але навіть у дружній родині конфліктів не уникнути. Європейська Комісія розпочала процедуру проти Німеччини за порушення союзного закону про мінімальну оплату праці. >>
