Перманентна нестача коштів на поточні й капітальні ремонти, а тим більше на реконструкцію ветхих лікувальних і спальних корпусів — задавнена хвороба, через яку насамперед припинили функціонувати більшість одеських санаторіїв.
Отож території доведених до банкрутств оздоровниць стали «золотим дном» для можновладців, директорів оздоровниць та наближених до них (бізнес-структур, які протягом останніх років трансформували їх у розкішні мікрорайони елітних котеджів і багатоповерхівок). Саме у такий спосіб — не робити планових ремонтів, довести старі будівлі до непридатного стану — почали сім років тому «освоєння» території санаторію «Дружба» в Аркадії тодішні керівники відділення «Укрпрофоздоровниці», адміністрації санаторію та майбутні власники 9-гектарної приморської території. А нині придбану за символічну ціну санаторну ділянку розчистили від ветхих корпусів, доведених до саморуйнування, і перетворили на величезний будмайданчик. Кілька корпусів, стіни яких довго не обвалювалися, підпалили невідомі зловмисники. Так само доводили до банкрутства й пансіонат «Мирний». А згодом приватизатори й наближені бізнесмени стали співзабудовниками території, очищеної від занедбаного основного фонду. Марними виявилися навіть зусилля співробітників облуправління СБУ, що намагалося присікти санаторне мародерство, санкціоноване столичними кучмівськими структурами. Подібна доля спіткала й санаторій «Здоров'я», земельну ділянку якого розпаювали між впливовими чиновниками та правоохоронцями — уже за рішенням одеських можновладців...
І що цікаво: після знищення боделанівською командою санаторію «Здоров'я» тодішній головлікар Ігор Середа зумів пересісти в крісло керівника сусідньої протитуберкульозної оздоровниці «Зелена гірка». Й останні два роки успішно блокує початок реконструкції ветхих корпусів і будівель цього санаторію, зведеного на околиці Одеси близько ста років тому. Причому всупереч власноруч підписаному договору з підприємством-інвестором і погодженню обсягу робіт та інвестицій iз Мінохорони здоров'я України.
Таку ж лінію тримає й керівник санаторію «Люстдорф» Юлія Шешмінцева. З одного боку, не шкодує зусиль на блокування робіт iз реконструкції, передбаченої договірними зобов'язаннями, погодженими з МОЗ України. А з другого — потихеньку розчищає територію, зносячи бульдозерами ветхі будівлі оздоровниці, щоб не муляли очі інспектуючим комісіям та пацієнтам. Дійшло до того, що на такі дії адміністрації санаторію змушені були вказати державні структури. 29 травня ц. р. Державна виконавча служба у Київському районі Одеси, згідно з рішенням Господарського суду Одеської області, офіційно застерегла керівництво «Люстдорфа» про відповідальність за вчинення протиправних «дій, спрямованих на заміну користувача» земельної території та знесення будівель і споруд. «Питання надання правової оцінки законності зносу спальних корпусів санаторію «Люстдорф», — наголошується в постанові, — належить до виключної компетенції органів прокуратури».
Зайве доводити, що багаторічне затягування термінів реконструкції оздоровниць, погодженої дирекціями санаторіїв iз МОЗ України, неминуче призводить до остаточної зношеностi інженерних мереж і комунікацій, спальних та лікувальних палат. Іншими словами, стан санаторіїв у будь-який момент може бути визнаний компетентними державними службами таким, що не відповідає технічним вимогам та санітарним нормам. Це вагома причина, аби припинити їх функціонування і запустити тривіальний сценарій — знесення бульдозерами непридатних для експлуатації будівель і перетворення рекреаційних територій на нові мікрорайони елітних будинків.
Природно постає питання: чому так виходить, чому не вживають передбачені законодавством заходи реагування до тих, хто своєю бездіяльністю спершу доводить санаторні будівлі до аварійного стану, а згодом запускає на територію бульдозери? Адже подібні факти документально зафіксовано на території того ж «Люстдорфа», що й стало приводом для попередження пані Шешмінцевої про притягнення до відповідальності у разі повторення протиправних дій.
І ще одна дивна обставина впадає в око. Поки керівництво «Люстдорфа» всіляко затягувало, не шкодуючи коштів на оплату адвокатів у судах, початок реконструкції санаторію, передбаченої згадуваним договором iз підприємством-інвестором «Вертикаль» та виконавцем робіт із реконструкції будівельною фірмою «Обрій», навпроти головного корпусу оздоровниці безперешкодно зводила високу залізобетонну стіну одна з комерційних структур, близька до народного депутата України Леоніда Клімова. В яких високих кабінетах і про що конкретно домовлялися комерсанти підприємства «Чорноморець» не відомо, але фактом стало самозахоплення і відгородження ними 3-гектарної ділянки санаторної землі. Звісно ж, прокуратура Київського району Одеси змушена була відреагувати на протиправне діяння приписом — знести самовільно встановлену на території санаторію бетонну загорожу. Однак комерсанти, підтримувані парламентарієм, його проігнорували, пославшись на якийсь дозвіл, представити який прокурорам не змогли. А втім, торік надбанням ЗМІ став лист від 21 грудня 2004 року, спущений із Мінохорони здоров'я до Одеси, в якому йшлося, що даний проект фірми «Чорноморець» підтримали тодішні віце-прем'єр-міністр Дмитро Табачник, одеські обласні та міські можновладці. Та ще оприлюднена обіцянка депутата Клімова — звести на території «Люстдорфа» новий корпус. Природно, що Господарський суд Одеської області відхилив домагання комерсантів «Чорноморця» визнати їхні права на санаторну землю... Але в чистому залишку маємо таку реалію: 3-гектарна санаторна ділянка фактично стала частиною території сусідньої комерційної структури. Кому і які ще документи потрібні? Так само, схоже, нікого не хвилює й те, що за півтора року на території «Люстдорфа» комерсанти «Чорноморця» не звели санаторного корпусу...
На цьому тлі вражають старання, яких докладає керівник оздоровниці, аби блокувати реконструкцію, передбачену інвестиційним договором дворічної давності. Всупереч тому, що документом, погодженим керівництвом МОЗ України, передбачено перелік об'єктів, які потребують не менш як 3-мільйонного невідкладного фінансування, а інвестор уже виділив на це частину коштів, відповідно до взятих зобов'язань. Власне, за умови дотримання адміністрацією «Люстдорфа» взятих зобов'язань, ще торік можна було завершити проектування й приступити до ремонту несучих стін та фасаду будівель, в яких договірні сторони зафіксували щілини до 20 мм, почати будівництво зливової каналізації, реконструкцію мережі подачі в головний корпус тепла та гарячої води тощо. Усе це, природно, було взято до уваги судовими установами, зокрема, Апеляційним господарським судом Одеської області та Апеляційним господарським судом Києва, яким довелося розглядати позовні та апеляційні заяви з боку адміністрації «Люстдорфа», що несподівано відмовилася від виконання інвестиційного договору про зміцнення матеріально-технічної бази санаторію. Якими насправді мотивами при цьому керувалася пані Шешмінцева, звісно, судити не беремося. Констатуємо лише, що ключовий аргумент, висунутий нею в суді, був відхилений колегіями одеських і столичних суддів як абсолютно необгрунтований і безпідставний. А суть у тім, що пані Шешмінцева вирішила наполягати, буцiмто при підписанні договору з інвестором керівництво санаторію забуло врахувати, що пацієнтам санаторію після реконструкції не буде забезпечено достатнього територіального простору — «з розрахунку не менше 200 м на кожного, без урахування господарської зони». А те, що в українському законодавстві просто не існує такої норми, бо ніколи її не висували спеціалісти-курортологи Мінохорони здоров'я України, головлікаря оздоровниці, як з'ясувалося, не обходить. Так само не цікавить пані Шешмінцеву й позиція юридичної служби МОЗ України, що не вбачає жодних порушень чинного законодавства при укладанні та реалізації цього інвестиційного договору, вигідного як оздоровниці, так і суспільству та інвестору. Адже єдине, що отримає взамін підприємство-інвестор, це право на оренду тієї обумовленої частини території оздоровниці, що протягом півстоліття не використовувалася для лікувальних цілей. Причому йдеться про створення оздоровчих закладів і літнього відпочинку.
Мусимо констатувати також, що керівники санаторіїв «Люстдорф» та «Зелена гірка» поки що ігнорують навіть вердикти судів, включно з Вищим адміністративним судом України, якими визнано безпідставність зволікання з ремонтом і реконструкцією оздоровниць. «З урахуванням того, що в конфлікті постійно проглядаються інтереси третіх комерційних структур, оцінка ситуації в цілому може підштовхнути до дуже неоднозначних висновків... — наголосила недавно газета Одеської міськради «Одесский вестник», аналізуючи причини блокування реконструкції оздоровниць «Люстдорф», «Зелена гірка» та інших. — Якщо вже зараз не розпочати реконструкцію цих санаторіїв, через кілька років будівлі будуть повністю зруйновані, а їх майно продадуть з молотка. Виграють усі, окрім дітей, яким потрібне було якісне лікування «ще вчора». Зазнають збитків також інвестори, які з 2004 року зазнають фінансових втрат, згідно з узятими зобов'язаннями».
Актуальність і невідкладність розв'язання проблем протитуберкульозних санаторних комплексів не раз відзначали й найвищі урядовці, в тому числі екс-глава Одеської облдержадміністрації Василь Цушко та Президент України Віктор Ющенко, який торік відвідав Одещину з робочим візитом. Природно, після цьогорічних відвідин та ознайомлення пана Цушка з плачевним станом оздоровниць підприємства-інвестори нагадали у спільному зверненні до керівництва області про висловлену ним позицію щодо «незадовільних умов перебування дітей, які перебувають на лікуванні та реабілітації». У документі, зокрема, наголошувалося, що «вищезазначена ситуація виникла в тому числі внаслідок проблем з виконанням санаторіями «Зелена гірка» та «Люстдорф» інвестиційних договорів з підприємствами «Вертикаль» та «Єднання часу», які було укладено з метою поліпшити матеріальний стан санаторіїв». І, згідно з рішеннями одеського та столичного судів, у тому числі за позовами заступника прокурора Одеської області, визнано такими, що цілковито відповідають чинному законодавству України. «Ми старанно й чітко виконували взяті інвестиційні зобов'язання з фінансування капітального ремонту санаторіїв для суттєвого поліпшення умов лікування дітей, хворих на туберкульоз, — акцентували інвестори. — Але попри це керівництво санаторіїв публічно висловлює небажання до паритетної співпраці... Більше того, головлікарі санаторіїв тримають умови договорів у таємниці від власних трудових колективів». У листі, копію якого отримала й редакція «УМ», підприємства-інвестори також зауважують, що вбачають «інтерес у зриві реалізації інвестиційних договорів з боку інших зацікавлених сторін».
Однак дійового реагування обласна влада за півроку не продемонструвала — пан Цушко як на старті року, так, очевидно, і зараз більш заклопотаний партійними, аніж господарськими проблемами Одещини. Проте проблема реконструкції й модернізації санаторно-курортних закладів стає чимраз гострішою і потребує невідкладного розв'язання компетентними урядовими структурами.
Слава ФІЛЕНКО.
