Управлiнський бульдозер

18.07.2006
Управлiнський бульдозер

Кіоски годують сьогодні тисячі харківських сімей. (Фото Володимира СТАДНИКА.)

      Торговельна група «Таргет» звернулася до Верховної Ради з проханням відправити у відставку міського голову Харкова Михайла Добкіна. А заодно погрожує розпочати збір підписів за проведення референдуму про перевибори мера і подати позов до суду одразу на п'ятьох чиновників міськвиконкому. На думку підприємців, нова харківська влада, встановлюючи свої порядки у торговому та будівельному бізнесі, переступила межу дозволеного. А відтак мусить відповісти за влаштоване у місті безчинство.

      Усе почалося в останній день весни. Тоді сесія міської ради з подачі Михайла Добкіна заборонила або призупинила (кому як поталанило) роботу на 51-й ділянці землі, що були виділені попередньою владою під будівництво. А заодно прийняла рішення про демонтаж торговельних кіосків одразу на 47 вулицях міста. На думку мера, всі підприємці, які потрапили до «чорного» списку, мають серйозні проблеми з оформленням документів. А тому, аби повернути бізнесменів у правове поле або відмовити їм остаточно, ті мусять вдруге пройти управлінське чистилище. До того ж за новими правилами. Якщо раніше для отримання ділянки забудовники повинні були пережити дві сесії (спочатку депутати знайомилися з проектом відведення землі, потім давали «добро»), то тепер у перспективі з'явилася й третя. Тобто перш ніж розглянути проект землевідводу, сесія повинна дати дозвіл на його розробку.

      Поповнилася новими пунктами і дозвільна система. Згідно з новими правилами, будівельні компанії, крім усього, мусять шукати спільну мову ще й з ЖЕКами і в обов'язковому порядку повідомляти про свої наміри у місцевих газетах з не менш ніж 20-тисячним тиражем. Ще більше не поталанило кіоскерам. Секретар міськради Геннадій Кернес повідомив, що потрапити до нього на переговори можна лише позбувшись торгової палатки. Тільки після цього він дозволить підприємцям розпочати з мерією співпрацю по-новому.

      Подібні поневіряння, на думку підприємців, автоматично приведуть до втрати часу, що, за традицією, матеріалізується у вигляді тіньових гонорарів для прискорювачів процесу. Платити і справді є сенс. «Якщо раніше забудовники мусили отримати 42 узгодження і пройти через дві сесії, витрачаючи при цьому 6—8 місяців, — говорить депутат Віктор Артикуленко, — то тепер цей термін розтягнеться на кілька років. Тобто нововведення управлінців негативно вплине на розвиток будівельного ринку Харкова, що лише недавно ожив після тривалої стагнації». Хапаються за голови і кіоскери. «Підпис однієї служби сьогодні у Харкові коштує приблизно 100 доларів, — обурюється Віталій Мірошник, кіоск якого вже потрапив під управлінський бульдозер. — А таких інстанцій дванадцять. До того ж, згідно з новими правилами, ми змушені будемо проходити їх у кілька етапів. Найприкріше ж те, що все це затіяли «регіонали», за яких проголосувала на виборах переважна більшість харківських підприємців. А ось тепер вони нас просто втоптують у землю».

      Підняти дамоклів меч над головами забудовників Михайло Добкін пообіцяв ще в ході виборів, аби залучитися підтримкою харків'ян, які виступали проти будівництва у місті кількох нових об'єктів. У деяких випадках претензії городян дійсно були слушними. Але оскільки й інвестори, і власники майбутніх квартир уже вклали у заборонені новобудови чималі кошти, радикальні дії мера, прикрашені гаслом «усе заради добробуту харків'ян», сприймаються далеко не однозначно. «У рамках проекту по вулиці Клочківській,197 ми уклали з банками контракт на видачу 431 мільйона гривень кредитів, — говорить керівник департаменту правових та економічних питань торгової групи «Таргет» Владислав Протас. — У разі якщо не виконаємо графік платежів, то нам погрожують штрафні санкції розміром 40 відсотків вартості самого контракту». При цьому пан Протас переконаний, що нова влада влаштувала погром переважно тим забудовникам, які підтримали Помаранчеву революцію. А відтак свої теперішні проблеми «Таргет» сприймає винятково як політичну розправу над опонентами.

      Ситуацію навколо заборонених об'єктів Харкова експерти все частіше порівнюють з проблемами, що виникли в столиці після зникнення керівників «Еліта-Центру». Адже деякі будівельні компанії зібрали у городян чималі гроші і вже встигли їх реінвестувати. Багато людей заради придбання у нових будинках квартир заклали своє майно і взяли банківські кредити. Повернути ж ці гроші забудовники зможуть хіба що цеглою з розібраних стін. От і виходить, що харківську громаду чиновники поділили навпіл. Інтереси однієї частини вони готові захищати до останнього подиху, керуючись передвиборчими обіцянками, а решта мусить задовольнитися гіркою долею скривджених.

      З кіосками ще більше питань. Демонтувати так звані малі архітектурні форми городяни не просили Добкіна-кандидата взагалі. Можливо, ці примітивні магазинчики і справді псують зовнішній вигляд міста, але оскільки вони годують сьогодні тисячі харківських сімей, ніхто з городян ніколи не виступав проти їхнього існування в принципі. Зате на захист потенційних безробітних з кожним днем стає все більша кількість громадських та політичних організацій. Спочатку на сполох вдарили підприємницькі профспілки. Згодом до них приєдналися соціалісти, нашоукраїнці і активісти «Пори». Вони називають дії нової влади «полюванням за відьмами» і спробою влаштувати у місті «новий переділ». А головне, повернути до Харкова бюрократичні і розбійницькі традиції кучмівської доби, коли всесильні чиновники використовували у своїх діях неписані закони кримінального світу.

      У випадку з кіосками закон дійсно відіграв не останню роль. У розпалі протистояння, коли підприємці почали влаштовувати пікети і погрожували перекриттям магістралей, раптом з'ясувалося, що бульдозери до кіосків чиновники мають присилати лише після рішення суду. Після цього кіоскери вирішили прикрити свої МАФи живими ланцюгами, а мерія переклала місію демонтажників на управлінців харківських райвиконкомів. Ті, побоюючись народної революції, свідомо відтягують вуличний діалог з підприємцями, а заодно прагнуть уникнути гніву секретаря міськради Геннадія Кернера. Останній виділив їм на розбірки та погроми всього лише десять днів. Водночас забудовники та кіоскери все частіше висловлюють готовність створити спільний фронт. На їхню думку, лише у такий спосіб вони зможуть побороти лихо, яке має для них спільну назву «нова харківська влада». Чим завершиться це протистояння, сьогодні не береться прогнозувати ніхто.

  • Ви, «тьотю», мабуть, з–під морозу

    Лідери Федерації профспілок України, заступники голови ФПУ Сергій Костін та Сергій Українець заявили на прес–конференції про спробу рейдерського захоплення профспілкового майна, і, на жаль, за їхніми словами, виконавцем замовлення є голова ФДМ Валентина Семенюк, котра неодноразово виступала у пресі, в прямих ефірах телебачення, на сайті фонду зi звинуваченнями, нібито ФПУ незаконно володіє державною власністю і розпродує її.
    Зокрема, в ефірі радіо «Свобода» соціалістична пані Семенюк пообіцяла, що наступного року від приватизації майна профспілок до бюджету надійдуть «сотні мільярдів гривень із кількома нулями!!!», які профспілки отримали після розпаду СРСР. Під час трансляції шановна Валентина Семенюк сказала, що володіє інформацією про перелік об’єктів, які були передані профспілкам у 1990 році. За її словами, вітчизняні профспілки нині не хочуть проводити інвентаризацію і «світити», куди поділося це майно. «Вони (керівники ФПУ) не з’являються на засіданні робочої групи з цього питання, котра працює у ФДМ. Незважаючи на те, що це треба виконати відповідно до Закону України «Про мораторій на відлучення, яке перебуває у володінні ФПУ» та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів. І я вимушена їхати до Москви, аби отримати акт передачі майна. Після цього ми оприлюднимо імена і державні об’єкти, які були виведені з–під державного контролю. Федерація користується майном, яке протягом багатьох років утворювалося за рахунок коштів держави, підприємств і трудящих. Проте вона допустила відчуження багатьох об’єктів, і необхідно визначити, чи мала вона право на ці дії. Тим більше, у багатьох випадках це призвело до того, що нові власники оздоровчих та профілактичних закладів позбавили наших громадян можливості отримати путівки за реальними цінами, які б вони могли собі дозволити», – констатувала голова фонду. >>

  • Життєва необхідність як право на сміттєвий протест

    Катастрофічна нестача сміттєзвалищ на Київщині — питання давно відоме і болюче. Більшість із них у плачевному стані, відтак куди вивозити сміття, доводиться вирішувати фірмам, інколи шляхом порушення екологічного законодавства, на власний розсуд. А що коли власники сміттєзвалища відмовляються давати дозвіл на вивантаження сміття у яму навіть за гроші, посилаючись на те, що вона вже не придатна для використання? Куди в такий момент діваються відходи? В подібних випадках вони, зазвичай, осідають десь у найближчій лісовій зоні. >>

  • Битва за «Січ» на... Чорному морі

    Слово «Січ» здавна є візитною карткою Нікопольського краю. Навіть після того, як рукотворне Каховське море-водосховище безжалісно затопило останні матеріальні ознаки колишньої козацької вольниці, пам'ять про славну минувшину тут зберігали завжди.
    І коли в 1993—1995 роках спільними зусиллями колективних агропідприємств району та інших організацій у селищі Затока, що в Білгород-Дністровському районі на Одещині, збудували міжколгоспну базу відпочинку, щодо її назви не сперечалися. Звісно ж, «Січ». А розташування цієї «Січі» на березі Чорного моря і взагалі наштовхувало на паралелі поетичні — у тому розумінні, що слава козацька сягнула навіть туди. Про те, що через деякий час доведеться зіштовхнутися iз суворою прозою життя, тоді, звісно, ніхто не думав. Навпаки, сам факт будівництва такої бази в Затоці сприймався патетично — як не як селяни Нікопольщини отримали гарантоване місце відпочинку на Чорноморському узбережжі.
    Усього тоді було зведено вісім двоповерхових житлових будинків, що могли вмістити водночас 150 відпочивальникiв. Цi будинки облаштованi центральним водозабезпеченням, електропостачанням, каналізацією. Загальна вартість об'єкта становила близько три мільйони гривень. >>

  • Аульський плацдарм

    Із території селища Аули панорама постає мальовнича - потопає в зелені узбережжя обширної водойми, на протилежному боці якої видніються обриси промислового Дніпродзержинська. Так і проситься пейзаж на пензель художника. Сама ж назва населеного пункту сягає ще ХVІІ століття. Очевидно, першими мешканцями Аулів стали татари. >>

  • Бульдозерна приватизація

    Території доведених до банкрутств оздоровниць Одеси стали «золотим дном» для директорів оздоровниць, місцевих можновладців та наближених до них бізнес-структур. Саме у такий спосіб — не робити планових ремонтів, довести старі будівлі до саморуйнування — почали сім років тому «освоювати» санаторій «Дружба» в Аркадії тодішні керівники відділення «Укрпрофоздоровниці», адміністрація санаторіїв та майбутні власники 9-гектарної приморської території. Так само сталося і з пансіонатом «Мирний», санаторієм «Здоров'я», іншими. Така ж сумна доля може спіткати і протитуберкульозну оздоровницю «Зелена гірка». >>

  • Невже комусь Чорнобиля мало?

    Чорнобильська трагедія сталася через вибух i пожежу на четвертому енергоблоці атомної станції. Здавалося б, події квітня 1986 року мали навчити уважному ставленню до питань пожежної безпеки на атомних станціях. Та, схоже, в декого бажання погратися з вогнем вони не відбили. >>