«Генерація П(порожнечі)»

      Санкт-петербурзький саміт промайнув у стилі «шоу зірок», однак конкретних дієвих рішень так і не приніс. До цього висновку схиляються думки міжнародних оглядачів, які уважно стежили за перебігом переговорів у дощовому місті на Неві.

      Усі підписані декларації — про боротьбу з тероризмом, охорону здоров'я  і навіть комюніке з глобальної енергетичної безпеки —  полетіли у світ, мов паперові літачки. Не набагато більше політичних рішень несе і важко погоджувана підсумкова заява щодо близькосхідної війни. І тим паче нікому не потрібною забавкою видається зустріч лідерів G-8 з «молодіжною вісімкою» — щось середнє  між грою у студентський деканат і теплим спомином про американську дівчинку Саманту Сміт, яка хотіла помирити США з СРСР.

      Петербурзький саміт почався в альтанці, спорудженій в сучасну епоху, але за невтіленим проектом Растреллі, і завершився у Костянтинівському палаці. Милуватися краєвидами списаного з європейських міст  «града Петра» гостям не довелося. Як свідчать звіти інформаційних агенцій, майже весь час засідань пройшов у дискусіях навколо ізраїльсько-ліванської війни. Це була тема №1, тривожність якої практично витіснила присутність усіх інших. За даними російської газети «Коммерсант», головними дискутантами стали президенти США Джордж Буш та РФ Володимир Путін: американський лідер наполягав на необхідності підписати дві окремі заяви — щодо  ізраїльсько-палестинського та ізраїльсько-ліванського конфлікту, а росіянин переконував, що вистачить і однієї, бо обидва конфлікти взаємопов'язані. Зрештою вийшла одна заява, але позаяк симпатії Москви та Вашингтона стосовно конфліктуючих сторін вельми відрізняються, то й підсумкова заява «вісімки» народилася як документ водянистий і занадто загальний, що, крім поради сісти за стіл переговорів, власне, нічого конструктивного не містить.

      Українське питання, за деякими західними медійними джерелами, обговорювалося «між іншим», під час двостороннього американсько-російського саміту. Джордж Буш дав зрозуміти, що країни колишнього СРСР не будуть позбавлені підтримки Вашингтона.

      Ще одне важливе для України питання — європейської енергетичної безпеки, — як і прогнозувалося напередодні, порушувалося лише в занадто широкому контексті поставок енергоносіїв до держав ЄС. У підсумку, комюніке з глобальної енергетичної безпеки обіцяє «ефективний доступ на ринки енергоресурсів, прозорість поставок і транзиту», але не розшифровує, чи забезпечує це формулювання надійне постачання російського газу взимку до Європи. Питання ж газового шантажу Росією таких держав, як Україна та Грузія, вочевидь промайнуло, але якось бочком. Позицію Москви можна збагнути, вчитавшись у рядки агенції РІА «Новости», яка з прес-конференції Путіна переповіла: Росія нікому не влаштовує газового диктату, а діє згідно з законами ринку. За газ треба платити, відкрито заявив російський лідер, і за нафту теж, а вона подорожчає з огляду на нову війну на Близькому Сході. Ще одна новинка, котра торкається України, напевно, народилася під час якоїсь із зустрічей на ходу Володимира Путіна та пані канцлер Ангели Меркель. Вона стосується приватизації газотранспортної системи. Ідея, яка вперше прозвучала в цьому ж самому місті, 2003 року, під час зустрічі тодішнього канцлера Шредера, тодішнього президента Кучми та Путіна, пропонувала створити тристоронній газотранспортний консорціум з управління українською «трубою». Тоді ця iдея була сприйнята в Україні як кабальна, як спроба Росії перебрати всю мережу поставки «блакитного палива» в Європу. Тепер вона відродилася, щоправда, невідомо, на яких умовах. Але, за даними РІА «Новости», Києву буде знов запропоновано повернутися до забутого проекту.

      Цікаво, що відразу по саміту «вісімки» Путін почав проробляти інші осі впливу — на саміті нового угроповання за участі Росії, Індії та Китаю. Можливо, в «трійці», а не в «сімці» Москва витягне козирного туза і вестиме свою гру ще активніше.