Ціна цеглин для «Дому» Кобзаря

      Виселення мистецьких об'єктів із центральної частини міста — практика для Києва не нова. Але всі ці випадки не залишали поза своєю увагою громадськість та преса, і це обнадіювало. Вірилося в те, що ліквідація магазинів «Мистецтво» та «Ноти», відомі проблеми  книгарні «Сяйво» — хоч і прикрі, але епізодичні випадки новітньої історії Києва. І в майбутньому такого сорому вже точно не буде. Але ситуація, схоже, вже увійшла у стадію системи. Днями про свої побоювання з приводу виселення журналістам розповідали працівники Національного музею Тараса Шевченка.

      Причиною для того, аби бити в усі дзвони, став ... Указ Президента № 529/2006 «Про створення науково-дослідного і культурно-інформаційного центру «Шевченківський дім». Цим документом, який, у принципі, заслуговує на схвальні  епітети та вигуки «Нарешті», передбачається, що і Національний музей Тараса Шевченка буде розміщений при  «Домі». При цьому місце для центру має бути знайдено за три місяці, а територіально й тематично майбутній комплекс повинен об'єднати також Комітет із Національної премії України імені Тараса Шевченка, Інститут літератури імені Шевченка НАНУ, тут зберігатимуться фонди класиків української літератури, будуть архівосховища, працюватимуть науково-дослідні установи...

      «З нами з цього приводу ніхто не радився, проте в нашому музеї є люди, що працюють тут по 20-30 років, — обурюється директор музею Наталя Клименко. — А звинувачення, що музей, мовляв, не достатньо активно функціонує, лунають регулярно. Так, ми були заручниками ремонту, але й за таких умов працювали! Держава дала нам гроші на ремонт, та виділяти кошти на експозицію не поспішає. Що ж, ми починаємо робити експозицію своїми силами. Не дочекаємося фінансування — покладемо свої зарплати!».

      Звинувачення у пасивності, вважають музейники, — це лише привід для того, аби виселити музей із такого привабливого приміщення і за такою привабливою адресою: бульвар Шевченка, 12. «Ми всі розуміємо, що рівноцінного приміщення у центрі не отримаємо, — вважає вчений секретар Національного музею Тараса Шевченка Василь Портяк. — А щодо комплексу, то ми й сьогодні є частиною Шевченківського осередку в Києві: розташовані на бульварі Шевченка, поблизу пам'ятника Кобзареві та університету, що носить його ім'я. І це приміщення  цілком придатне для музею — у нас і зали, і температурно-вологісний та світловий режим збереження експонатів відповідають усім нормам».

      Ще більш підозрілою ця неприємна історія стала після того, як слово на прес-конференції взяв член Національної ради з питань культури і духовності Кирило Стеценко. Річ у тім, що в указі є  слова «...постановляю... підтримати ініціативу ... Національної ради з питань культури і духовності», яка начебто й пропонувала створити такий центр. «Я кажу з усією відповідальністю, — заявляє пан Стеценко, — наша Рада збиралася на свої засідання тричі й жодного разу ми навіть не обговорювали це питання. Не знаю, кому була потрібна така дезінформація. І ми плануємо зібратися десь після 8 липня і з'ясувати ситуацію». Під словами Стеценка підписалися й інші члени Нацради з питань культури та духовності — режисер Сергій Проскурня та книговидавець Іван Малкович. Вони також ні сном ні духом не чули про цю ініціативу Національної ради, Проскурня ж узагалі говорить про те, що цим указом Президента просто підставили.

      Але у категорію критичних цю ситуацію, як на мене, поки що записувати рано. Через ... правовий нігілізм цього указу, деякі пункти якого суперечать статусу Національного музею Тараса Шевченка, затвердженого наказом Міністерства культури і мистецтв 25 березня 2003 року. І якщо в нашій країні верховенство права у пошані — то проблем із теперішньою пропискою у Національного музею Шевченка виникнути не повинно. До того ж одну жертву «квартирного питання» вже маємо: колекція Музею історії Києва ось уже який рік скніє у коробках в Українському домі... Може, для когось із реформаторів, якщо вони про це не знають,  цей факт стане бар'єром на шляху до таких радикально-нераціональних ініціатив.

ДОВІДКА «УМ»

      За адресою — бульвар Шевченка, 12 Музей Тараса Шевченка працює з 1949 року. У 2001 році музей отримав статус національного. Станом на 1 липня 2006 року в колекції музею зберігається 30 877 одиниць основного фонду, а загальна кількість експонатів становить 80 927 одиниць. Найціннішими в колекції є оригінальні мистецькі твори Тараса Шевченка, 23 з яких — живописні полотна.

      Упродовж року в музеї експонувалися 13 художніх виставок, було проведено понад 300 екскурсій. У музеї відбуваються літературні вечори, мистецькі, музичні акції, презентації, творчі зустрічі. Музей має свою програму «Жива душа поетова святая» на радіоканалі «Культура».