Давайте дружити «домами». Або мінятися

       Нинішній етап українсько-польської приязні нарешті свідчить про щире і послідовне прагнення політичних еліт обох держав порозумітись. Прагнення є. Діалог є. Саме тому і проявляється безліч гострих моментів, досі замовчуваних, ба, навіть приховуваних. Зокрема, і про життя українців у Польщі. Наголосимо: не української діаспори останньої хвилі, не заробітчан, а українців, котрі споконвіку мешкали на тих землях, а по війні були виселені хто до СРСР, хто до інших областей Польщі.

      Однією з центральних є проблема українського Народного дому в Перемишлі. Цей будинок був зведений у 1904 році коштом української громади й одразу почав нести «українську культурну місію». Там були відомий на всю Галичину театральний зал, бібліотека, спортзал і крамнички. Після масових депортацій українців та антиукраїнських репресій, загалом  до 1956 року, не використовувався. За два роки потому Дім став власністю державною, а у 2004-му - комунальною. З 1956 року майже половину приміщень орендувала регіональна структура Українського суспільно-культурного товариства (УСКТ), попередника Об'єднання українців у Польщі. І відтоді українська громада бореться за цей будинок. Після падіння комуністичного  режиму в Польщі у 1989 р. прагнення громади повернути власність зросло, українці почали дорогий капітальний ремонт. У 1993 році Об'єднання українців у Польщі домовилося з властями Перемишля, що замість орендної плати відремонтує будівлю. До речі, ремонт у цінах того часу «потягнув» на півтораста тисяч злотих. Біда в тому, що домовленості укладалися усно. Отож незабаром нова влада міста не визнала погашення боргу за оренду Дому в такий спосіб - і почалася судова тяжба. Відтак Об'єднання українців у Польщі зобов'язали борг сплатити.

       Українців одразу почала шарпати польська влада за всі «рухомі і нерухомі місця», навіть були спроби «прицінитись» і до варшавського майна Об'єднання  українців, зокрема до будинку Українського культурного осередку. Польське українство опинилося під тотальною загрозою. Владнати суперечку полюбовно не вдавалося - перемишльська міська адміністрація проявляла впертість, гідну ліпшого застосування, й «ремонтні» кошти врахувати відмовилась, варшавські ж чиновники нібито не втручалися в цю проблему. Не допоміг навіть відомий друг українців, недавній президент Александр Кваснєвський, ні інші «вірні друзі». Але тягар вини лежить не тільки на поляках, пасивний винуватець - байдужий Київ. Оскільки максимальна сума боргу ніколи не перевищувала 350 тисяч злотих (це трохи більше 100 тисяч доларів), то цю в масштабах що однієї, що іншої держави сміхотворну суму можна було б сплатити. Або ж вплинути на офіційну Варшаву, щоб вона подбала так, як слід, про свою етнічну меншину. Гроші, за які можна купити «Мерседес», фактично ставлять польських українців на коліна, приводячи основний культурний орган життя громади на межу банкрутства, перекриваючи дихання і без цього надто асимільованої української громади Польщі.

      Олії у вогонь доливає нелюб'язна позиція муніципалітету Перемишля, де переважають націоналістичні настрої. (Зрештою, саме Перемишльщина ставала не раз у 90-х  центром польсько-української напруги: у 1995 та 1997 роках польські «патріоти» пробували  заборонити проведення фестивалю української культури. А найбільше вони прославилися на весь світ у справі блокування передачі Папою Іваном Павлом II українцям довоєнного кафедрального собору).  Як засвідчили події у Павлокомі (селищі, де кілька тижнів тому було нарешті відкрито меморіал мирним українцям, убитим поляками у 1945 році), не вщухає напруга і навколо українських місць національної пам'яті тут, на східних землях Польщі. Адже напередодні візиту Президента Віктора Ющенка радикали здійняли гвалт, вимагаючи у свого президента Леха Качинського не вибачатися за ті давні бузувірства поляків проти українців. Загалом ця подія супроводжувалася величезним і неоднозначним суспільним резонансом у Польщі.

      Наразі культурне життя української громади у багатьох вимірах фактично паралізоване, адже вона від початку року не отримала з бюджету держави жодного обіцяного злотого і навіть не може виплачувати штрафи  з програної судової справи та платити за орендовані приміщення Народного дому за цей рік. А це разом складає кількадесят тисяч доларів. До того ж сплата старих боргів не знімає проблеми накопичення боргів за теперішню і майбутню оренду. Зрештою, ліквідація заборгованості докорінно ситуації не міняє, адже в будинку треба проводити поточний ремонт (теперішній юридичний власник будинку, як легко переконатися, ніяк не квапиться це робити), збирати кошти на гідну репрезентацію українства Польщі та організовувати життя громади. Виходом є передача спірного будинку з погашенням усіх боргів. Лише це дозволить розблокувати діяльність організації, яка, окрім Перемишльщини, має  ще 9 регіональних відділень у всій Польщі. Якщо ж борги не сплатити, «оаза» українства буде визнана банкрутом  і припинить існування.

      «Перетягування цієї справи користі не принесе нікому: ані українцям, ані польській державі, ані українським властям, - говорить голова Об'єднання українців Польщі Петро Тима. - Ця справа не місцевого, а загальнодержавного значення, а її вирішення має розглядатися як рух уперед, як практичне  підтвердження нового етапу польсько-українського порозуміння, як гарний приклад нової якості взаємин». «Головний українець» Польщі вважає, що у Народному домі можна було би реалізувати кілька нових ініціатив, зокрема заснувати Центр діалогу прикордоння, інформаційний центр, де можна отримати усю необхідну інформацію про Україну. А для успіху, за  словами пана Тими, треба всього-навсього подолати опір минулого і вкласти трішки грошей.

      За інформацією «УМ», польська сторона не піде на жодні поступки, доки полякам не буде передано адекватний будинок у Львові. Наразі польську громаду найбільше зацікавив будинок колишнього Католицького дому (де зараз розташовується Західне оперативне командування), котрий уже терміново знімається з балансу Міністерства оборони.

      «Дружба домами» виглядає так - «дар за дар, а задарма - нічого». Поляки для організації свого культурного життя потребують будинку у Львові, українці -  у Перемишлі. Аби зсунути проблему з місця, необхідно зробити перший крок, але справа надто заполітизована, спливають «споконвічні» образи і порахунки. Уже навіть говориться про спільне засідання міських рад Львова і Перемишля, на котрому депутати (не обтяжені толерантністю) намагатимуться «мінятися домами». То ж це засідання обіцяє принести чимало сюрпризів.

      Справу можна було би залагодити і в простіший спосіб, адже нерухомість у Львові, столиці Галичини, значно вища, ніж у провінційному Перемишлі. І при порівнянні може виявитися, що ціна будинків відрізняється на порядок... Тож львівська влада, за координації української центральної влади, могла би просто перейти на зрозумілу мову фінансів і викупити «борги» польських українців, розблокувавши у такий спосіб життя співвітчизників.