Найскандальніша книжкова акція

      Як і обіцяли організатори «Книжки року», цьогорічна рейтингова акція сповнена була сюрпризів. Для кого — приємних, а для кого і не дуже. Глядацьке око тішило авангардово-естетське оформлення сцени і вишуканий музичний супровід відомого київського джаз-бенду «Схід-side». Представляти переможців ведучому сьомої рейтингової акції Костянтинові Родику допомагав мистецький відеоряд на екрані чималого монітора. Щоправда, не обійшлося й без ложки дьогтю. Кілька перших сюжетів-коментарів через технічні причини було прикро «зажовано». Хоча, за великим рахунком, на загальне враження цей ексцес не вплинув.

      Симпатії присутніх на акції високочолих книжників кардинально розділилися, коли до джазменів приєднався славетний рокер Місько Барбара з піснями на вірші Юрка Андруховича. Дехто із занадто цнотливих глядачів (переважно старшого віку) навіть залишили залу «Українського дому». Проте симпатиків (різних вікових категорій) цього радикального роко-джазово-літературного поєднання та й просто людей поміркованих було вочевидь більше.

      Цьогорічна «Книжка року» вирізнялася від попередніх насамперед тим, що її (вперше в історії!) привітав міністр культури і туризму Ігор Ліховий. Так само вперше акцію матеріально підтримала політична сила (блок Костенка—Плюща). Приємно бачити політиків, які не втратили цю химерну і цілком зайву для більшості їхнього брата навичку: вміння читати і поважати книжку. Заступник голови УНП Богдан Соколовський навіть вручив три зворушливі спеціальні призи: дивовижних ангеликів роботи народного художника, різьбяра з Київщини Івана Приходька. Вони дісталися письменнику Леонідові Кононовичу, видавцеві Іванові Малковичу та видавництву «Коло» (Дрогобич) за тритомник вибраних творів Івана Франка. В залі був присутній також заступник Голови Держтелерадіо України Василь Шевченко, який уже тривалий час на всіх можливих прес-конференціях годує обіцянками довірливих і наївних книгарів. Проте від цієї інституції, крім оптимістичних «ждаників», українським видавцям поки що так нічого й не перепало. Хіба що бідолахи мимоволі посприяли у домалюванні «галочок» у звітах на бюрократичній вотчині Івана Чижа.

      По закінченні церемонії нагородження присутні ще довго спілкувалися одне з одним. Адже, як завше, ціла зала (хоч-не-хоч) складалася якщо й не з добрих приятелів, то принаймні з давніх знайомих. Ті, кому пощастило забалакатися найдовше, несподівано потрапили ще й на винятково приємний фуршет, де Тарас Компаніченко та Едуард Драч продовжили імпровізований і напрочуд теплий концерт для вибраних. Адже під час акції кобзарям випало менше сценічного часу, ніж джазистам.

ДУМКА ЕКСПЕРТА

Леся Воронина,

головний редактор часопису «Соняшник», експерт «Книжки року»:

      — Що стосується гран-прі, то особисто я голосувала за іншу книжку: «Українська мова в ХХ столітті. Лінгвоцид». Мене здивувало, що за неї (як за домінанта на гран-прі) проголосувало лише 5 осіб. Книжка цілком унікальна, насамперед тому, що автори не побоялися наводити статті навіть тих добродіїв, які й зараз перебувають при мовознавчій владі, тільки в іншій личині. Взяти хоча б того ж Віталія Русанівського чи Світлану Ярмоленко, які колись викривали буржуазних націоналістів, котрі начебто робили свою «чорну націоналістичну справу», бо відроджували функціонування слів, які офіційні мовознавці вважали архаїчними. Тобто автори книги були свідомі того, що вони і тепер можуть постраждати. Це колосальна праця. Адже в історії жодного колонізованого народу не траплялося, щоб колонізувавши країну, ще й намагалися дуже цілеспрямовано й активно деформувати і зсередини вбити мову. Тому я особисто вважаю, що ця книжка безумовно заслуговує на гран-прі.

      Завдяки рейтингу «Книжка року» змінилося ставлення видавців до письменників.  Якщо раніше сердешний письменник брав у зуби свій рукопис і жалісно просив: подивіться, згляньтеся і, може, надрукуйте, — то зараз видавці вже самі починають цікавитися, відловлювати і розкручувати класних письменників. Поволі складається нормальна ситуація, бо реально визначаються письменники та книжки, які справді читають. Не тільки друкують, як раніше, а ще і купують.

      Я експертувала дитячі книжки. На жаль, усіх їх прочитати досить уважно не мала змоги. Зауважу лише, що дитячої літератури зараз видається дуже багато, хоча гарантувати нормальне співвідношення «кількість-якість» я не можу. З одного боку, коли видають дитячі книжки російською мовою, це є щира й неприкрита русифікація. Неможливо навчити дитину любові до України за допомогою чужої мови. Це страшна фальш і брехня. Крім відомого всім прекрасного видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», мені дуже подобається те, що робить «Видавництво старого Лева», а пригодницька серія Володимира Брискіна (видавництво «Теза»), вважаю, взагалі зробила революцію в пригодницькому жанрі. Це невеличке вінницьке видавництво, яке видає по книжці на місяць, але всі вони дуже високого рівня. Принаймні перекладають їх неймовірно фахові перекладачі: до прикладу деяким видавництвам, які для адаптації українською мовою використовують комп'ютерний переклад, що просто жахає. У нас проходить маса лискучої, у твердих обкладинках і на білосніжному папері макулатури, а прості українські мама й тато або не читають тих книжок перед тим, як купити їх для дитини, або не мають ні клепки в голові, ні смаку.

      Що стосується власне цьогорічного свята, то мені дуже сподобалося оформлення сцени: ці величезні книжки, біля яких бігали маленькі видавці, письменники і промовляли державні мужі. Сподобалося тло, всіяне фотками з обличчями книжкових експертів і письменників. На відміну від декого з присутніх, мені зовсім не сподобалася пісня на слова Андруховича у виконанні Барбари, цей виступ нагадував акт ексгібіціонізму.

      Як явище «Книжка року» має величезне культурне значення. І попри те, що кожного року точаться розмови, начебто часопис «Книжник-Ревю» зник і наступної рейтингової акції «Книжка року» не буде, Костянтин Родик і Галина Родіна таки знаходять сили весь час боротися  за існування і продовжують свою справу. Це добре і це захоплює.

КОМЕНТАР З ПРИВОДУ

Анатолій Ульянов,

головний редактор сайту proza.com.ua, експерт «Книжки року»:

      — «Книжка року» — одна із найнеобхідніших книжкових акцій. Це стало особливо очевидним після цьогорічного нагородження. Необхідно бодай раз на рік за допомогою цитат на кшталт Ю. Андруховича: «Сто баксів на місяць, і всі тебе трахають...» чи про політиків — «бандитів і курв» позбиткуватися з усіляких, зокрема й літературних, звірючок. Це неймовірно позитивний момент, який чудово зворохоблює їхній потойбічний, висохлий мозок.

      Хоча власне українській книжці нічого насправді й не потрібно, крім грошей і читачів. Але з іншого боку, робити кроки до створення певного механізму, який уже існує в інших країнах, створювати живий, дієвий організм, безперечно потрібно. Зокрема, за допомогою такої зміни обличчя, яка виявилася насамперед у цьогорічній режисурі акції. Стало очевидним, що рейтинг уже не є таким собі заупокійним механізмом, а тяжіє до живих, наближених до ринку форм і його просто необхідно розвивати. Я б, до речі, ніколи не сказав би подібних слів, якби не відвідав цю церемонію. Я побачив, що все те паскудство, яке відбувається на літературному просторі, може бути дуже жвавим і веселим, попри присутність «трупів» у залі. Восьма «Книжка року», як на мене, могла не сподобатися хіба що древнім бабусям. Проте мудрі бабусі мусять розуміти, що те, що відбувалося на церемонії, — це було сучасно й життєво. Решта ж присутніх у залі буркунів — не становлять вирішального голосу. Як представник молодої української критики, я переконаний, що це була перша акція, яку можна було транслювати на телебаченні. Вона довела, що у вітчизняному культурному просторі можуть відбуватися позитивні речі, а не суцільний офіціоз під нудні фанфари.

ПЕРЕМОЖЦІ

      Гран-прі «Книжки року 2005» здобуло фундаментальне (насамперед за розмірами і вагою) видання «Україна — козацька держава» — К.: Емма, 1216 стор. Щоправда, деякі «гуморні» експерти голосували за цей фоліант винятково «по приколу». Адже складно собі уявити присутність цієї навіть не «цеглини», а «залізобетонної брили» в міському помешканні представника «середнього класу».

      В п'яти номінаціях було дві підномінації , в кожній з яких — по сім книжок-переможців. Представляємо володарів перших місць кожної номінації.

      «Красне письменство»:

      Сучасна українська проза і драматургія  — «Незнайома: Антологія української «жіночої» прози та есеїстики другої половини ХХ— поч.XХI ст.», серія «Приватна колекція» — Л: Піраміда, 600 стор.

      Зарубіжна проза і драматургія — Гунтер Грас. «Бляшаний барабан», серія «Лауреати Нобелівської премії». — К.: Юніверс, 784 стор.

      «Голоси»:

      Сучасна поезія — Віктор Неборак. «Літаюча голова» та інші вірші. — Л.: Срібне слово, 304 стор.

      Сучасна українська есеїстика, критика — Тамара Гундорова. «Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн». — К.: Критика, 264 стор.

      «Хрестоматія»:

      Художня класика — Франсуа Рабле. «Гаргантюа та Пантагрюель» У 2 тт. — Л.: Кальварія, 584 + 416 стор.

      Літературознавство, мовознавство, фольклор — Валерій Шевчук. «Муза Роксоланська». У 2 тт. — К.: Либідь, 400 + 728 стор.

      «Дитяче свято»:

      Книжки для малечі та молодших школярів — «100 казок: найкращі українські народні казки з ілюстраціями провідних українських художників». — К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 153 стор.

      Література для підлітків — Джонатан Свіфт. «Мандри Гуллівера». «Помаранчева серія». К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 384 стор.

      «Обрії»:

      Науково-популярна і спеціальна література — Володимир Овчінніков. «Історія книги: Еволюція книжкової структури». — Л.: Світ, 420 стор.

      Енциклопедичні та довідкові видання — Атлас світу. — К.: Картографія, 336 стор.

      «Минувшина»:

      Історія до ХIХ ст. — «Україна — козацька держава». — К.: Емма, 1216 стор.

      Історія ХХ-ХХIст. — Олександр Рубльов. «Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах ( 1914-1939)». — К.: Інститут історії НАНУ, 631 стор.

       «Постаті»:

       Публікації, біографії, мемуари (до 1961 р.) — Микола Галаган. «З моїх споминів: 1880-ті—1920 рр.». — К.: Темпора, 656 стор.

      Публікації, біографії, мемуари (новітні часи) — Григорій Гусейнов. «Станційні пасторалі. Сповідь дитинства. — Х.: Акта, 538 стор.

      «Софія»:

      Зарубіжна філософія та гуманітаристика — Джонатан Долімор. «Сексуальне дисиденство». — К.: Основи, 558 стор.

      Вітчизняна філософія та гуманітаристика — Дмитро Чижевський. «Філософські твори» у 4 тт. — К.: Смолоскип, 402+264+456+376 стор.

      «Політ лікнеп»:

       Сучасне українське суспільствознавство — «Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду: документи і матеріали». — К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 399 стор.

      Сучасне зарубіжне суспільствознавство — Оля Гнатюк. «Прощання з імперією: Українські дискусії про ідентичність». — К.: Критика, 528 стор.

      «Візитівка»:

      Мистецтво — Лариса Членова. «Олександр Мурашко. Сторінки життя і творчості». — К.: Артанія Нова, 256 стор.

      Краєзнавча і туристична література — Іван Родічкін, Ольга Родічкіна. «Старовинні маєтки України». — К.: Мистецтво, 384 стор.

      Крім цих номінацій, було визначено резонанс-рейтинг новинок «Чудова сімка», в яку ввійшли книжки: Микола Гоголь. «Ніч перед Різдвом». — К.: «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»; Святослав Караванський. «Російсько-український словник складної лексики». — Л.: БаК; Марія Гелетович. «Богородиця з Дитям і похвалою». — Л.: Свічадо; Микола Сулима. «Гріхи розмаїття». — К.: Фенікс; Микола Жулинський. «Слово і доля». — К.: А.С.К.; «25 молодих історій». — К.: Вітал-Прес; Василь Слапчук. «Осінь за щокою». — К.: Факт.