Нещодавно у Варшаві відбулася польська прем’єра української документальної вистави «Все буде добре» (Wszystko bedzie dobrze). Цей показ став знаком вдячності польському народові за підтримку України з перших днів повномасштабного вторгнення. Захід став можливим за організаційного сприяння Посольства України в Республіці Польща та особистої підтримки посла України Василя Боднара і його дружини Катерини, у співпраці з Польським театром імені Арнольда Шифмана і Першого академічного українського театру для дітей та юнацтва в межах проєкту культурної дипломатії.
Підтримка від Анджея Северина
Виставу підготував Перший театр за однойменною п’єсою сучасної української драматургині Наталі Уварової. Викладені в ній історії — реальні: про українських жінок, які через війну були змушені залишити свій дім. Знайшовши прихисток в Польщі, вони почали своє життя, по суті, спочатку...
Ця інсценізація є глибокою і щемливою розповіддю про пошук світла, надії та власне самого життя, яке триває попри все. Вистава також розкриває теми стійкості та віри в те, що навіть після найтемніших часів усе буде добре.
Під час офіційної частини заходу посол Василь Боднар подякував польським гостям від імені всього українського народу за підтримку, розуміння і солідарність. Він сказав: «Особлива подяка також і театру та його гендиректору Анджею Северину. Ми пам’ятаємо ваш минулорічний візит до Києва у період інтенсивних ракетних обстрілів та дронових атак, коли, попри реальну загрозу, ви залишилися разом із мешканцями міста та виступили на сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Це був важливий жест підтримки для всіх, хто цінує культуру навіть у найскладніші часи».
У свою чергу Анджей Северин від себе щемливо зауважив, що насправді реакція Польщі після початку війни на долю українців, які опинилися в такій трагічній ситуації, була звичайним людським обов’язком. «Щиро дякую за цей великий моральний акт, яким є ця вистава», — додав митець, зауваживши, що Україна обов’язково переможе.
Театр лікує душу
Показ вистави став бажаною культурною подією, яка об’єднала велику кількість представників польських державних інституцій, української та польської громад, а також друзів України. Також варто зазначити і те, що в залі був повний солд-аут.
Виставу грають українською та польською мовами, що насамперед підкреслює спільність цього досвіду, а також зберігає свою певну автентичність. Але чи уповні зрозуміє виставу польський глядач? Звичайно, що у творчого колективу були певні переживання. Водночас, як сказала перед прем’єрою Ірина Артим’як, в. о. художнього керівника Першого українського театру для дітей та юнацтва, вистава настільки артистично зроблена, що навіть якщо польський глядач чогось і не зрозуміє (через двомовність, хоча українську актрису польської мови три місяці навчав фаховий лінгвіст), то принаймні відчує серцем.
«Ця робота скаже більше слів подяки полякам, ніж я, — наголосила пані Ірина. — Вони зрозуміють, наскільки українці вдячні за їхню участь в нашому житті у такі складні часи.
Нагадаємо, українська прем’єра вистави «Все буде добре» відбулася у листопаді 2024 року. В цілому в мережі та безпосередньо на самій сторінці Першого театру відгуки тих, хто її подивився, завжди були дуже позитивні і головно зводилися до реплік приблизно такого змісту: «саме такий театр лікує душу через правду», «радимо подивитися п’єсу кожному, хто шукає в собі сили триматися»...
З чого все почалося
Підтвердили той факт, що вистава дає чесну відповідь на те, як вистояти і не зламатися, і глядачі після польської прем’єри. Ті, хто подивився постановку, відзначили потужність і глибину цієї сценічної роботи.
Режисерку-постановницю документальної драми Ларису Діденко приємно розчулили відгуки. Вона щемливо пригадує, з чого все почалося: «На початку повномасштабного вторгнення, щойно Перший припинив працювати саме як притулок і волонтерський центр, з’явилася величезна потреба комунікації з глядачем на теми війни. У пошуках матеріалу я перечитала тонни літератури. Зокрема сучасної, історичної, поезії, прози, не говорячи вже про драматургію.
Та раптом цілком випадково натрапила на інформацію про перформативне читання п’єси Наталії Уварової «Все буде добре» в Познані. Мене зачепила назва. Адже тоді, на початку війни, ми всі повторювали цю репліку наче закляття чи формулу виживання. Так, це дуже дивно, але, ще не читаючи п’єси, я відчула, що точно знайшла те, що треба», — розповіла режисерка-постановниця.
Також Лариса Діденко зауважила, що в час, коли світ хитає у нестабільності, люди, цілком природно, шукають якогось опертя, якісь засоби вижити. Й оскільки митці — теж передусім люди, вони також намагалися їх дошукатися.
«І ця п’єса, як і наша вистава, сподіваюсь, ці засоби глядачеві дає... Вірю, що звичайна людяність може стати реальною силою, — резюмує Лариса Діденко. — «Я допомагаю, бо є людиною», — вкотре доводить існування цієї реальної сили лише однією короткою реплікою героїня Ула у п’єсі; проста, звичайна собі польська дівчина, що несподівано для себе вирішила забрати до свого дому зовсім чужу жінку, українку з котом і дитиною».
Позитивне продовження історій
Автор п’єси «Все буде добре» Наталія Уварова, вимушено виїхала до Польщі з меншим сином на початку війни. Мешкає там і зараз, працюючи в сфері драматургії. Свою документальну драматичну п’єсу написала в рамках програми артистичних резиденцій Театрального інституту імені Збігнєва Рашевського у Варшаві. («Україна молода» писала у номері за 07.02.2024 про функціонування мистецької спільноти, а також їхню допомогу українцям у той час і перформативне читання п’єси Наталії Уварової, у якій вона особисто зіграла українку Юлю в творчому тандемі з польською акторкою Евою Качмарек, яка втілилась у роль польки Улі, — https://umoloda.kyiv.ua/number/3892/164/181415/ ).
Озираючись назад, драматургиня зауважує, що деякі історії жінок, які лягли в основу її роботи, сьогодні все ж мають дуже позитивне продовження і це її дуже радує.
Наталія поділилася враженнями від перегляду польської прем’єри української вистави, створеної на основі її п’єси. Драматургиня дивилася виставу упершее, і тому для неї це була дуже особлива подія, яка принесла величезну радість і трепет.
«Мене просто переповнюють емоції. Здавалося, що сама була на сцені і розповідала залу всі ті болі і жалі своїх героїнь так, ніби своєму психотерапевту... Знову, хай і дещо по-іншому вже, пропустила крізь своє серце всі тяжкі почуті життєві історії, про які писала. Я дуже щаслива, що мою п’єсу інсценізували. Робота направду вийшла дуже потужною».
Валентина ОЛІЙНИК,
спеціально для «УМ» з Польщі
