Касетний скандал, одним із головних фігурантів якого був (і є) Микола Мельниченко, отримав продовження. «Жертвою» виявився вже сам екс-майор держохорони — Миколу теж записали. Щоправда, з його ж відома: Микола сподівався, що колись про нього напишуть книжку, і зумисне розповів на диктофон про подробиці свого кількарічного «подвигу» з фіксацією розмов у кабінеті Президента Кучми. Тепер ці файли, всупереч бажанню Миколи, стали доступними для громадськості.
Позавчора звуковий варіант та розшифровку деяких уривків цих записів — тих, що стосуються «покровителів» майора Мельниченка, — оприлюднило інтернет-видання «Українська правда». Саме воно було «першопрохідцем» «касетного скандалу» і в 2000 році. За інформацією «УП», загалом ідеться про шестигодинну аудіорозповідь Миколи. Весь цей матеріал — у Генпрокуратурі, а людина, яка зробила записи (потенційний біограф майора Мельниченка), вже дала свідчення слідчим у справі про вбивство Георгія Гонгадзе.
Відверта розповідь головного «вуха» країни, як зазначає «Українська правда», суперечить як публічним заявам самого Мельниченка, так і твердженням принаймні двох політиків. Екс-охоронець Кучми раніше запевняв, що нікому не передавав свої записи до зникнення Георгія Гонгадзе. Колишній головний кадебіст України Євген Марчук божився, що ніколи не був знайомий із Мельниченком і не мав жодного відношення до прослуховування Кучминого кабінету. Лідер Соцпартії Олександр Мороз стверджував, що вперше познайомився з Мельниченком і почув його записи лише після зникнення Гонгадзе. Як випливає із зізнання самого опального майора, все це — неправда. Але стаття на сайтi «УП» називається «Мельниченко «здає» Мороза та Марчука». І йдеться в ній — із посиланням на непублічні зізнання Мельниченка — про те, що Микола співврацював із Марчуком у «звукозаписувальній справі» ще в першій половині 1999 року — до президентських виборів, а з лідером СПУ Морозом — у першій половині 2000-го, тобто за півроку до викрадення й убивства Гонгадзе. Виходить: імениті політики досі говорили неправду. Вони знали про злочини, що готуються й кояться на Банковій, але не надали їм розголосу.
«Марчук дав тисячу марок на підтримку»
Зі слів Миколи, він вирішив вийти на Євгена Марчука, оскільки вважав, що той — людина, яка «після Лазаренка представляла найбільшу небезпеку для Кучми». «Мені Марчук був набагато ближчий по духу, так як він все-таки зі спецслужби. Я думав, як у нас інформація була, що Марчук своїх людей не здає», — каже екс-майор.
Через певних людей, імен яких Мельниченко не називає (за версією «УП», йдеться про його приятеля Володимира Савченка, чий батько товаришував із соціалістом Іваном Боким, який підтримував контакти з Марчуком), йому таки вдалося зв'язатися з Марчуком. Їхня зустріч відбулася на початку весни 1999 року (нагадаємо, «касетний скандал» спалахнув у листопаді 2000-го). «Ми розмовляли 17 хвилин. Я йому розповів, представився, що я капітан (тоді ще Микола не був майором. — Ред.) такий-то і дав йому прослухати деякі записи. Спитав у нього поради — що робити, що будемо робити і як робити? Він каже: «Потрібно зло зупиняти і давай записуй далі. Записуй, і ми найдемо шлях, як це зло зупинити». До речі, цю розмову Мельниченко також записав. Місце наступної зустрічі Марчук намалював на зворотній стороні Конституції, яку Микола зберігає й досі.
Майор запевняє, що конкретно за прослуховування Марчук йому не платив, але принаймні один раз дав тисячу німецьких марок «на підтримку». «Це не єсть вербовка, це не єсть купівля інформації... Він спитав — як з грошима? Я сказав — дуже тяжко з грошима. Ну, це просто...» — пояснює Мельниченко.
Після знайомства з Марчуком він став записувати Кучму ще активніше. «[Ми з Марчуком] мали впевненість, що Кучма як Президент відбуває вже останні свої місяці, ну максимум — це жовтень-листопад 99-го року».
Як пише «Українська правда», судячи з розповіді Миколи, протягом 1999 року він регулярно зустрічався із Марчуком (їздили в Марчуковому джипі пізніми вечорами, перевіряючи, чи немає «хвостів») і передавав йому зроблені записи. Опозиційний на той час політик користувався тими матеріалами «на власний розсуд». Тому Кучма щось запідозрив, і Мельниченка «ледве не викрили».
«Я потім Марчука визвав і говорю: що ж ти, говорю, падла, робиш!? То єсть, він чисто підставив. Просто — взяв і підставив! То єсть, для нього, я так зрозумів, у такому випадку людське життя нічого не варте. Як так можна було зробити?» — скаржиться майор.
СБУ провело позапланову перевірку кабінету Кучми на підслуховування, але Мельниченку вдалося заховати свій диктофон, і він, попри все, продовжував працювати на Марчука. І навіть просив у нього відеосистему, аби після першого туру президентських виборів, коли Кучмі доповідатимуть про фальсифікації, записати це не лише на диктофон, а й на відео. Марчук погодився, але потім... передумав. І на зустрічі з Миколою після першого туру сказав, що записувати нічого не треба.
Надалі Мельниченко кілька разів телефоном домовлявся з Марчуком про зустріч, уже коли той став секретарем Ради національної безпеки і оборони. Але Євген Кирилович уникав зустрічі. Як запевняє екс-«охоронець» Леоніда Кучми, він втратив контакти з Марчуком у лютому 2000 року — після того, як секретар РНБО опинився в лікарні внаслідок автомобільної аварії. І вирішив «переключитися» на Олександра Мороза.
До Мороза — в перуці, окулярах і костюмі «унісекс»
«Зустріч була назначена, я надів перуку, я надів окуляри, я переодягнувся в довгий плащ так, щоб не було зрозуміло чоловік це, чи жінка, — розповідає Мельниченко. — Стояв, машина зупинилася, я бистренько сів у машину. Ми поїхали, від'їхали по дорозі на Кончу-Заспу, де Мороз жив».
Головний соціаліст України, вислухавши розповідь офіцера спецслужби про те, що «Кучма злодій» і про те, як підвів Миколу Марчук, поцікавився, чи має Мельниченко переконливі докази злочинів Президента. Микола мав.
Із Морозом вони зустрічалися ще більш законспіровано: «У нас була домовленість. Ми вибрали п'ять–сім місць зустрічей. Цифрами — один, два, три,... сім. Тільки він (Мороз) це знав, і тільки я це знав. Через пейджер я йому скидав інформацію — говорив час і номер... У нас був закодований зв'язок із ним. До речі, він, Мороз, прогресував з кожним разом у системі конспірації».
«Чим більше ми з ним зустрічались, тим більше він переконувався, що я не єсть якийсь провокатор, а нормальна людина. І ті факти, які я роблю, вони підтверджуються», — розповідає Мельниченко. За його словами, від нього Мороз отримував інформацію, записану в кабінеті Кучми: «Я йому дав інформацію, яка стосувалась Юлі Тимошенко — що проти неї готують провокацію завдяки Піховшеку. Просив, щоб Мороз попередив Юлю Тимошенко...».
Було це у травні-червні 2000 року. Отже, про «злочини Кучми», обговорювані в його кабінеті, принаймні двом політикам було добре відомо ще задовго до того, як один із них оприлюднив на своїй прес-конференції фрагменти, які спричинили найрезонансніший скандал в новітній історії України.
Коментарі з приводу
Про те, що за касетним скандалом міг стояти Марчук, багато хто здогадувався вже давно. Адже екс-голова СБУ — чи не єдиний чільний український політик кінця 90-х років, який не фігурує в записах Мельниченка. І навіть після того, як Микола, виявляється, назвав Євгена Кириловича «падлою», екс-майор відгукувався про Марчука лише позитивно. Варто нагадати також, що Євген Марчук — великий майстер інтриги — у 1999 році був опозиційним кандидатом у президенти й мав намір перемогти Кучму. Тож «підтримка» записів Євгеном Кириловичем не виглядає дивною анітрохи.
Водночас оприлюднені одкровення Мельниченка — явно справжні, непідробні, — не розповідають про те, хто саме «напоумив» екс-майора ввімкнути диктофон під диваном. Адже, згідно з даними «УП», до Марчука він пройшов уже з початковою «готовою продукцією» й запропонував співпрацю. Той, виходить, не відмовився.
Також неясно, чому записи було оприлюднено вже після виборів-1999. Хоча, якщо врахувати, що Марчук був «псевдоопозиціонером» і точно знав, що після своєї «канівської четвірки» перейде на роботу на Банкову, картина впорядковується. Записи ж відтак велися як елемент «подвійної гри», на всякий випадок.
Ще один момент: дана версія показує, що «застрільником» «тейпгейту» був саме Мельниченко. Хоча чимало інших нюансів указують на те, що записи на Банковій він вів принаймні не один, були й помічники.
Щодо публікації матеріалів про походження записів Мельниченка саме зараз, то виникає логічна думка: за десять днів до виборів така «бомба» може мати передусім передвиборче спрямування. Причому, якщо в блоку Євгена Марчука рейтинг такий незначний, що нема чого й понижувати, то для Олександра Мороза це справді суттєвий удар.
«Україна молода» вчора не змогла отримати коментар від речників Олександра Олександровича — він перебував у відрядженні в Житомирі, прес-секретарка не мала що сказати. У штабі Марчука були лаконічними: це — передвиборчий хід, це значить, що «вибори нарешті почалися». І вказали на те, що невипадково саме в ці дні у ЗМІ виплив лист фігуранта справи Гонгадзе генерала Пукача.
Небагатослівнi були і в «Українській правді». За словами журналістів «УП», вони намагалися отримати ці записи Мельниченка від людини, яка ними володіла, впродовж тривалого часу. Хай ця людина залишиться анонімом, але загалом вона передала шість файлів, приблизно по 45 хвилин кожний. Переважна частина змісту — твердження Мельниченка про злочинність влади Кучми, «це ж надиктовувалося як книжка». Про політичну вагу свого матеріалу в «УП» воліють не говорити, як і про те, чого він збігся в часі з останніми днями перед виборами. В «Українській правді» наголошують, що всі ці матеріали раніше потрапили до Генпрокуратури.
Чому справа Гонгадзе стоїть на місці й після цього — питання до Генеральної прокуратури.
А ТИМ ЧАСОМ...
Поки колишнього генерала Олексія Пукача розшукують по всьому світу за підозрою у вбивстві Георгія Гонгадзе, він сидить в Ізраїлі і строчить свої звернення в місцеві інформагенції та листи в російську пресу. У них запевняє, що до смерті Гії не має жодного відношення, та ще й стверджує, що «таращанське тіло», яке досі лежить у київському морзі, насправді належить не Гонгадзе, а «зовсім іншій людині».
У листі Пукача (або того, хто пише від його імені, оскільки колишній адвокат реального Пукача Сергій Осика вважає, що його клієнта взагалі вже немає серед живих), опублікованому в щотижневику «Российские известия», ізраїльський утікач запевняє: «Усі заяви про мою причетність до викрадення Гонгадзе — не більш ніж брудна гра. Її почав генерал Марчук, а підхопили інші». Як сказано в листі, люди Марчука в той час завербували Миколу Мельниченка, і той почав записувати розмови в кабінеті Леоніда Кучми. При цьому Пукач зізнається, що його підрозділ займався стеженням за журналістом, бо тодішній голова МВС Юрій Кравченко «поставив завдання зібрати всю інформацію щодо нього, зокрема перевірити його причетність до кримінальних розборок в Одесі». Але, запевняє адресант листа, ні Кравченко, ні він сам не знали, «що готується великомасштабна провокація». Апофеозом листа є твердження, що план зникнення Георгія Гонгадзе й подальшого скандалу розробили Петро Порошенко зі «своєю людиною» — Віктором Королем. Більше того, за твердженням нібито Пукача, у касетному скандалі замішана і... Юлія Тимошенко.
