Польща: новий уряд «з Богом» і старі проблеми

      У понеділок таки було сформовано новий уряд. Це вберегло Польщу від оголошення дострокових парламентських вибрів, — наші сусіди стояли на краю політичної кризи, адже коаліціянти — партії-переможниці жовтневих виборів «Право і справедливість» та «Громадянська платформа» — довго не могли домовитися про формування уряду. Дострокові вибори могли принести дуже гіркі політичні наслідки, а не суто технологічні труднощі. Явка польського суспільства на останніх парламентських виборах і так була рекордно низькою, тож після дострокових, до того ж пов'язаних iз певним політичним авантюризмом «Права і справедливості», польський електорат радше всього зігнорував би позачергові парламентські перегони.

      Утім новий уряд навряд чи принесе очікувану політичну стабільність — постав уряд меншості. Це означає, що він матиме надто малі важелі для зміни законодавчої бази — для усіх серйозних кроків уряд буде змушений постійно шукати політичних «асистентів» з дрібніших фракцій. Тож новий уряд «штормитиме» від правого берега «Ліги польських родин» до берега лівих популістів iз сумнозвісної «Самооборони» Анджея Леппера і посткомуністів iз Союзу лівиці демократичної. Пошук ситуативних політичних друзів, очевидно, остаточно заплутає і без того непросту політичну програму, яку добре економічно підкуті конкуренти з ГП називають популістською, нереалістичною і просто небезпечною для польської економіки. І це попри те, що обидві партії походять з одного середовища колишньої «Солідарності», а їхніх провідників — Дональда Туска і Леха Качинського — свого часу вважали якщо не близькими друзями, то бодай приятелями.

      Перцю у стосунки партій-переможниць додав «політичний кидок» партнерів з ПіС, пов'язаний з посадою спікера Сейму — замість Броніслава Коморовського з ГП було проведено в це крісло Марека Юрека з ПіС . Тож усі найважливіші посади — президента, прем'єр-міністра і спікера — скупчились у руках однієї політичної сили — партії-переможця, яка судомно не випускала з рук міністерських портфелів.

      Навіть дійшло до резонансного прецеденту — примирити між собою політичних конкурентів намагався костел: у неділю ввечері з посередницькою місією виступив Гданський митрополит Гоцловський. Архієпископ зібрав у своїй резиденції «офіційних» гравців — непоступливих Дональда Туска і Яна Рокіту, а також спікера Сейму від ПіС Марка Юрека і прем'єр-міністра Казімєжа Марцинкевича. Водночас від переговорів дистанціювались справжні провідники партії-переможця — новообраний президент Польщі Лех Качинський і його брат-близнюк, фактичний шеф ПіС Ярослав Качинський. Однією з основних вимог Дональда Туска було висунення авторитетного Ярослава Качинського прем'єр-міністром, — тоді би ГП увійшла до складу уряду. Перемовини тривали 2,5 години, але позитивного результату не дали. Туск наполягав, аби в разі формування уряду меншості провідник ПіС Ярослав Качинський узяв усю відповідальність за дії кабінету на себе. Туск вимагав і усунення Анджея Леппера, провідника «Самооборони» з президії Сейму, де цей політик зі скандальною репутацією опинився як віце-спікер завдяки ПіС. Туск наголосив: або ГП, або Леппер. Ця безкомпромісність є справою не лише політичного смаку, адже без «Самооборони» ПіС не вдасться зібрати необхідну більшість.

      Різкі відповіді ПіС на ультиматум не забарилися. Міняти Марцинкевича на Ярослава Качинського переможці відмовилися, посилаючись на те, що він уже представлений досі чинному президентові Кваснєвському. А Леппера, «польського Жириновського», відкликати відмовились, аби не створювати «авантюри» у парламенті.

      Після невдалих переговорів Казімєж Марцинкевич повідомив польському телебаченню, що переговори триватимуть, але «їхній клімат не є добрий, хоча і покращується».

      Тож «погода» у польському політичному домі до ранку не покращилася, і президент Кваснєвський таки визнав новий уряд Марцинкевича. Усі 17 міністрів походять винятково з середовища «Права і Справедливості». Новий прем'єр одразу пообіцяв, що уряд займатиметься «виправленням ситуації в державі». На думку нового голови уряду, «треба не лише згуртувати видатних фахівців і прекрасних політиків», але й гідно «відповісти на сподівання поляків». Марцинкевич голосно заявив, що владі «треба почати з себе». На його думку, треба «повернути розуміння сутності публічної служби, честь, порядність, скромність і прозорість у діях». Лише це, на думку прем'єра, допоможе у реалізації виборчої програми партії, яку він збирається виконати «з Божою допомогою». Нові міністри виявились організовано богобоязливими й усі до основного тексту присяги долучили слова «поможи мені у цьому Бог».

      Керівником ключового відомства — міністерства внутрішніх справ і адміністрації — став Людвік Дорн, один із найближчих соратників братів Качинських ще з початку 90-х років, який у попередньому Сеймі очолював фракцію ПіС. Координатором спецслужб став колишній національний прокурор Збігнєв Васерман, активний поборник реалізації гасла про «бандитів і тюрми», який пропонує радикальні реформи, зокрема скасувати нинішню військову розвідку і вивести зі структури служби внутрішньої безпеки антикорупційні підрозділи, притягнувши до відповідальності співробітників, замазаних у політичних скандалах. Міністром юстиції і водночас генеральним прокурором став 35-річний Збігнєв Зьобро. Саме він розслідував найгучнішу корупційну справу — «аферу Ривіна», — котра фактично і позбавила уряд Кваснєвського «народної довіри». Він має намір скликати спеціальну слідчу комісію, що займатиметься розслідуванням корупційної діяльності в урядах посткомуністичної Польщі. Міністром оборони став Радослав Сікорський, свого часу активний прибічник поглиблення співпраці з НАТО. А главою польської дипломатії став історик Стефан Меллер, колишній посол Польщі у Франції, а від 2002 року і донині — посол Польщі в Російській Федерації.

      Міністерська команда підібралась, якщо не «зоряна», то принаймні — справна. Бодай всі незле розуміються на справах, котрі збираються реформувати. Але на скликанні складу уряду політичні проблеми Польщі не скінчились. Бо прем'єр-міністр повинен затвердити впродовж двох тижнів новий уряд у Сеймі, і це може стати непростою справою, адже ПіС має 155 власних політичних багнетів, а потребує ще сотню, — польська Конституція гласить, що новий уряд має бути підтриманий більш ніж половиною голосів депутатів, присутніх на голосуванні.

      Радше новий уряд не підтримують ГП і СЛД, остання вже задекларувала перехід у опозицію і категорично відмовляється підтримувати уряд Марцинкевича, якщо той співпрацюватиме з «Самообороною». Колишній міністр оборони від СЛД Єжи Шмайдзінський навіть заявив, що новий уряд меншості буде «заручником «Самооборони», без якої не дістане парламентської довіри. Так воно справді і виглядає, адже Анджей Лєппер уже заявив про свою підтримку нового уряду, але... за умови підтримки головних вимог «Самооборони», пов'язаних із забезпеченням соціального «пакету», який містить зміну закону про Національний банк і перегляд договору про членство Польщі в ЄС у соціальній сфері. Водночас про підтримку уряду Марцинкевича заявив представник праворадикальної «Ліги польських родин». Тож можливе порозуміння з «Громадянською платформою» відходить усе далі, а на перший план виходить порозуміння з дрібнішими партіями, які мають дуже суперечливі програми.

      Це не означає, що уряд Марцинкевича попри свою нестабільність і залежність від популістів може швидко впасти. Уряд меншості, якщо дістане парламентську підтримку, зможе правити впродовж чотирьох років навіть без офіційного ухвалення бюджету (лише з діючим проектом). Тут може сказати своє слово лише Президент, але Лех Качинський, швидше, підтримуватиме своїх однопартійців із «Права і справедливості».