І соціологи помиляються
Цієї неділі у Польщі відбулися парламентські вибори, які хоча й не мали української гостроти, але «доленосністю» не поступалися. Попри те, що остаточнi офіційні результати будуть не раніше вівторка, за попередніми дослідженнями, перемогу здобула партія «Право і справедливість» (ПіС). Зокрема, за даними агенцій OBOP i PBS, «ПіС» отримала 27,8% голосів (чи 163 місця у Сеймі). Нагадаємо, що ця партія йшла до парламенту з програмою, котру характеризували як програму «соціально стурбованих націоналістів». На другому місці з 24,6% і відповідно з 142 мандатами у парламенті — «Громадянська платформа» (ГП), яка обстоювала ідею ліберальних трансформацій у польській економіці та «здешевлення держави». Схоже, відбулася «рокіровка» переможців, адже напередодні виборів усі соціологічні заміри вказували на те, що лідерство отримає «Платформа», а «Право і справедливість» буде другою. «Соціологам варто замислитись над рівнем своїх передбачень, — зазначив «УМ» польський політолог, експерт Центру східних досліджень Аркадіуш Сарна, — адже результати передвиборчих соцопитувань на останніх виборах як у Польщі, так і в Німеччині, подавали невідповідні прогнози».
Почесне третє місце з 11,2% посіли неокомуністи з «Союзу лівиці демократичної» (СЛД), яким належатиме 50 мандатів. Популістська «Самооборона» Анджея Леппера і праворадикальна націоналістична партія «Ліга польських родин» (ЛПР) Романа Гертиха отримали приблизно однаково: 10,7% у «Самооборони», 8,3% у ЛПР. На останньому ж місці партія з програмою «хліборобського» штибу, Польська селянська партiя — 6,6,%.
Згідно з попередніми результатами, у верхній палаті парламенту — Сенаті — «розклад» виглядатиме наступним чином: ПіС матиме 40 місць, ГП — 36, СЛД— 6, ПСП — 5, ЛПР- 4. Решта 9 мандатів будуть розподілені серед представників інших партій.
Цьогорічні вибори відзначились рекордно низькою явкою —близько 40,5%. Це найнижчий показник громадянської активності від 1989 року, ще меншою явка була лише на вибори до Європарламенту, коли на дільниці прийшов кожен п’ятий поляк. І це попри те, що нинi польські єпископи зверталися до вірних з закликом, аби ті взяли участь у виборах, оскільки це є «виразом відповідальності за Вітчизну, громадянської зрілості і турботи про спільне благо».
Дивна соціальна «метеорологія»
На думку вищезгаданого експерта Аркадіуша Сарни, найважливішим наразі є навіть не те, хто буде прем’єром, а те, що в будь-якому разі «Польща зазнає капітальної внутрішньої перебудови, оскільки передбачається створення правої коаліції, і старий, неокомуністичний політичний уклад відійде в минуле. Головні розбіжності матимуть радше тактичний характер, а сама стратегія змін узгоджуватиметься для досягнення глибшого порозуміння».
Водночас симетричність планованої коаліції ГП та ПіС безпосередню залежатиме від президентських виборів. Наразі зі значним відривом першість веде провідник «Платформи» Дональд Туск. Щоправда, враховуючи довільність наукового опису суспільних настроїв —«все можливе». Тож, згідно з повідомленням GfK Polonia, Туск наразі має 45% підтримки, а Лех Качинський — 33%.
Щоправда, майбутня коаліція двох правих партій не матиме змоги самотужки кардинально перебудувати Польщу, адже наявних депутатських «багнетів» може виявитись замало для внесення конституційних змін, а саме це коаліційно єднало дві партії.
Неочікуваним став успіх неокомуністичної СЛД, адже, за останніми опитуваннями, вона могла навіть не потрапити до парламенту. Посткомуністи відчували себе морально зломленими ще перед голосуванням, а їхній рейтинг стрімко падав. Коментуючи результати партії «своєї орієнтації», президент Александр Кваснєвський зазначив, що третє місце для СЛД є «результатом щонайменше непоганим». Він пропонуватиме партії на президентських перегонах підтримати Марка Боровського, адже «серед кандидатів на пост президента є лише один, котрий репрезентує ліву програму».
Донедавна правляча СЛД очікувала неприємностей — її провідників, у разі «випадання» з парламенту, «затягали» би по правоохоронних службах, адже на їхню адресу постійно лунали закиди в корупції. І прокуратура за «нової» влади не дивилась би на неокомуністів крізь пальці (за польським законодавством генеральним прокурором є міністр юстиції). Навіть за цілком сприятливої правоохоронної атмосфери передостанній комуністичний прем'єр Лешек Міллер, котрого переслуховували у справі корупційних афер, зовсім посивів. Зрештою, партія-переможець обіцяє і майнову люстрацію — планується ревізія контрактів та угод, укладених попередніми лівими урядами.
Закляті політичні друзі
Напруга не полишала польський політикум до останнього дня, гостра боротьба точилася між ГП та ПіС, «однодумцями-конкурентами», різниця між котрими полягала в інструментах «вичищення авгієвих стаєнь» суспільства. У п’ятницю передбачалися гострі теледебати між Туском і Качинським, котрі водночас є основними кандидатами в президенти, але цій дискусії спротивилися інші кандидати на цей пост (провідники прохідних до парламенту партій), тож телешоу вирішили перенести на понеділковий вечір.
За два тижні вiдбудуться президентські вибори, на яких — якщо ще можна вірити прогнозам польських соціологічних служб — може перемогти Дональд Туск, претендент від переможної «Громадянської платформи». Тож подальший перебіг подій залежатиме насамперед від парламентської коаліції.
Наразі, попри всі суперечки за місця в уряді і відповідні суспільно-економічні програми, «Платформа» прагне утворювати коаліцію саме з ПіС, незважаючи на те, що останні привселюдно застрашували виборців порожніми холодильниками внаслідок пропонованих ГП економічних і соціальних реформ. Водночас вибори продемонстрували, що абсолютного переможця немає. Й обидві партії повинні знаходити спільну мову в засадах облаштування принципово нової IV Речі Посполитої. Наразі брати Качинські наголошували на подальшій коаліції з «Платформою», але як запасний чи то блефовий варіант для залякування поміркованої публіки, не можна остаточно виключати і урядування з «радикалами» з партій «Самооборона» та «Ліга польських родин». Гамівним чинником для близнюків Качинських стане низька компетентність подібного уряду, сумнівна можливість ухвалення адекватної програми і катастрофічне погіршення політичного іміджу партії. Тож можна припустити, що перед президентськими виборами Ярослав Качинський не піде на «биття кабмінівського посуду», але в подальшому, особливо після його перемоги на виборах президентських, подібного категорично виключати не варто. Тим більше це стає можливим, якщо врахувати амбітність провідника ПіС.
Після фактичної перемоги (нехай і без значного відриву) моральне право формувати кабінет міністрів здобула ПіС, тож замість прогнозованого прем’єра Яна Рокіти уряд може очолити Ярослав Качинський, котрий учора наголосив, що переговори стосовно коаліції мають розпочатися вже цього тижня. Голова ПіС одразу заперечив можливість охоплення ключових посад у державі «сімейним підрядом» і пообіцяв, що не буде прем’єром, якщо брат стане президентом. Утім поки що, у ніч після виборів, сам пан Ярослав визнав, що лишається кандидатом на прем’єра, склад кабміну носитиме коаліційний характер, а його партія претендуватиме на міністерства внутрішніх справ, юстиції, сільського господарства, охорони навколишнього середовища, культури і ще на дві «поважні посади з економічної галузі». Взамін ПіС пропонує передачу спікерства у Сеймі представникам «Платформи».
Водночас Дональд Туск узалежнив створення цієї коаліції насамперед від програмних пропозицій і зазначив, що щойно скінчилась перша частина «битви за Польщу», перемога в якiй лишилась у руках патріотів, але другою частиною стануть президентські вибори, які має виграти ГП.