«Гуру» Кваснєвського

      У перші дні вересня до Києва прибуває новий посол Республіки Польща — Яцек Ключковський. Його попередника Марека Зюлковського, з котрим Україна пережила непрості події — візит Івана Павла ІІ, ушанування жертв Волинської трагедії і перші етапи українсько-польського примирення, відкриття цвинтаря Орлят, негоціації з Гутою Ченстоховою та участь Польщі у врегулюванні під час помаранчевої революції, — днями було нагороджено орденом Ярослава Мудрого V ступеня. Відзначимо, що рідко який посол залишає Україну орденоносцем. Амбасадор Зюлковський любить Україну, що, на жаль, не входить у прямий обов'язок дипломата. Екс-посол мав у собі дещо вікторіанське і водночас щось дуже людське, крім того, журналістів він зацікавлював ще i як фотохудожник, котрому вдалося вловити унікальні поєднання білого і чорного, світла і тіні.

      Постать наступника Марека Зюлковського оглядачі оцінюють дуже позитивно. Хоча не можна не завважити на внутрішньопольську ситуацію, пов'язану з майбутньою зміною влади в країні.

      Нещодавно правий тижневик «Впрост» у статті «Палацова дипломатія» вельми критично поставився до нових призначень у польських диппредставництвах. У Польщі цього вересня — парламентські вибори, котрі неокомуністи прогнозовано програють. Тож правляча лівиця, зокрема президент Александр Кваснєвський, «намагаються десантувати своїх людей у дипломатичні представництва Польщі за кордоном». «Виїзд «за п'ять дванадцята» є перевіреним методом перечікування подалі від країни негоди, котра шарпає адміністрацію після кожних виборів, — коментує «Впрост». — Відкликання ж дипломатів під час виконання місії стаються рідко. Проти них мають бути серйозні підставові чи дисциплінарні закиди. Але ті, хто тікає «у посли», довірені президента і СЛД, забувають, що чотири роки тому Влодзімєж Цімошевич, свіжоспечений шеф дипломатії, запровадив нові стандарти і відкликав погоджених Сеймом і президентом кандидатів на глав диппредставництв (...) Цей прецедент може за кілька місяців позначитися на колегах Цімошевича, котрі вже сидять на валізах». Утім навіть цей вельми критичний до діючої влади тижневик досить нейтрально поставився до фігури Яцека Ключковського, визнавши його «автором українських перемовин Александра Кваснєвського» і «гуру від українських справ».

      Новий амбасадор Яцек Ключковський був шефом кабінету спікера Сейму, заступником держсекретаря в канцелярії прем'єра, радником президента Кваснєвського і членом консультаційного комітету при президентах України та Польщі. Українці могли помітити його під час помаранчевої революції — пан Ключковський був у складі групи, котра вела перемовини між українською владою і опозицією. Завдяки саме його особистим зв'язкам і стільниковому телефону Александровi Кваснєвському вдалося в найкризовіші моменти успішно і, щонайважливіше, оперативно переконувати представників української опозиції. Доводилося навіть чути від польських політиків: якби не Ключковський, «миротворча місія» Польщі мала серйозні ускладнення, а то й узагалі могла б провалитись. Під час революції Яцек Ключковський не лише супроводжував Александра Кваснєвського — починаючи від першого туру виборів, він перебував у Києві, готуючи грунт для порозуміння, згодом саме він був провідним польським медіатором під час «круглих столів» у Маріїнці. Рішучість польської сторони, котра активно впливала на позицію Євросоюзу, теж стала важливим чинником мирного перебігу революції. Джерела «УМ» у польському політикумі називають його «сірим кардиналом» польської делегації на переговорах у Маріїнському палаці.

      Активна участь Ключковського у революційних негоціаціях свідчить:  він має добрий особистий контакт з провідниками колишньої української опозиції, а нині — влади, що дозволить йому оминати дипломатичні умовності при виконанні теперішньої місії. А обізнаність Ключковського у реальній політичній «кухні» Польщі і донедавна високе становище в уряді прислужаться реалізації потужних проектів, наймасштабнішим з яких буде сприяння Україні в її зближенням з Євросоюзом.

      До революції Ключковський теж ангажувався в «українські справи» — був активним учасником польсько-українських зустрічей, на котрих обговорювалися проблеми спільної історії та місце України і Польщі в об'єднаній Європі. Водночас Ключковський проявив свої здібності ще у 2003 році, коли був головою правління Фонду Wiedziec Jak («Знати як»), що діяв під патронатом президента Кваснєвського. Ця фундація була спрямована на розвиток політичної і суспільної співпраці з Україною. Ключковський активно при цьому консультувався з групою Zagranicа («Закордон»), яка об'єднувала низку польських неурядових організацій, спеціалізованих на міжнародній співпраці. На думку координаторів групи Zagranicа Юстини Янішевської і Якуба Боратинського, «призначення Яцека Ключковського амбасадором у Києві є доброю новиною. Він експерт у справах Сходу і прекрасно розуміє реалії України. Він дуже доброзичливо налаштований на розвиток діяльності неурядового сектору та польсько-української співпраці між організаціями та інституціями».

      Журналістка, активна учасниця польської «помаранчевої ініціативи» Wolna Ukraina Мартіна Міхалік вважає, що «посада й особа цілком відповідатимуть», і Ключковський зможе якнайкраще прислужитися польсько-українській співпраці, адже свого часу він був у команді, яка інтегрувала Польщу до Євросоюзу, а згодом заглибився в тему інтеграції ЄС та Україні. «Ключковський гаряче лобіював українські інтереси, — вважає Мартіна Міхалік, — і мислить новими категоріями, слухає експертів і, що найважливіше, сам дуже добре орієнтується в українських справах».

      Тож призначення Ключковського варто пов'язувати з «профпридатністю», а не з бажанням заховатись від поствиборчих буревіїв. Враховуючи колосальний досвід посла і давню заангажованість в українські справи, ризикну припустити, що його кандидатуру оминуть кадрові рокіровки по виборах.