Криптоісторія і сміхокорекція. Глибинні сенси майже антиутопії «Чарівник країни Оз» та її українське видання
Звісно, я читав цю книжку, ще коли був — ген-ген — совєтським підлітком. >>
Цього року беззаперечним лідером за кількістю інформаційних приводів та зустрічей з пресою у мистецьких колах став Театр імені Лесі Українки. Але навряд чи колеги з інших театрів позаздрять Російській драмі. Швидше, поспівчувають: репетирувати та грати вистави паралельно з численними перевірками — тут, знаєте, приємного мало. І хоча конфлікт (чи таке затяжне непорозуміння?) театру з Міністерством культури і туризму ще триває — Голосіївський суд Києва прийняв рішення про відкладення справи Михайла Рєзнiковича до 11 серпня — історія з перевірками нарешті дісталася свого фіналу. Про це керівництво театру повідомило на спеціальній, помітно оптимістичнішій за попередні, прес-конференції.
«КРУ, Податкова інспекція, суд остаточно встановили: порушень в Театрі імені Лесі Українки немає!» — ця заява у прес-релізі була підкреслена жирною лінією і на її доказ журналісти отримали витяг з Акта позапланової перевірки Головним КРУ України окремих питань фінансово-господарської діяльності театру. Коли відійти від юридичної лексики і розставити крапки над «і» доступніше, то можна констатувати, що жодне зі звинувачень на адресу Михайла Рєзніковича не підтвердилося. Не було, як стверджують перевіряючі з КРУ, порушень у питаннях оренди гуртожитку, витрачання коштів на рекламу та рекламну продукцію, фінансування гастролей тощо. Театр, перестраховуючись, навіть сам замовляв перевірки незалежних аудиторських компаній, аби переконатися, що всі дії та рішення останніх років були законними. Тобто «мін», які можуть «вибухнути» на суді 11 серпня, немає.
Єдине, у чому можна дорікнути театрові, так це прибудова фойє, дозвіл на яку ніхто не давав. Але тут, швидше, є сенс говорити про недосконалість законодавста. З одного боку — дозволу на будівництво справді немає, його юридично неможливо отримати, а з іншого — приміщення Російської драми є пам'ятником історії, і дирекція театру мусила дбати про те, щоб будинок мав нормальний вигляд. Стіна ж фойє перебувала в аварійному стані, саме фойє вже не вміщало глядачів — були навіть випадки, що через задуху людям ставало зле, — тож вирішили розширятися за рахунок внутрішнього дворика. Хоча сьогодні керівництво і жалкує про те своє рішення... Але як би там не було, Голосіївський суд будівництво фойє виправдав. «Те, що буде саме такий результат, ми знали з самого початку, — підсумував актор Кирило Кашліков. — Прикро, що за цей час було вилито так багато бруду на наш театр і на нашого художнього керівника». Актори навіть зачитали свою емоційну заяву з приводу результатів цих перевірок. І втішно повідомили, що мають підтримку як Верховної Ради в цілому (прийнята постанова ВРУ про Театр імені Лесі Українки), так і окремих депутатів. Так, нещодавно своє слово з приводу цієї конфронтації сказав лідер СПУ Олександр Мороз. Він не лише підтримав театр та Михайла Рєзніковича, а й «звернувся з клопотанням до Президента України, пропонуючи йому втрутитися в ситуацію довкола театру, припинити все те, що перешкоджає... творчо працювати».
Приємно, що ці чотири місяці, коли Російську драму перевіряли «вздовж і впоперек», для самого театру були досить плідними. Репертуар поповнився двома виставами — «Весь Шекспір за один вечір» та «Життя у рожевому світлі». Відсвяткували також і два ювілеї: вісімдесятиріччя відзначали народні артисти Микола Рушковський та Олександра Смолярова. Святкували, як і належить, з бенефісами, вітаннями колег, квітами, подарунками... Щоправда, ніхто з високопосадовців на урочистості до корифеїв українського театру так і не прийшов. Можливо, в наступному, 80-му, сезоні у Національного театру імені Лесі Українки та Міністерства культури і туризму складуться тепліші, конструктивніші відносини.
Звісно, я читав цю книжку, ще коли був — ген-ген — совєтським підлітком. >>
Покоління за поколінням ми падаємо у землю як зерна, але творимо щось більше за нас. Це прикінцева професорська цитата у новій - першій художній книзі історика і журналіста Олександра Зінченка "Два мільйони світанків (Трипільська таємниця)". >>
Вірші з трьох збірок поетеси і військовослужбовиці Ярини Чорногуз готують до друку в американському видавництві Arrowsmith Press в перекладі Амелії Глейзер. >>
Найчастіше у троїцьких букетах – чебрець, м'ята, любисток, меліса, барвінок, медунка, полин, деревій, звіробій. >>
У Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка відбулася подія, яка щороку об’єднує драматургів, режисерів, акторів і глядачів навколо сучасних театральних текстів. >>
Окрасою селища Котельва на Полтавщині є фігурні мережані димарі. Блакитний — з білочками, сірий — з півниками, зелений — з квітами... >>