Скромна привабливість польських політтехнологій

      У Польщі наближаються вибори, котрі можуть поставити крапку в добі нинішнього президента Кваснєвського, якого підтримує Союз лівиці демократичної (СЛД). І хоча між президентськими і парламентськими виборами проміжок буде незначний (вибори до обох палат польського парламенту відбудуться 25 вересня, а президентські — 9 жовтня 2005 року), баталії можуть мати несподівані наслідки.

      Усі політологи пророкують нищівну поразку правлячої СЛД. Феномен у тому, що на парламентських виборах у 2001 році ця партія мала близько 40 відсотків підтримки поляків, зараз же — не вище 6.

      Попри те, що польська лівиця суттєво відрізняється від української (виступає за ринкові реформи, боронить право власності, активно лобіювала інтеграцію з НАТО і Євросоюзом), партії правоцентристського табору — «Право і Справедливість» (ПіС) та «Громадянська платформа» (ГП) — мають нині добрі шанси на перемогу в парламентських перегонах. Згідно з результатами соціологічних опитувань Польської дослідницької групи, якби вибори до парламенту відбулися в середині червня, то за «Право і Справедливість» проголосували б 22 відсотки громадян, за «Громадянську платформу» — 19. У свою чергу, ультраправа «Ліга польських родин»i популістська партія радикального Анжея Леппера«Самооборона» дістали б приблизно по 14 відсотків. При деякому абстрагуванні можна провести паралелі з українськими політреаліями, зокрема з мегаблоком пропрезидентських сил «Народний Союз «Наша Україна». Повчальним є процес втрати довіри виборців до суперпопулярної ще недавно лiвицi, адже конкуренти у СЛД не надто харизматичні.

      Наразі трьом найважливішим лівим угрупованням Польщі бракує спільної мови: «Унія праці», СЛД та соціал-демократи Марка Боровського досі прагнуть самостійного плавання.

      «Унія праці» була заснована на початку 90-х років Ришардом Бугаєм, який походив із «Солідарності» і прагнув створити сучасний лівий рух. Але, провалившись на виборах, «Унія праці» була змушена ввійти до складу СЛД, котрий виник у 1999 на базі парламентського блоку СДРП, до якого входили профспілки і менші партії. Сильним ударом для СЛД став два роки тому розкол, спричинений відходом Соціал-демократичної партії Боровського. Проте стрімке падіння рейтингів правлячої коаліції, яка виступала під лівими прапорами, спричинив не стільки розкол, скільки недотримання передвиборчої доктрини.

      Пiсля виборiв СЛД створив уряд, на чолі якого став Лєшек Міллер, а одним з віце-прем'єрів — Марек Бєлька, нинішній прем'єр. У той час у бюджеті була чимала діра: лише задекларований дефіцит сягав 10 мільярдів злотих. Уряд Міллера зайнявся порятунком державного бюджету. Були ухвалені обмеження транспортних пільг для студентів, трансформована система пенсій, що вдарило по пенсіонерах, зміненено Трудовий кодекс, загалом було втілено багато непопулярних соціальних рішень, але це дозволило знизити податки для підприємців (у Польщі головний податок нині сягає 19%, а до реформи — 38%).

      Після Бєльки віце-прем'єром з економічних питань був Гжегож Колодко, а згодом — Єжи Гауснер, який запропонував програму, названу «план Гауснера», що передбачала багатомільярдну економію коштом найубогіших — пенсіонерів. Чималу економію передбачалось провести і на державному рівні, зокрема, зменшивши кількість міністрів, штатних одиниць у державних адміністраціях, і службових автомобілів. Але цього реалізувати не вдалося.

      Недопрацювали ліві і в деяких моментах передвиборчої доктрини, зокрема щодо відділення церкви від держави, щодо прав національних і сексуальних меншин, навіть щодо права жінок на аборти (у Польщі дозвіл на переривання вагітності є одним з найскладніших у Європі, і поляки регулярно виїздять до клінік Західної України). Лівиця надто залежала від прихильності костелу — нагадаємо, що 80 відсотків поляків є людьми віруючими. Постала проблема співіснування держави і церкви, фінансованої державою через церковний фонд. Але найсильнішим ударом по популярності СЛД стали численні корупційні скандали. Гучних афер було чимало, але партійний провід не спромігся від них дистанціюватися, кажучи: «допоки нема судового вироку — нема і справи».

      Стратегічний програш був зумовлений і внутрішнім недемократизмом, який спричинив до розколу партії. Лівицю довгий час очолював Лєшек Мілер, колишній секретар ЦК Польської об'єднаної робітничної партії. Сумніви в генеральній лінії «винагороджували» переважно виключенням із партії. Коли ж близько двох років тому почалася різка критика, партійці вголос заговорили, що СЛД часто хибує, — керівництво лівиці почало «придушувати» критичні голоси. Відтак частина партії разом із Боровським (вiн на той час був спiкером Сейму i вiце-головою СЛД) відокремилась, опинившись в ідеологічній конфронтації з «материнською» партією. Зараз «розкольник» Боровський вивішує бігборди з написом «права людина лівиці». Перед обличчям досить успішних партій ця конфронтація загрозлива.

      Врятувати лівицю міг би лише спільний список до парламенту, в якому би узгоджувались принципові пункти спільної програми. Наразі до цього не доходить, бо партія Боровського переживає етап становлення, і партійці просто б не зрозуміли подібного блокування з СЛД.

      Тож навiть якщо соціал-демократія Боровського і СЛД подолали б п'ятивідсотковий поріг до парламенту, їхня присутність була би вельми непереконливою (СЛД — близько 5 відсотків, і соціал-демократи разом із союзниками — близько 10).

      Водночас очікування президентських виборів сповнене інтриги: лівиця наразі торгується у спробах висунути добре розкрученого кандидата, який має добру суспільну опінію — колишнього міністра іноземних справ і нинішнього спікера Сейму Влодзімєжа Цімошевича. Наразі Цімошевич «вирішує», але складається враження, що просто виторговує підтримку, залякуючи правими, адже без його участі головну посаду країни здобув би безсумнівно висуванець правих. Якби президентські вибори відбулися в середині червня, найбільше голосів отримав би мер Варшави Лєх Качинський (ПіС) — 23%, близько 15% опитаних висловились за Дональда Туска («Громадянська платформа») і стiльки ж — за Анжея Леппера («Самооборона»).

      Аналітики з Польської дослідницької групи пояснюють можливі результати другого туру в разі збереження даної конфігурації кандидатів: Качинський виграв би в обох вищеназваних суперників, — у разі конкуренції з Туском переміг би 53% проти 47%, а при конкуренції з Леппером — 65% проти 35%. Але участь Цімошевича докорінно б змінила картину. Згідно з даними аналізу, проведеного Pentor-ем, Влодзімеж Цімошевич увійшов би до другого туру з 36,3 відсотка голосів, змагаючись з Лєхом Качинським, котрий би отримав 34 відсотки підтримки.

      Тож нинішня відсутність єдиного кандидата від партії «колишніх комсомольців», можливо, є продуманим піарним ходом, який підштовхне електорат до вибору узгодженого кандидата. І Цімошевич, який відкладав згоду балотуватися до останнього, незабаром «погодиться»?