— Юрію Анатолійовичу, чи ж не передаєте куті меду подібними прийняттями?
— Та ні (сміється). Робочий час я ніколи не марную, і бард, що тільки-но вийшов, — людина неординарна. Проект у нього довгостроковий, грошей не просить. Ідея ж варта фахового аналізу.
Одна з проблем колишньої влади — дистанціювання від простих людей. Я ж вирішив працювати в режимі максимальної відкритості. Це вчора вдалося поїхати додому раніше, десь о 22.30. А так — засиджуюся допізна. У перші місяці офіційно працювали до другої ночі. Телефонуєш опівночі, приміром, до Житомира — і Жебрівському (голові Житомирської ОДА. — Ред.) «не спиться». Побалакаємо...
У вестибюлі з березня стоїть «Скринька довіри», ключі до якої є тільки в мене. Запоріжці, я гадаю, вже повірили, що їхні листи чи записки виймає особисто «губернатор».
А хіба ж для нової влади не головне — відновити довір'я громади? Задля цього практично щодня в адміністрації можна потрапити на прийом. Якщо не до мене, то до одного з моїх заступників.
Зверніть увагу: до голови обладмiнiстрацiї звертаються з дріб'язковими побутовими проблемами. Працювали б виконкоми, районні адміністрації — не було б такого буму. Та з часом, гадаю, все налагодиться. На рівні обласному ми не будемо «кришувати» безгосподарників і бюрократів. Вони, до речі, вже потерпають від доступності обласної адміністрації. Була 4 червня зустріч із Президентом України — ми не відбирали до зали приятелів «губернатора» чи запорізького мера. Тому і почув Віктор Ющенко безпосередньо від присутніх у залі стільки «перлів» про Євгена Карташова (міського голову Запоріжжя. – Ред.)! Після зустрічі той звинувачував мене у «режисурі». Я ж меру нагадав: ми пускаємо тепер усіх, і не моя вина, що мешканці Запоріжжя не можуть потрапити на прийом до міського голови.
— Чи помітні зміни у ставленні клопотальників до влади, її соціальної політики?
— Звісно, що так, якщо йдеться про нову владу. В Запоріжжі лишилося багато колишніх керівників, які перебувають під «дахом» мерії. Для багатьох виборців новина, що «губернатор» де-юре не може впливати на керівників районних адміністрацій Запоріжжя. Багато чого доводиться розтлумачувати людям. У цьому мені допомагає команда, з якою я пройшов крізь «сито» парламентських виборів, і власний газетярський досвід. Люди стають більш поінформованими, і дедалі частіше напрям претензій спрямовують у правильний бік. Бачать, що в облдержадміністрації з розумінням ставляться до клопотань, однак механізм їхнього розв'язання — у мерії Запоріжжя, Мелітополя, Бердянська чи якогось іншого міста. Планка довіри людей піднімається, однак розгрібати Авгієві стайні ще довго. Так звана опозиція бідкається з приводу «переслідувань», однак ми вже розуміємо, що заміна 18 тисяч чиновників – навіть недостатня люстрація. Я особисто щасливий і сильніший від того, що не був «гвинтиком» старої влади.
— Iз перших днів свого головування ви попередили, що не прийматимете «подношенія» з різних нагод. Я бачив, як сконфузився керівник ЗАЗу Папашев, коли ви привселюдно, в цеху, «переадресували» корзину з продуктами робітниці...
— Переконаний, що краще прийняти бомжа, аніж подарунок від підлеглих. Були й інші спроби. Деякі закінчувалися класно. Хотіли, скажімо, «підсунути» мені на день народження шикарні вікна. Попросив відвезти їх до школи-інтернату, в Миколаївку Мелітопольського району. Директор компанії «Харвест-Індустріалес» повернувся, образно кажучи, зі слізьми на очах. Дітлашня його обступила, дякувала, називала татом. Бізнесмен чи не вперше побачив реалії життя сільської глибинки. Каже: «Давайте щось робити!». Буквально завтра група потенційних спонсорів збирається зі мною радитися, як організувати благодійний фонд. Планують назвати його «Посміхнись, дитинко!». Зауважу, що «процес пішов» знизу, відтак «гвалтування» підприємців, як це траплялося раніше, не буде. Влада виконуватиме лише функцію «компаса» — підказуватиме, де краще задіювати той чи інший соціальний проект. Причому ми називатимемо кілька адрес, аби у людей із чуйним серцем був вибір для благодійності.
— Юрію Анатолійовичу, однак запоріжцям відомі факти, швидше, злочинної, а не доброчинної діяльності деяких аналогічних фондів.
— Натяк на оборудки під вивіскою фонду «За добробут Запорізького краю»? У доведенні справи до суду я не сумніваюся. Слідчі вже вийшли на вельми цікаві персони. Більшість з них якщо не в лікарнях, то за межами області. Все одно доведеться відповідати, чому «добробут краю» дехто трактував як потребу фінансувати акції на підтримку Януковича, а не сиротинець, реєстрував прокурорський «Мерседес» замість спонсорування лікарні, підносив СДПУ(о), а не сільський клуб чи школу.
Вчитися треба на чужих помилках, тож я розмежовую владу і діяльність різноманітних фондів. А головою спостережної ради згаданого фонду був колишній заступник мого попередника. «За добробут Запорізького краю» — це те віконце, зазирнувши крізь яке, ми дуже багато чого з'ясували. І мало що не підпадає під дію Кримінального кодексу. Висновки, зрештою, робитимуть слідчі, оцінюватиме скоєне суд. Після візиту Президента України до Запоріжжя і його різкого виступу ніяких, навіть політичних, поблажок не буде. У слідчих «розв'язані руки», і вони займаються будь-яким криміналом без оглядки на «персони».
— Давайте поговоримо про дотримання Конституції вами як «губернатором», що вперто не складає депутатський мандат. Доки ще будете сумісником? І, цікаво, що зараз встигає Артеменко як народний депутат?
— Важкувато останнім часом, але й цікавіше! До 50 законопроектів і постанов, які готував особисто або з колегами, додав ще кілька: проекти законів про банки і банківську діяльність, про телебачення і радіомовлення, про підтримку ветеранів війни. Беру участь у пленарних засіданнях. Докоряти мені сумісництвом може хіба що той, хто не знає, що я відразу ж відмовився від однієї зарплати.
— І ще про закиди. Чи не вважаєте «проколом» призначення своїм першим заступником Головка — людини скандально відомого бізнесмена Григоришина? Iз цього приводу лунають звинувачення: дивіться, як паруються влада і бізнес, а Ющенко ж обіцяв, що такого не буде.
— Головко був головою спостережної ради «Запоріжтрансформатора». Наголошую — був! Як менеджер він один із кращих у нашій державі. Людина позакланова, Головко не лобіює інтереси Григоришина чи ще будь-кого. Професіоналізм цього чоловіка на кілька позицій вищий від того, з яким займали посади віце-«губернаторів» попередники — Байрак, Самардак, своєрідні «делегати» в ОДА від конкретних кланів. Показово, що й «ЗТР», менеджментом якого опікувався Головко до переходу в мою команду, є однією з перлин вітчизняного машинобудування. Для мене ці чинники були визначальними: професіонал повинен працювати на Україну, на інтереси громади регіону.
— Часто доводиться чути, що інтереси Запорізького регіону на рівні Києва захищені значно менше, аніж сусідніх областей...
— Це дійсно так. Раніше Запоріжжя не мало корпоративної команди, патріотичного лобі у кращому розумінні, яке б відстоювало інтереси регіону на всіх рівнях. Такого, яке мають Донбас чи Дніпропетровщина. У парламенті ми створили позафракційне депутатське об'єднання «Запорізький край», однак воно існувало недовго: політичні уподобання розвели запорізьких депутатів по різні сторони «барикад», від чого потерпав регіон. Хіба ж не симптоматично, що упродовж двох років тодішня обласна держадміністрація не проявляла зацікавленості у моїй (як народного депутата) допомозі.
— Юрію Анатолійовичу, ви згадали деяких колишніх посадовців адміністрації. Ви є восьмим запорізьким головою. Який позитив відзначили б у роботі своїх попередників?
— Заслуга усіх попередніх команд у тому, що Запорізька область ніколи не була дотаційною. Восьмий рік поспіль промисловий комплекс має позитивну динаміку розвитку. Результати були б пристойнішими, якби не «кадрове хобі» Кучми: починаючи з 1998 року, мої попередники не дотягували на своїх посадах і року! Яка ефективність роботи у такому «підвішеному» стані? Кожен, мабуть, думав передусім про те, якби догодити Президентові-«роботодавцю».
— Нова влада вдається до ревізії приватизаційних процесів, народ це сприймає позитивно. Однак у «списку 29» немає «Запоріжсталі», проданої свого часу теж за копійки. Контрольована вами газета «МІГ» найгучніше протестувала з приводу того, що останній державний пакет акцій, 25 відсотків плюс одна, 8 жовтня 2001 року було продано лише за 71,1 мільйона. Це розуміє команда Віталія Сацького, гендиректора комбінату, тому й намагається «відбілитися» долученням до фінансування проектів нової влади. На кшталт комплексу «Запорозька Січ» на Хортиці...
— Ми повинні розуміти, що тоді був період первинного накопичення капіталу — не завжди, погоджуюся, законного накопичення. Я вважаю, що Президент і уряд чинять правильно, у судовому порядку домагаючись доплат стосовно об'єктів, «прихватизованих» упродовж останніх трьох-чотирьох років. І з особливо кричущими порушеннями. Але, вважаю, масова переприватизація завдала б непоправної шкоди міжнародному іміджу України.
— Присутність у регіоні пана Суркіса відчутна? Пакет акцій обленерго, феросплавний... Не секрет, що його молодики сприяють бедламу в Балці Середній, промвідвали якої оцінюють у мільярд—два доларів.
— Із «Клондайком» ми вже розібралися. На сьогодні тут залишилася тільки одна приватна фірма, чинність контракту якої з «Дніпроспецсталлю» не закінчилася. Я вважаю, що розробляти промвідвали повинен тільки їхній власник. Так і буде. Попередні «старателі» заробляли сотні мільйонів і носили конкретні суми міліцейським генералам і полковникам, у прокуратуру, в тому числі Генеральну (її посадовці «кришували» кримінальні фірми, власниками яких були їхні ж родичі). Ближчим часом ми цю проблему закриємо: не та нині запорізька міліція, і, хотів би вірити, що і обласна прокуратура не та.
— Чим ви можете доказати, що не є волюнтаристом, а слухаєте і, головне, чуєте підлеглих, не тиснете на сусідні гілки влади?
— Жодне рішення я не приймаю без вивчення пропозицій. Так, при голові обласної адміністрації вже функціонує п'ять координаційних рад — iз розвитку національного заповідника «Хортиця», з охорони здоров'я, з розвитку малого і середнього бізнесу та інвестицій, з культури та охорони історичної спадщини, з соціального розвитку регіонів.
Кадрові питання також вирішую не самочинно. Вдалим, кажуть, є призначення директором заповідника Костянтина Сушка. Кандидатур було багато, однак я дослухався до аргументів свого прес-секретаря Валентини Манжури: народився і виріс Сушко на Хортиці, знає її краще за інших; щирий українець, котрий мав клопоти з попередньою владою. Ще як журналіст і письменник-краєзнавець. І ми не помилилися: легендарний острів оживає, браконьєрські стежки з часом заростуть.
Артеменко Юрій Анатолійович
народився 28 лютого 1963 року в Запоріжжі.
Освіта: закінчив Київський державний університет ім. Шевченка (журфак, 1989) і факультет правознавства Міжнародної академії управління персоналом (2002).
З 1983 року на журналістській роботі у запорізькій обласній молодіжній газеті (нині — «МІГ»): стажист, кореспондент, зав. відділом, заступник головного редактора, з 1996 року — головний редактор і виконавчий директор.
Член ради директорів Української асоціації видавців періодичної преси. Консультант міжнародної програми IREX-ProMedia для країн Центральної і Східної Європи. Член програмної ради міжнародного фонду «Відродження».
Депутат Запорізької обласної ради кількох попередніх скликань. На виборах до Верховної Ради України 31 березня 2002 року переміг у Запорізькому окрузi №77. З травня 2002 року — член фракції «Наша Україна». Досі — заступник голови парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації. З лютого 2005-го – голова Запорізької облдержадміністрації.
В Україні серед голів обласних рад лише одна жінка — Валентина Коваленко, яка чотири місяці тому очолила Черкаську обласну раду. Вона входить до Комісії при Верховній Раді з питань децентралізації влади та очолює комісію з питань освіти і культури Асоціації обласних рад. >>
Звільнення Василя Червонія здригнуло всю Україну. Принаймні так вважають мешканці області, в якій і досі газети виходять із заголовками на кшталт «Війна чи співпраця». Чи не рік рівненські «нашоукраїнці» разом із місцевими «регіоналами», а також «литвинiвцями» й соціалістами відкрито домагалися звільнення Червонія з посади голови облдержадміністрації. І, врешті, десять відсотків голосів виборців, замість обіцяних тридцяти, отриманi на виборах в області, зробили позицію представника Української народної партії на Рівненщині настільки хиткою, що Віктору Ющенку таки довелося задуматися над долею «губернатора» у вишиванці». Жорсткий вирок Кабміну та недовіра нового складу обласної ради не вмовили Президента негайно підписати необхідний указ. І лише терміновий візит до Єханурова представників трьох «зразково-коаліційних» рівненських партій завершив звільненням Василя Червонія та призначенням на посаду голови ОДА «нашоукраїнця» Віктора Матчука. >>
22 січня виповнюється 60 років із дня створення Закарпатської області. Саме з того часу Срібна земля стала частиною України. З цієї нагоди ми зустрілися з керівником краю Олегом Гаваші. А оскільки розмова відбувалася під час різдвяних свят, то хотілося більше говорити про вічне, нiж про мирське і суєтне. Тим паче що в долі голови обласної державної адміністрації ніби віддзеркалена доля всього повоєнного Закарпаття. >>
Багато хто запитає: а чому «нова влада»? Адже після зміни режиму Кучми минуло чимало часу, багато хто вже й встиг розчаруватися у помаранчевому «Олімпі», тож про якусь «новизну» нібито й не йдеться. Але влада, до якої замість Тимошенко, Томенка, Турчинова etc прийшли Єхануров, Сташевський, Сахань та ін. — таки нова. Вона інакша, ніж попередня: не революційна, не така строката, у чомусь не така романтична і не настільки ідеалізована. Тепер вона, так би мовити, «технічна». На зміну емоційній політиці в рюшечках прийшли суворі краватки та начебто засукані рукави.
Політичне «межичасся», яке почалося з відставкою уряду Тимошенко, нарешті підходить до кінця. Планується заповнення останніх вакансій у найвпливовіших органах державної влади (включаючи Конституційний Суд), зокрема, чекаємо затвердження парламентом Генпрокурора та заміни низки «губернаторів», а якщо пощастить — ще й обрання нового віце-спікера Верховної Ради.
У зв'язку з цим «УМ» на численні прохання читачів вирішила подати повну галерею облич влади, навести коротенькі біографічні дані посадовців та координати їхніх відомств.
Що показово: знайти потрібну інформацію для такої підбірки виявилося досить непросто. Довідники, телефонна служба «09» і навіть інтернет-сторінки багатьох органів влади були скупими навіть на елементарні відомості, тож кореспонденту «УМ» доводилося годинами «висіти» на телефонах, набридати прес-службам та апаратам різних посадовців. Виявилося, що нова влада не така вже й відкрита, як це декларується після Майдану. Інформуванню громадян про себе вона приділяє таки замало уваги і до категорії «закритих» відносить зовсім елементарні речі. Багато міністрів не вважають за потрібне оприлюднити через офіційні інтернет-сторінки навіть місце або дату свого народження. Мабуть, просто не розуміють, що навіть така суха річ, як біографія, може бути цікавою пересічному українцю.
А найцікавішим елементом біографічної утаємниченості є партійність. Її міністри у біографіях воліють узагалі не згадувати. І не тільки у біографіях. «УМ», наприклад, два тижні намагалася з'ясувати, чи є якийсь партквиток у «аграрного» віце-прем'єр-міністра Юрія Мельника. Чекали, телефонували у приймальню та службу віце-прем'єра, але крапкою в цій епопеї стало зустрічне запитання самого пана Мельника: «А навіщо їм партійність?». Ні, ми все розуміємо: і уряд — «технічний», і політикою його попросили не займатися, і роботу посадовця оцінюють не за партквитком... Але ж ідеться не про кого-небудь, а про віце-прем'єра, людину публічну. Чи наші державні мужі, наче флюгери, так часто міняють партійну приналежність, що воліють не розводитися про це перед журналістами?
А ось який прикол вийшов із першим віце-прем'єром Станіславом Сташевським. У його приймальні нам порадили дізнатися про партійність на інтернет-сторінці уряду. Читаємо: «Член президії, перший заступник голови Української партії "Єдність" (з 12.2001)». Заходимо на інтернет-сторінку «Єдності» і бачимо, що Станіслав Телісфорович не значиться в жодному з перелічених керівних органів партії, ба більше — пошукова система сайту не видає жодного результату за запитом «Сташевський». Отже, у «Єдність» він не входить. Що й не дивно, бо його бачили на установчому з'їзді «Народного союзу «Наша Україна». У прес-службі «партії Ющенка» «УМ» підтвердили, що Сташевський є членом НСНУ, та ще й учасником ради партії. Тільки чому інтернет-сайт центрального органу виконавчої влади пише про інше?
Подібна історія трапилася і з головою секретаріату Президента Олегом Рибачуком. Річ у тім, що офіційний сайт НСНУ уперто називає його членом ради партії. Рибачук натомість уже на кількох брифінгах казав, що в «Нашу Україну» не входить і є позапартійним. Щоб отримати однозначний коментар, «УМ» звернулася до прес-служби голови президентської канцелярії, і нам відповіли: «Він не писав заяви про входження до НСНУ і є позапартійним». Зате Олега Борисовича, як і Сташевського, бачили на установчому з'їзді «Нашої України»! А той, хто приходить на «установку», автоматично записується в члени партії, і про це неодноразово казали на тому-таки з'їзді НСНУ в лютому ц.р. Тож виходить так: або Рибачук не знає, що він став членом «Нашої України», або в НСНУ не відають, що Олег Борисович насправді нікуди входити не збирався. Плутанина, та й годі.
А тепер про іншу річ, через яку відкритість нашої влади знову-таки можна вважати «недоконаною». Коли «УМ» бралася за збір інформації для цього довідника, то думала, що в кожному міністерстві є сектор, куди люди можуть зателефонувати і отримати якісь консультації, викласти скарги, щось уточнити. Та виявилося, що таких спеціалізованих управлінь існує не так уже й багато. Є телефони, за якими можна дізнатися, на якій стадії перебуває звернення громадянина, є телефони для запису на прийом, але таких, щоб людина могла отримати якусь консультацію, — зовсім мало. І це теж зрозуміло. Бо в міністерствах, адміністраціях абощо займаються глобальними справами, і там не виділяють ресурсів для проблем «маленьких українців». Для контакту ж із міністерством існують письмові звернення або особистий прийом. А ще — управління на місцях, чи, коли йдеться про питання на кшталт: «А скільки через місяць буде коштувати м'ясо?» — курилки або кухні. Але все одно це якось негоже — не виділити у міністерстві хоча б одного телефону, хай і з автовідповідачем, куди люди могли б зателефонувати і викласти свої проблеми. А в деяких випадках, зауважмо, було складно знайти бодай один діючий «контактний» телефон міністерства чи відомства... >>
Цей 48-річний львів'янин працює в Луганській обласній держадміністрації лише два місяці, але вже встиг досягти принаймні двох знакових речей. По-перше, його визнали владою підлеглі (і, схоже, навіть безпосередній начальник Олексій Данилов). По-друге, він викликав відверто щиру лють у місцевих москвофілів та маргіналів. Газети, що їх обслуговують, переконали самих себе, буцімто Зіновій Гузар приїхав до «неблагонадійного» краю наглядачем від «націоналістичної» київської влади. Коли четверо «регресників» вирішили вибити з обласної адміністрації гроші, які їм заборгував власник шахти, пан Зіновій заявив, що їхнє голодування — симуляція. При цьому послався на об'єктивні результати аналізів, та все одно його відвертість викликала в аборигенів шок. Шахтар на Луганщині — щось на зразок священної корови: обкрадати можна, лаяти — зась!
Гузар прийшов «простим» заступником обласного голови; сьогодні в Києві ще лежать документи на його підвищення до рівня першого заступника, а він уже тимчасово виконує обов'язки першої особи замість голови ОДА Данилова, який пішов у двотижневу відпустку. Власному кореспонденту «УМ» на Луганщині це дало нагоду зробити ще одне інтерв'ю під рубрикою «Нова влада». >>
Іван Гладуняк, здається, єдиний із новопризначених голів областей, кого не приїжджали представляти місцевій еліті чільники зі столиці. Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко обмежилася напутніми словами, мовляв, вас і так добре знають в області, тож бажаю успіхів. І справді, Іван Васильович зі станом справ у краї обізнаний досконало, до цього спонукала його попередня посада заступника «губернатора». У ході буремних осінньо-зимових подій не піддався на вимогу колишнього шефа працювати задля перемоги провладного кандидата і, як наслідок, почув безапеляційне: пиши заяву на звільнення. Заяву Гладуняк написав, але... на відпустку, яку використав для агітації за Ющенка. Коли ж революційний вихор мас змів одіозного попередника, Іван Васильович кілька місяців виконував обов'язки керівника області, аж поки на початку березня не був у цьому статусі узаконений остаточно. Зауважмо, що «губернатором» Гладуняк став пізніше за решту своїх колег на подібних посадах, адже, як пам’ятають читачі «УМ», спочатку — в лютому — на посаду глави Хмельниччини було призначено скомпрометованого депутата Олуйка з фракції НАПУ, і люди пікетами домоглися його швидкої відставки. Лише після цього настав час Гладуняка. >>
