У передвиборчій Польщі — черговий скандал, на цей раз пов'язаний з ідеологічним оплотом держави — Інститутом національної пам'яті (ІНП). У цій інституції зберігаються справи не лише з польських архівів, а й усе, що «накопали» комуністичні спецслужби до 1983 року, в числі іншого особові справи досі живої агентури.
Першим скандалом, пов'язаним з Інститутом, було оприлюднення минулого року в інтернеті відомим польським журналістом Броніславом Вільдстайном списку прізвищ (150 тисяч осіб) агентів та переслідуваних, що був у архівах ІНП. Поляки засудили причетних до цієї інформаційної бомби не через толерантність до нині старих стукачів, а й через те, що люди, які за комуністичних часів потерпали від гебістів, мусили відмиватись і зараз. Але водночас вся Польща із захватом гортала інтернет-сторінки, шукаючи прізвища сусідів і родичів. Цей скандал, який палахкотів добрих півроку, перевершила недавно справа отця Геймо.
Невдовзі по смерті Івана Павла ІІ директор ІНП Леон Кєрес зізнався журналістам, що в оточенні Папи був інформатор, якого він упізнав по голосу, переслуховуючи запис на магнітній стрічці. Це зізнання мало в Польщі ефект, подібний до оприлюднення плівок Мельниченка в Україні. Всенародна жалоба за понтифіком не мала меж, і громадськість вимагала оприлюднення прізвища негідника, два тижні підозрюючи у зраді всіх вищих церковних ієрархів. Тиск громадськості був колосальним, тож дирекція Інституту, порадившись з вищими церковниками, оприлюднила прізвище отця Конрада Геймо, який перебуває у Ватикані і донедавна опікувався польськими прочанами.
Тоді у Польщі вибухнула справжня інформаційна бомба, адже це вперше задокументована підозра впала на діяча з оточення обожнюваного всіма поляками Папи Римського. Леон Кєрес рішуче заперечив те, що буцімто ним уміло маніпулювали, а документи з прізвищем домініканця просто підсунули в архіви Інституту. Польській інформаційній агенції ПАП джерело в ІПН повідомило, що отець Конрад Геймо свідомо співпрацював від середини 70-х років з 4-м департаментом польських служб, який «працював» з церквою, і що його завербували офіцери польських спецслужб, котрі відрекомендувалися співробітниками німецької розвідки.
Цікаво, що представники польських комуністичних спецслужб, котрі були напряму пов'язані з тогочасними режимом, зараз намагаються заперечувати це. Щодня близько 200 найважливіших осіб у комуністичній Польщі отримували інформацію, яка містила, зокрема, і церковні відомості. Відтак зі священиками ставались найнесподіваніші історії. Йдеться, зокрема, про вбитого у 80-х роках ксьондза Попелюшки і про священиків, котрих раптово починали цуратись друзі. На думку Яна Жарина, історика з ІНП, «костел був єдиною інституцією, яку перманентно «відпрацьовували». На кожного священика було заведено досьє, яким шантажували святих отців».
У справі отця Гейма йдеться не про звичайну балаканину — священик отримував за свої інформаційні послуги гроші і цінні подарунки. В інтерв'ю впливовій італійській газеті «Реппубліка» ксендз зізнався, що брав гроші від Андрія М., втікача з Польщі, на той час громадянина ФРН, якого начебто вважав за працівника німецького єпископату (зараз є підстави підозрювати, що М. був співробітником Штазі — спецслужби НДР).
Але часом версія про «випадковість меча правди» — Інституту національної пам'яті — піддають сумніву, адже злі язики подейкують про використання Інституту антицерковними і антипольськими силами. Приятель Івана Павла ІІ Кардинал Анжей Дескур, який мешкає в Ватикані, у інтерв'ю «Реппубліка» захищає отця Гейма, кажучи, що ця історія є насправді спробою захляпати болотом постать великого польського Папи. В італійській пресі триває небачена хвиля зацікавлення польською церковною «агентурою», зокрема в «Кор'єре деллаСера» питають, скільки ще її ховається в архівах польського Інституту національної пам'яті; на думку італійців, випадок отця Гейма непоодинокий, хоча всі тримають рот на замку.
Усі італійські мас-медіа присвятили цій справі перші шпальти, зокрема «Il Messaggero» наголошує: інформація з ІПН, за якою приятель Папи був цінним джерелом інформації для спецслужб, є жахливою. Газета подає інформацію з архівів Штазі та західнонімецьких спецслужб, згідно з якою з 1971 по 1989 НДР мала у Ватикані 17 шпигунів, які діяли в найближчому оточенні Павла VI та Івана Павла ІІ. Водночас інша газета — «Ла Стампа» — стверджує, що Геймо відкинув будь-які зв'язки зі спецслужбами, наголосивши, що «зараз набагато простіше атакувати поляків у Римі, це зручний момент для знищення всього того доброго — саме зараз, коли не стало Святого Отця».
Враховуючи гострі звинувачувальні публікації у провідних світових газетах щодо співпраці отця Гейма зі спецслужбами, можна припустити, що критика поляків у Ватикані й надалі не вщухатиме. І можна припустити, що вона пов'язана не лише з боротьбою за чистоту Церкви, а й з прагненням кинути тінь на польських ієрархів, котрі посідають відповідальні посади в Ватикані. Німецькі «Die Presse» i «Wienner Zeitung» наголосили, що «викриття Гейма є лише верхівкою айсберга» щодо польського кліру, і подальші викриття можуть відбутись незабаром, і «щораз більше кружляють над Віслою чутки, що інші приятелі часів молодості, ба навіть єпископи, наглядали за замовленням спецслужб за польським Папою».
Польський костел у свій спосіб намагається розібратись зі «стукачами у сутанах», і кожен з єпископів виноситиме рішення щодо співпраці духовних осіб з «гебе», водночас церква рішуче засуджує оприлюднення прізвищ і переслідування «зіпсутих» отців. Генеральний секретар Конференції польського єпископату Пйотр Лібера наголосив, що костел прагне дивитись правді в очі, аби нікого не скривдити, нікого не зламати, «адже правда має очищати і будувати, а не нищити людину». І церква має такий інструмент — таїнство сповіді.
У 70- роках в Польщі вже проводили «гуманітарну люстрацію», яка давала шанс священикам, котрі співпрацювали з режимом, шанс спокутувати гріх за допомогою власного сумління, і чимало священиків щиро зізналось у співпраці з «органами». Водночас найближчим часом постане, зокрема у Вроцлаві, науковий комітет дослідження найновішої історії Архідіцезії, який працюватиме з архівами ІНП. До складу цього комітету входитимуть два священики-правники, два священики-історики і один «звичайний» священик.
Але справа «отця Гейма» тісно переплетена з набагато ширшими спробами притягнути до кримінальної відповідальності провідників комуністичної партії Польщі, зокрема 85-річного Войцеха Ярузельського. Відповідати би вони мали за злочини комуністичної Польщі, зокрема, за введення військового стану у 80-х роках. Тому полювання, фактично, за жертвами комуністичного режиму багатьом видається недоцільним, зокрема Лех Валенса у «Газеті виборчій» наголосив, що звинувачення духовних осіб у співпраці не видаються важливими, адже «головні винуватці, ті, котрі людей ламали, шантажем примушуючи співпрацювати, залишаються безкарними». «А відповідальність за них несе генерал Ярузельський. Зараз, коли звинувачення падають, грунтовані, можливо, на фальшивих досьє, генерал сидить тихо і робить вигляд, що нічого не знав про методи гебні», — вважає лідер польської «Солідарності». Валенса наголосив, що свідомий тогочасної присутності стукачів навколо себе, навіть серед священиків, але «не до них маю претензії, лише до тих, хто ними маніпулював».
Проте така точка зору не вгамувала скандал. На думку багатьох дослідників, Інститут національної пам'яті порушив закон про люстрацію, виказавши прізвище священика без рішення суду. Підтвердженням цьому стали слухання кандидатів на посаду директора Інституту, адже вибори нового шефа мали відбутися у червні. Обидва кандидати (один з них, вочевидь, «технічний» на прізвище Булер та до скандалу «реальний» кандидат — нинішній директор Кєрес) «дістали гарбуза» від колегіуму Інституту, не набравши достатньої кількості голосів. Тож боротьба за минуле Польщі лише розгоряється. Восени вибори — і польська правиця заповзялася їх виграти, тож так виглядає, що «справа Гейма» не остання в низці «люстраційних скандалів». Зокрема, час від часу лунають звинувачення у співпраці з комуністичними спецслужбами представників найвищого щабля польської влади, включно з нинішнім президентом Александром Кваснєвським.
У наступному числі «УМ» читайте інтерв'ю з директором Інституту національної пам'яті Леоном Кєресом.