Грати в життя, щоб вижити

Отже, якщо взяти за основу слова Ілона Маска зі згаданого інтерв’ю, то все, що відбувається довкола, схоже на фільм, за котрим спостерігають і, котрий ми повинні демонструвати, щоб нас не вимкнули. Це не фантастика, це алегорія про ляльководів, котрі кожні сто років змінюють правила гри у світі. 

І в хорошому фільмі не може увесь час бути все добре і події не можуть бути всі позитивні. Це не цікаво. 

«Якщо їм буде не цікаво, то нас можуть стерти як цивілізацію», — каже Ілон Маск. 

Тому — то необхідні трагедія, конфлікти та напруга. Водночас, повне знищення людства також не входить у їхні плани, адже тоді фільм закінчиться. 

Щоправда Маск не уточнив, хто саме дивиться цей фільм за нашої участі, але, відштовхуючись від його слів, усе, що відбувається, можна розглядати й під іншим кутом. Велика війна перестає виглядати як кінцева мета. Вона стає частиною сюжету. 

Влади різних держав не діють хаотично. Вони виконують певні ролі всередині однієї глобальної системи, і від них зовсім не вимагається знищувати один одного. 

Навпаки, росії потрібна Європа, Європі — росія, США потрібен Китай, Китаю — західний ринок; кожній державі — населення, енергетика, інфраструктура. 

Повне взаємне знищення обриває гру. Давайте, наприклад, пригадаємо фільм «Голодні ігри»: чим ти цікавіший, тим довше живеш. 

Можна роками тримати людство між миром і світовою війною. Один конфлікт спалахує, інший затухає. Учора Україна, сьогодні — Близький Схід, завтра — Тайвань, країни Балтики, чи будь — які інші. 

Десь знищується інфраструктура, десь вводиться мобілізація, десь різко зростають воєнні витрати, десь — необхідність нових обмежень. 

Виходить драматургія: спочатку — спокій; далі — тривога, конфлікт, що постійно оновлюється; звикання; розширення загрози; кульмінація і нове облаштування світу. 

Навіть ядерна зброя у подібному сценарії не виняток. І хоча застосування її вбачається обмежено, тим не менше воно має стати найстрашнішою кульмінацією. 

Один ядерний епізод, наприклад, застосування ядерної зброї в зоні воєнного конфлікту, здатен змінити психологічний стан усього світу, не знищуючи при цьому цивілізацію. 

І тут не сам вибух, а його наслідки будуть лише частиною того, що відбувається. Головним наслідком стане страх наступного удару. 

Світові відеоканали перейдуть на безперервні ефіри. Миттєво відреагують фінансові ринки. Люди почнуть шукати сховища, скуповувати воду, продукти, ліки. 

Уряди скликали б надзвичайні засідання, збройні сили переводились би в стан підвищеної бойової готовності й виникало б головне питання: це єдиний епізод, чи початок ядерної війни? 

А далі — паніка доведе справу до кінця. Тому повномасштабної ядерної війни не буде, інакше, на думку Маска, вона знищить саму сцену. 

Але один, чи два тактичних ядерних удари змінять правила та сценарій спектаклю, залишивши сцену на місці. Далі — шок і страх. Надзвичайний режим стає нормою. Економіка перебудовується. І все, що ще перебувало у приватній власності, переходитиме під державний контроль. 

Цифрова інфраструктура стає системою безпеки. Після максимальної напруги з’являється миротворча розв’язка, в якій війна виконує функцію зламу старої конструкції, а страх ядерної катастрофи змусить населення вимагати нову. 

Є переконливий спосіб перевірити цю гіпотезу. Заздалегідь визначити декілька конкретних речей, що, за логікою жанру, повинні почати відбуватись до кульмінації. 

Перше — цивільна підготовка відбувається раніше очевидної необхідності. Тобто, країни завчасно обновлюють бомбосховища, системи сповіщення, рекомендації населенню, створюються стратегічні запаси, складаються плани евакуації та інше. І все це вже давно відбувається в європейських країнах. 

Далі, — військова промисловість готується не до короткого конфлікту. Елітні контракти, нові заводи з виготовлення зброї, розширення резервів та інше. Це все також є. 

Водночас перезавантажується економіка для надзвичайного періоду, тобто є запаси палива, продовольчих товарів, медикаментів, захист енергетики, портів, зв’язку та банківської системи. І наявний дефіцит палива, втрата складів, логістики під виглядом пожеж, можливо, не випадкові. за рахунок такої, нібито кризи, будується стратегічний запас. 

Далі, формально ворогуючі країни рухаються за схожими внутрішніми механізмами. І це також ми з вами все бачимо. Зокрема, цифрова ідентифікація, розвиток штучного інтелекту, посилення контролю, нові системи нагляду, ідентичні закони, що формуються завчаснота ін. 

Тобто, повноваження, необхідні після надзвичайної події, юридично готуються до неї. 

І найважливіше, — інфраструктура післявоєнного миру також формується завчасно. Це стосується платіжних механізмів, торгових блоків, оборонних угод, енергетичних маршрутів, систем ідентифікації та міжнародних механізмів контролю. 

Тож новий світовий порядок не з’явиться миттєво після війни, його інфраструктуру творять саме зараз.

Системи спочатку будують по частинах, потім поєднують, а от пересічні люди помічають за фактом. 

Тож, що відбувається наразі? По — перше, вводяться цифрові гроші. Скажімо, росія запускає масовий обіг цифрового рубля з вересня уже цього, 2026 року. 

До речі, в Китаї чимало років розвивається цифровий юань. 

Європейський центральний банк готує цифрове євро та розраховує перейти до випуску в 2029 році. 

Тобто, найкрупніші економіки одночасно створюють державну цифрову форму грошей. І це — офіційні проєкти центральних банків. 

По-друге, оцифрування особистості. Країни ЄС повинні надати відповідні гаманці громадянам до кінця 2026 року. До речі, особа та платежі вже технічно починають поєднуватись. 

По-третє, з’являються умови платежів та смарт-контроль. 

Це означає, що гроші можуть переводитись автоматично лише тоді, коли виконано певні умови: контроль та цільові розходи. 

По-четверте, найцікавіше. Усі держави одночасно будують мости між своїми системами. Поміж ними з’являється цифрова інфраструктура, що дозволяє системам взаємодіяти. 

Саме тому важливо дивитись не лише на війни, потрібно розглядати те, що будується до них. Скажімо, коли нам пропонують цифрову систему після великої кризи, після війни, значить, — закони приймались раніше, програми створювались заздалегідь, як і встановлювались сервери, створювались цифрові посвідчення, узгоджувались усі міжнародні стандарти. 

Тож війна та криза — це момент включення заготовок, а не створення. 

Показовий приклад  імовір­но нові обриси кордонів на Близькому Сході: 15 серпня центральне командування збройних сил США опублікувало цікаву карту. 

Сектор Газа та Західний берег візуально опинилися всередині території Ізраїля. Тобто, звичних кордонів території Палестини просто немає. 

Ця карта з’явилась не в якогось невідомого блогера, і не в Телеграм-каналах. 

Її оприлюднила офіційна структура збройних сил. Пішов резонанс. 

Люди звернули увагу на щезлі кордони. Згодом центральне командування США змінило зображення, а споживачам запропонували сприймати це як помилку. 

Але є сумніви, що такі речі з’являються випадково. 

Суспільству час від часу показують ймовірне майбутнє, щоб подивитися на реакцію: гучність обурення, або хто взагалі зверне увагу, а хто промовчить. 

Отже на запропонованій карті усередині Ізраїлю візуально щезають Газа та Західний берег. 

Одночасно відбуваються інші події. У Колумбію після землетрусу прибула ізраїльська гуманітарна місія. І це не лікарі Червоного Хреста. Це делегація, котру очолює підрозділ ЦАХАЛ. 

Колишній президент Колумбії Густав Петро так оцінив ситуацію: 

«Якщо ізраїльські солдати, котрі прибули в Колумбію, привезли зброю, а не ліки та матеріали для порятунку людей, тоді перед нами обман. Це — воєнна окупація території Колумбії без дозволу сенату Республіки». 

Яку гуманітарну місію можуть виконувати військовослужбовці? Що саме знаходиться у їхніх вантажах? Де перелік ввезеної зброї? На яких умовах вони перебувають у країні і чому колишній президент стурбовано ставить питання? 

Ізраїль все ж відповів Густаву Петро, мовляв, це пошуково — рятувальна операція. Можливо. Тоді все має бути максимально прозоро розписано: від осіб рятувальників до повноваження та термінів перебування. Тоді не виникне жодних підозр та подібних запитань. 

Однак чітких відповідей на такі типові запитання в них немає. Ізраїльські військові рятувальні підрозділи далеко не вперше з’являються за кордоном після стихійних лих та катастроф. Чи в них немає кордонів? 

Офіційні пояснення прості: Ізраїль володіє спеціалізованим воєнним підрозділом пошуку та порятунку. Тобто їх відправляють спеціально туди, де люди перебувають під завалами. 

Але тут цікаво інше: чи може гуманітарна допомога одночасно бути інструментом геополітичного проникнення? 

І це не обов’язково захоплення. Це — контакти з силовими структурами, робота на землі, логістика, карти, зв’язки з керівництвом країни, воєнна співпраця та політичний вплив. 

Тобто, вони дізнаються всі секрети зсередини під виглядом порятунку людей, тому катастрофа — ідеальний момент для проникнення в країну. 

Тож природньо виникають дотичні питання: а куди ще після землетрусів та інших великих катастроф приїжджав ЦАХАЛ? І що далі відбувалось зі стосунками Ізраїля та цими державами після закінчення рятувальних операцій? 

Ну і ще одна підозра: а що, якщо катастрофи мають не природне походження, тобто вони є інструментом створення надзвичайних ситуацій? 

Катастрофа, держава ослаблена., потрібна термінова зовнішня допомога — не погана умова для проникнення.