Історія злодіянь: як та з якою метою москва віками намагалася привласнити Києво-Печерську лавру

Насправді княжа Русь — це була перша українська держава, як то науково обгрунтував академік Грушевський. І відповідно Києво-Печерська лавра — тисячолітня українська святиня або ж «рівнонебесний монастир», як величали українці обитель у давнину.

 

Щодо московитів, то вперше в історії Печерського монастиря вони з’явилися 1169 року. І тоді, й упродовж наступних віків так звані «брати по вірі» вписали чимало кривавих сторінок в літопис «рівнонебесного монастиря».

 

Власне, їхні злодіяння нічим не відрізняються від злодіянь їхніх нащадків — нинішніх окупантів на території України. І позаяк патріарх Кіріл навряд чи коли глаголитиме про це у своїх проповідях, варто нагадати історії найгучніших візитів та «інвестицій» московитів у Печерський монастир. 

 

1. Перші московські «паломники» (тоді вони були знані як «суздальці») навідалися до Печерського монастиря за наказом свого князя, Андрія Боголюбського, 1169 року. Спершу вони пограбували і зруйнували Київ «з усім тим, що споконвіку було святим для всієї Русі», — так писав про навалу історик Костомаров.

 

По тому пограбували і спалили Печерський монастир. «Паломницький тур» суздальців припав тоді на перший тиждень Великого посту — час особливого стримання для християн від усього злого. Але стародавній київський літопис свідчить, що суздальців це не стримало: «Грабували вони два дні весь город: Поділ... і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю, і не було помилування нікому: церкви горіли, християн убивали... і взяли майна багато, з церков позабирали ікони, книги, ризи, дзвони… і всі святині забрали і монастир Печерський підпалили».

 

Хіба це відрізняється від того, як у лютому–березні 2022 року, також у час Великого посту, нинішні нащадки суздальців-московитів убивали, руйнували і мародерили в Бучі, Ірпені та Бородянці?

 

До московських сторінок в історії Печерського монастиря належить і навала 1482 року орди кримського хана Манглі-Гірея, коли чужинці спалили в Лаврі Успенський собор, келії і дзвіницю. Всі свої «благодіяння» у святині, як пише академік Михайло Грушевський, ординці робили на замовлення московського князя Івана. По завершенню замовленої «спецоперації» в Україні Манглі-Гірей послав у Москву князю Івану золоту чашу і дискос зі святої Софії Київської.

 

2. Попри численні грабунки і руйнування чужинців, Печерський монастир не занепадав — святість і славу обителі своїм праведним життям творили ченці. До цієї слави надумали «примазатися» московити та й почали ширити міфи, що з Київських печер підземні ходи тягнуться аж до Московії.

 

Про це пише соборний чернець Києво-Печерської лаври Афанасій Кальнофойський у своєму трактаті «Тератургіма» (1638): «Не знаю на якому ковадлі скуто того вимисла, що в Печерах Київських лежить шлях аж до Московської держави». Кальнофойський називає цей вимисел «апологетичною байкою» і пояснює чому.

 

По-перше, повітря у таких далеких і довгих ямах заражало б людей смертельною отрутою. По-друге, у жодних хронографів немає записів щодо тієї копанини. По-третє, літописець не міг втямити навіщо це було робити, бо «всеміцність Божа на тисячу миль Печери протягнути може, тільки ж не захоче, бо жодної потреби у цьому немає».

 

Кальнофойський також переповідає історію, як московити у часи запустіння Лаври двічі намагалися викопати у печері «гріб святого отця нашого Антонія», щоб забрати його собі: «Хотів москаль реліквії забрати святі, благословенні, Богу милі». Літописець свідчить, що Святому Антонію Печерському це не сподобалося — перший раз він відігнав московських мародерів вогнем, другий — водою «про що й тепер знати», — пише чернець. 

 

3. Від початку створення Печерський монастир духовно підпорядковувався Константинопольському патріарху. А київські митрополити — формально екзархи Константинопольського патріарха, фактично були незалежними, рівними з московськими патріархами. Титулувалися вони «митрополитами Всієї Русі» (їм підлягали православні всієї Речі Посполитої).

 

До прикладу, титул Петра Могили був таким — митрополит Київський, Галицький і Всієї Русі. Московити довго і наполегливо домагалися від Костантинопольської патріархії отримати духовну владу над Україною. І нарешті домоглися цього у традиційний спосіб — через корупцію.

 

Московський посол дав вселенському патріарху Діонісію хабар — 200 золотих і три сорока соболів (тобто 120 штук). Коли Діонісій повідомив, що треба підкупити і найвищих сановників, Москва без вагань покрила усі додаткові витрати. 

 

Ось так «канонічно» українську церкву продали Росії. Невдовзі Діонісій на цьому, як то кажуть, погорів — за хабарництво його було усунуто з патріаршої посади. Але 1686 року Москва врешті отримала згоду Константинополя і прилучила до себе Київську митрополію.

 

«Дуже було обурене все духовенство українське тим, що його віддано під зверхність Московського патріарха», — пише історик Микола Аркас.

 

І коментар на подію Михайла Грушевського: «Ось так зломлено церковну автономію України і взято під московську церковну власть, а з нею разом тодішнє освітнє і культурне життя українське».

 

4. На замовлення московського царя Петра у Лаврі 1718 року спалахнула масштабна пожежа. Разом з численними будівлями згоріли величезний архів і бібліотека, де зберігалися книжки й рукописи ще княжих часів. «За свідченням очевидців, які зберігалися у відомого києвознавця, протоієрея Петра Лебединцева, — пише доктор історії Ігор Гирич, — Лавру підпалили посланці з Москви, які були одягнені як ченці. Згоріли величезний архів і бібліотека, загинули грамоти і пожалування… князів, феодалів і гетьманів».

 

Власне, причину замовлення пожежі пояснюють її наслідки: «Вогонь знищив письмову пам’ять про незалежне українське політичне і духовне життя Лаври», — констатує Ігор Гирич.

 

Одразу після пожежі московські борзописці взялися переписувати літопис древнього монастиря у повну відповідність до інтересів новопроголошеної російської імперії. (Саме тоді Петро І вирішив перейменувати московське царство на російську імперію).

 

Результатом їхніх трудів постало вірнопіддане писаніє, з якого вилучили найважливіші факти української сутності історії обителі. Цю вірнопіддану версію історії Печерського монастиря екскурсоводи Національного історико-культурного заповідника «Києво-Печерська лавра» популяризували до початку широкомасштабного вторгнення.

 

5. За наказом московського царя Петра І у Лаврі були перепоховані Іскра і Кочубей — автори доносу на гетьмана Івана Мазепу. Як пише російська Вікіпедія «когда Искра и Кочубей стали национальными героями и мучениками, их торжественно перезахоронили в Киево-Печерской лавре».

 

«Національні герої» перебувають там і дотепер. З цього приводу всі поки що мовчать і лише доктор історії Ігор Гирич називає «надзвичайно ідеологічно шкідливим для України перепоховання біля Успенського собору полковників Кочубея та Іскри. Ці історичні постаті правили за зразок для кожного «порядного українця» , бо вони довели свою відданість Москві, на їхньому прикладі виховувалися десятки поколінь вірнопідданих малоросів».

 

6. Остаточно незалежність Лаври ліквідувала московська цариця Єкатерина ІІ (або ж «коронована повія», як її називав енциклопедист Євген Маланюк). Цариця мала батальйон коханців (про це докладно писав її особистий секретар Храповицький) і задля ефективнішого обігу любасиків вона надумала запровадити церковну реформу.

 

Формат реформи передбачав секуляризацію (себто відбирання) у церков та монастирів земель, маєтностей і цінностей та передачу їх у царську казну. Важливо знати, що споконвіку землі та маєтності монастирі отримували від жертводавців за духовними заповітами на поминання душ.

 

Єкатерина розчерком пера перепрофілювала заповіти небіжчиків і, привласнивши колосальні монастирські багатства, винагороджувала ними численних любасиків за доблесні «подвиги» у своїй спальні.

 

Після єкатерининської реформи Лавра втратила економічну незалежність, а весь її монастирський штат перевели на зарплату з царської казни. 

 

Століття на зарплаті з казни призвели до відповідних наслідків. Їх чудово ілюструють два записи зі щоденників («Записные книжки 1950-1960») сталінського в’язня, єпископа Варнави (Беляєва) періоду 60-х років ХХ століття. Перший: «Среди монахов лавры много агентов». У другому записі йдеться про монаха, який хизуючись новими чоботами, розповідає про життя у Печерському монастирі: «А что же, теперь каждый из нас получает по 500 рублей в месяц, обед и ужин, отопление, освещение и келью. Жить можно…»

 

7. Найбільшою святинею Лаври вважали образ «Успіння Божої матері» — за стародавнім переказом, його передала монастирю «сама Влахернська Богородиця». Чудотворна ікона була окута високомистецькою срібною ризою, яку 1922 року московські більшовики з комісії Помголу (помощи голодающим) здерли, оцінили — 65 тисяч рублів золотом і «передали на допомогу голодним в Росії» (про це пише мистецтвозначець Федір Ернст). Загалом у 1921-1923 роки «на допомогу голодним в Росії» з Лаври було вилучено сотні кілограмів виробів із дорогоцінних металів із камінням, які мали величезну історичну цінність.

 

Грабіж скарбів відбувався вночі. Ігор Гирич так описує цю акцію мародерства: «Весь монастир було оточено озброєними армійцями. Вранці народ намагався зупинити навантажені скарбами автомашини на виїзді з Лаври, лягаючи їм під колеса. Але все було марно. За одну лише ніч було конфісковано 3 пуди 9 фунтів виробів із золота та 683 пуди виробів із срібла, 2417 штук діамантів, 1106 смарагдів, 1345 рубінів, 40 сапфірів і ще бульш як півтисячі інших дорогоцінних предметів».

 

8. У січні 1918 року до Києва (після битви під Крутами) підійшли московсько-більшовицькі загони під проводом колишнього царського підполковника Муравйова. Упродовж двох тижнів вони варварськи обстрілювали Лавру артилерійськими снарядами.

 

«Жодної військової необхідності у цьому не було, бо української залоги монастир не мав», –пише Ігор Гирич. Лавра зазнала тоді страшних руйнувань. Але трапилося і чудо — більшовицький набій пробив стіну Успенського собору, влетів у сам вівтар і не вибухнув. 

 

9. 1941-го року радянські підпільники у кооперації з агентами НКВД замінували Успенський собор і висадили його у повітря. Вибухів було три. Перший біля лаврських мурів, другий — біля брами і третій, найпотужніший, під Успенським собором. Уламки тисячолітніх стін розлетілися по всьому Печерську, а величезну територію Лаври накрило рештками фресок, ікон та палаючими рукописами. 

 

До початку широкомасштабного вторгнення туристам у Лаврі розповідали, що собор знищили німці. Цю інформацію найбільше популяризував і відстоював науковий співробітник Національного Києво-Печерського заповідника Євген Кабанець, запевняючи, що «вчинили цей вибух не комуністичні агенти, а головне управління безпеки райху». Після 24 лютого 2022 року у заповіднику вже так не запевняють. 

 

10. Вночі 15 червня 2026 року Києво-Печерська лавра пережила чергову атаку московитів — прямими прицільними ударами шахедів у тисячолітньому монастирі було пошкоджено 19 об’єктів. Один з шахедів влучив у вівтарну частину Стефанівського приділу Успенського собору від чого згоріло понад 80% покрівлі храму.

 

На варварський обстріл Києво-Печерської лаври миттєво відреагував Вселенський патріарх Варфоломій, назвавши його «диявольською війною».

 

А московський патріарх Кіріл промовчав. Хоча, зрештою, про що може говорити той, хто цю «диявольську війну» благословив? Днями Кіріл Гундяєв випустив ще й власну книгу на підтримку «священної війни» Росії проти України. І цим усим московський патріарх промовисто засвідчив,що він є істинним нащадком тих, хто упродовж віків в Русі-Україні і в «рівнонебесному» Печерському монастирі убивав, руйнував і мародерив.