Як зберегти надію, коли увесь світ проти тебе. Рецепти з книги про злети і падіння Браяна Джонсона

Коли вперше береш до рук це ошатне видання, одразу помічаєш суттєву деталь в його зовнішньому оформленні: на палітурці книги домінують дві барви — чорна і золота. Золотом видруковано її назву «Життя Браяна. Мемуари соліста AC/DC», його фото і тло, відповідно, темного кольору. Столичне видавництво, де вийшли друком мемуари відомого у світі виконавця в перекладі українською Анастасії Цимбал, вклало глибокий зміст в дизайн обкладинки. 

Ім’я Браяна Джонсона вперше засвітилося на музичному небосхилі Великої Британії на початку 1970-х. Тоді він як вокаліст у складі маловідомої рок-групи Geordie з Ньюкаслу був причетний до випуску дебютного альбому з дещо наївною назвою «Hope You Like It» (дослівно: «Сподіваюся, тобі це до вподоби»), розрахованого в першу чергу на тінейджерів. Його вокальні дані, виявлені при записі одинадцяти альбомних композицій, багатьма британськими музичними критиками і колегами-музакантами  були помічені. 

Джонсон мав потужний природний тенор із сильним блюзовим та соул-забарвленням. Манера співу вокаліста Geordie чимось нагадувала суміш Нодді Холдера із знаменитої на той час групи Slade і не менш відомого Рода Стюарта з групи Faces, де поєднувалась легка хрипота та мелодійність.

Становлення Браяна Джонсона як професійного рок-співака, судячи із його спогадів, відбувалась в атмосфері розчарувань і незадоволення досягнутим результатом групою Geordie. Ансамбль з вокалом Джонсона записав ще два альбоми — «Don’t be fooled by the name» («Не дозволяйте назві обдурити вас») і «Save the World» («Врятуй світ»). Вони не викликали фурору в музичному середовищі країни. Можливо, саме це стало однією з причин, чому обдарований природою співак змушений був після трьох років творчої співпраці з музикантами Geordie вийти зі складу групи, фактично припинивши музичну кар’єру.

Чи він жалкував про цей крок? Певно що так, але Джонсон не втрачав надію повернутися до справи, яка його надихала і приносила глибоке задоволення. В книзі згадується один цікавий епізод, коли він зустрівся на запрошення соліста групи The Who Роджера Долтрі в його помешканні після дебюту на рок-сцені. Цей дружній жест з боку мега-зірки британської естради, до речі, автора легендарної пісні «My Generation»  своєрідного політичного маніфесту, безкомпромісного гімну та соціального маркеру для післявоєнного покоління «бейбі-бумерів, ніби демонстрував визнання таланту Браяна Джонсона, а напутні слова, сказані в приватній бесіді авторитетним фронтменом, назавжди запали в душу двадцятилітньому хлопцю із малозабезпеченої британської сім’ї.

Справжні поневіряння, детально описані в книзі, тривали для Браяна Джонсона довгих чотири роки. За цей час йому довелось братися за будь-яку роботу, щоб елементарно прогодувати сім’ю і виплатити іпотеку за помешкання. Влаштувавшись на станцію технічного обслуговування автомобілів, він все ж не забував про своє істинне покликання, зокрема цікавився творчими здобутками популярних рок-груп, регулярно ходив на рок-концерти у рідному Ньюкастлі. 

В книзі згадується один цікавий епізод у нетривалій кар’єрі автомеханіка, який просто змусив Браяна повернутися на сцену і в буквальному значенні цього слова реанімувати групу Geordie, запросивши нових гітаристів і барабанщика. А сталося це після того, як він випадково зустрівся на автостраді з Ієном Д’юрі — видатним британським рок-музикантом, засновником панк-групи Blockheads, фундатором унікального музичного стилю, що поєднав елементи мюзік-холлу, панк-року і диско. Автомібль, на якому той їхав на концерт, потрапив в аварію і потребував негайного ремонту. Від цього випадкового контакту з рок-зіркою Джонсон був вражений і шокований, бо, на його думку, якісь небесні сили вже вкотре ніби підказали йому, де потрібно шукати власне щастя.

Рок-гурт Geordie знову почав давати концерти, на які з кожним разом все більше приходили шанувальники важкого року. Здебільшого ансамбль виступав у місцевих клубах, де збиралась різнобарвна публіка після робочого дня, для якої виконували як власні пісні, так і ті, що були широковідомі на той час. Джонсон знову неначе отримав друге дихання, змусивши музичних критиків, шанувальників глем-року та важкого рок-н-роллу звернути увагу на музикантів родом із Ньюкаслу. 

До речі, саме корінних жителів міста, повна назва якого звучить як Ньюкасл-апон-Тайм, традиційно називають «джорді», котрі до того ж є носіями унікального діалекту, а ще мають глибокі історичні корені. Існують кілька теорій стосовно походження цього слова, починаючи з короля Англії Джорджа ІІ, закінчуючи лампою інженера Джорджа Стефенсона, винайдену ним на початку ХІХ століття для безпечного використання під час видобутку вугілля.

Отже, стараннями Джонсона і його команди, Geordie поступово реанімувалось, їхня музична діяльність почала успішно розвиватися. І тут, за влучним виразом Браяна, Господь Бог прочинив для нього ворота на небеса, і з’явився унікальний шанс, який трапляється раз на мільйон років…

Все почалося з того, що в лютому 1980 року помер вокаліст супер-групи AC/DC Бон Скотт. І до Браяна звернулися  менеджери легендарного гурту та запропонували пройти прослухування на заміщення вокаліста, з яким було записано сім потужник альбомів у 1975 — 1979 роках. Вони мали шалений успіх не лише у Великій Британії, а й в США, Канаді, Австралії, Німеччині, Франції, Японії.

Браян, готуючись до прослуховування, чудово розумів, як складно посісти місце вокаліста в АС/DC — групи родом з далекої Австралії, заснованої двома братами — Малькольмом і Ангусом Янгами. Їхній злет відбувся в 1975 році, коли ансамбль записав дебютний альбом «High Voltage» («Висока напруга»), в якому більшість пісень були написані Боном Скоттом. Він володів, як  помітив хтось із музичних критиків, злобним фальцетом, виконуючи композиції в дратівливо-агресивній манері. Опинившись в Лондоні — столиці світової рок-індустрії, AC/DC за досить короткий період завоювала прихильність у місцевих рок-фанів не лише фантастичною грою на гітарі Ангуса і Малькольма, а й завдяки харизматичності Бона Скотта як самобутнього вокаліста в стилі хард-року. 

 

Добре знаючи передісторію ансамблю, а також кілька пісень з їхнього репертуару, Браян, подолавши певний мандраж, вперше в своєму житті зустрівся наодинці з Малькольмом Янгом (ритм-гітара), Ангусом Янгом (соло-гітара), Кліффом Вільямсом (бас-гітара), Філом Раддом (ударні). Оглядини для виявилися вдалими і Браяна Джонсона взяли в групу. Присутні звукоінженери й менеджери групи пізніше згадували, що цей джорді із Ньюкасла просто підірвав кімнату, виконавши всім знайомі хіти — «Whole Lotta Rosie» («Ціла купа Розі») і «Show Business».

Сказати, що Браян повертався з Лондона до Ньюксла в той пам’ятний в його житті день приголомшеним і розбурханим, — це була б лише напівправда. Бо в його душі вирувала ціла гама емоцій, які йому вдавалось ледь стримувати. Перед ним в один момент розкрилась грандіозна перспектива зробити фантастичну кар’єру рок-виконавця, стати мега-зіркою першої величини. Але він навіть гадки не мав про те, що його чекало попереду для досягнення амбітної мети.

Після смерті Бона Скотта в Малькольма і Ангуса Янга виникла ідея віддати шану пам’яті через передчасний відхід їхнього колеги-музиканта. З семи альбомів, записаних за його участі, два з них — «Powerage» («Ера енергії») і концертний «If You Want Blood You’ve Got It» («Якщо ти хочеш крові — ти її отримав») багатьом фанатам «знесли дах», назавжди вписавши імена музикантів в історію світової рок-музики.

Придумана Браяном Джонсоном назва меморіального альбому «Back In Black» («Назад у чорному»), за задумом, мала символізувати щиру жалобу за померлим другом, а з іншого боку — стати публічним свідченням того,  що група вистояла після сумної втрати. Далі новоспеченого вокаліста зобов’язали написати слова до пісень сьомого альбому групи. Браян спочатку розгубився, а опанувавши себе, почав придумувати поетичні тексти. 

Заголовна композиція «Hells Bells» («Пекельні дзвони»), скажімо, відобразила тропічні грім і зливу, які вирували над студією звукозапису, розташовану на Багамах, де власне записувався «Back In Black». Дослівно:

Я — гуркіт грому, я — сила дощу.

І вітер шалений, мов ураган.

Своє життя, як небо блискавками січу.

Я ще такий молодий, та смерть

Занесла наді мною свій ятаган.

Оцінюючи внесок Браяна Джонсона у створення альбому «Back In Black», можна зробити безпомилковий висновок: він з успіхом себе реалізував як автор текстів до пісень, продемонстрував унікальну манеру співу, яку згодом намагались скопіювати тисячі вокалістів. Його феноменальне екстремальне розщеплення, відоме за музичним терміном «distortion», уособлює складну техніку форсованого вокалу, що спирається на потужну опору дихання.

«Back In Black» мав безпрецедентний комерційний успіх. За оцінками музикознавців, було продано 50 мільйонів вінілових платівок, вкладених у конверти чорного (траурного) кольору. 

Американська асоціація компаній звукозапису в серпні 2024 року визнала альбом «Back In Black» групи AC/DC третім найбільш касовим альбомом в історії поп— і рок-музики у США.

У біографічних мемуарах Браян Джонсон скромно замовчує, який конкретно прибуток отримала рекордінгова компанія Atlantic Records та музиканти AC/DC після виходу у світ альбому «Back In Black» в липні 1980 року. Щоправда, автор книги в одному місці розповіді все ж таки обмовився: після отримання роялті за авторство пісень Браян Джонсон спромігся придбати для батька кількаповерховий будинок з чудовим краєвидом Ньюкасла.

Браян Джонсон, якому в жовтні цього року виповниться 79 років, за все своє тривале життя не раз зазнавав дошкульних ударів долі. Але сформований ще в юності принцип: «Навіть найсильніший удар долі можна пережити, якщо використовувати те, що маєш, замість нудити світом і жаліти себе»,  ніколи його не підводив. Відтак лишається тільки гадати: чому доля для одних прихильна, а для інших, навпаки, байдужа…