Медицина після Чорнобиля: наслідки катастрофи, що триває

Чорнобиль — 300 Хіросім 

(фізичний факт)

 

— Василю Васильовичу! Мені випало тримати в руках довідку, подану в ЦК КПУ на ранок 2 травня 1986 року. Гриф — «Секретно». В ній сказано: «На 09:00 01.05.1986 р. в місті Києві радіоактивний фон сягав 1500 мікрорентген на годину, на 17:00 — до 2200. Госпіталізовано 779 осіб, в тому числі 128 дітей, променево хворих — 100 осіб. Питна вода — на порядок-два вище норми, молоко з окремих районів — те ж саме». Підпис — Андрій Сердюк. Тобто правду, завдяки Інституту Марзєєва й нині спочилому Андрію Михайловичу Сердюку, керівництво держави знало. Як діяла система охорони здоров’я в країні в перші дні і місяці після аварії? 

 

— Слід нагадати, що за 40 років до Чорнобиля Людство вже мало жахливиий досвід викиду радіації на мирне населення — в Хіросімі і Нагасакі. Однак тоді в житті й сприйнятті домінували інші фактори атомних уражень — ударна хвиля й світлове випромінювання, що нищили міста, а людей в епіцентрі вибуху випалювало вщент.

 

Зруйнований 4-й реактор незримо діяв проникаючою радіацією, та про її вбивчий вплив ми тоді знали критично мало. І якщо організаційно держава спрацювала прийнятно — жителі Прип’яті були евакуйовані впродовж 36 годин, то усвідомлення медичних наслідків катастрофи далось країні ціною людських страждань і втрат. Міф про мирний атом приспав смертоносну загрозу, зачаєну в ядерній установці.

 

— Як сталося, що навіть в зоні зараження не провели термінову йодну профілактику, внаслідок чого рак щитоподібної залози потім був виявлений як мінімум в 6000 чорнобильців? Якщо б її здійснили, цифра уражень була б меншою в рази — приміром японці після аварії на «Фукусімі» відразу видали населенню 240 тисяч доз йодистих препаратів. Натомість міністр радянської енергетики Анатолій Майорець видав наказ запустити аварійний 4-й блок до 19 травня 1986 року…

 

— Це визнаний і серйозний прорахунок керівництва охорони здоров’я в країні, невігластво й легковажність, а ще, значною мірою, відсутність належних приписів й протоколів лікування, що писались в нас після аналізу трагічного стану речей.

 

На час «Фукусіми» медицина вже була озброєна знанням, в першу чергу, отриманим й виробленим українською медичною наукою. Свої матеріали японцям надав Центр радіаційної медицини НАМНУ,  допомогу здійснював Інститут ендокринології імені В. П. Комісаренка.

 

— Чи справді після Чорнобиля зросла кількість всіх видів раку? 

 

— Такою є спільна думка, до якої прийшли профільні вчені світу.

 

— Чи передається радіаційне ураження дітям і внукам постраждалих?

 

— Негативний вплив опромінення дався взнаки й тут. Генетичні ураження сягають рівнів ДНК й РНК, що доведено призводить до змін і мутацій, які можуть успадковуватись.

 

— А що можна сказати про аварію як поштовх розвитку медицини? 

 

— Радіаційна медицина в країні з тієї пори розвинулась докорінно. Вже в жовтні 1986-го була заснована фундаментальна інституція, нині — Національний науковий Центр радіаційної медицини, гематології та онкології НАМН України, що є натепер світовим лідером вивчення й лікування хворих з усього діапазону профільних недуг.

 

На вістрі його діяльності — оцінка чинників і джерел іонізуючого опромінення, що впливають на стан здоров’я населення, наукове обґрунтування й розробка контрзаходів з подолання медичних наслідків Чорнобильської катастрофи, впровадження в Україні новітніх молекулярно-генетичних методів діагностики найбільш тяжких онкологічних та онкогематологічних захворювань, трансплантацій кісткового мозку й стовбурових клітин, розробка засобів профілактики, діагностики, лікування й реабілітації ліквідаторів, евакуйованих дітей та дорослих, дітей, опромінених внутрішньо-утробно, мешканців забруднених територій — всіх контингентів громадян, постраждалих внаслідок аварії. 

За ці роки в умовах стаціонару допомогу отримали майже 140 тисяч пацієнтів, обстеження в поліклініці пройшли близько 246 тисяч осіб. Виконано 416 трансплантацій кісткового мозку й стовбурових клітин хворим на множинну мієлому, хворобу Ходжкіна, нефробластому, гострі лейкомії та інші злоякісні захворювання.

 

— Що можна сказати про стан здоров’я ліквідаторів на сьогодні? Їх головні проблеми, наявність державних програм підтримки, чи вистачає їм медичної допомоги?

 

— Програми, ясна річ, існують — їхня підтримка, прямо скажемо, недостатня. Особливо це дається взнаки з огляду на перехід системи охорони здоров’я в країні на фінансування згідно з програмою медичних гарантій. Ліквідатори майже випали з її поля зору, і я б вважав справедливим щодо них повернення спеціальних державних засобів допомоги. Ми розуміємо — війна виснажує ресурси, та вихід шукати треба. Міжнародних грантів тут вочевидь замало.

 

— Чому одним з найвідоміших наслідків Чорнобиля став рак щитоподібної залози? 

 

— Бо вона — ендокринний орган виняткового значення й унікальних властивостей, своєрідна йодна лабораторія організму. Адже, крім іншого, ця залоза — активний поглинач йоду й усіх його радіоактивних різновидів, що становлять онкологічну небезпеку. А їх викид з реактора під час аварії разом з іншими радіонуклідами був такої потуги, що впоратися з ними, знешкодивши загрозу, щитоподібній залозі виявилось геть не під силу.

 

Особливо це стосувалось дітей і підлітків, в яких вона гранично чутлива до радіоактивного йоду. І коли б їм, як, власне, й дорослим, вчасно надали йодисті препарати, вони б заповнили «щитовидку» і не дозволили проникати в неї йоду забрудненому, вкрай шкідливому.

 

Однак таких запасів препаратів в Україні не було — їх збирали тоді по всьому радянському союзу. Як наслідок — діагноз «рак щитоподібної залози» на кінець 2010 року був поставлений 6049 постраждалим, що на момент катастрофи перебували в зовсім юному віці.

 

А в 1986-му на захист уражених піднявся Інститут ендокринології та обміну речовин імені В. П. Комісаренка НАМН України, що невдовзі очолив боротьбу із страшною хворобою. І діяв рішуче, системно, часто-густо — на упередження негативних проявів.

 

Так, приміром, були відразу сформовані виїзні бригади фахівців, що своїми дослідженнями охопили екстремальні райони Київської, Чернігівської, Житомирської, Рівненської та Черкаської областей, де виявляли потенційно недужих.

 

Більше 500 проблемних малят було обстежено безпосередньо в клініці Інституту. І що на той час взагалі стало безпрецедентним для світової медичної практики — з’явився сформований комісаренківцями унікальний реєстр дітей і підлітків з онкологічним ураженням щитоподібної залози. Він перевищує зараз 4000 осіб.

 

Інтенсивна робота в установі не зупиняється й нині: в ній протягом року здійснюється близько 10 тисяч ультразвукових досліджень щитоподібної залози, двох тисяч пункцій біопсій, виконується більше тисячі операцій на ендокринних залозах.

 

Наукові дані Інституту Комісаренка, як, власне, і Центру радіаційної медицини, завжди запитані колегами в світі — вони плідно співпрацюють з провідними профільними установами США, Німеччини, Великої Британії, міжнародними організаціями ВООЗ і ЮНІСЕФ.

 

Про Японію й говорити зайве — авторитет українських радіологів й ендокринологів там беззаперечний, академіки Дмитро Базика й Микола Тронько — лауреати Нагасакської Меморіальної премії миру імені Такаші Нагаї за внесок у медичну допомогу постраждалим від дії іонізуючої радіації. 

 

— Україна веде доленосну війну з рашистською мерзотою, медична наука стосило вкладається в боротьбу за життя і здоров’я наших бійців, усіх постраждалих від ворожих ударів — й чорнобильська проблематика природно відійшла на другий, а то й більш віддалений план. Що із здобутків української медицини в ній важливо не втратити за цих умов?

 

— Цього не станеться, бо всі наші профільні надбання перебувають в постійному розвитку, оскільки запитані практикою, та й теорія науки спину не має. Чорнобиль — локальна ядерна війна, катастрофа, що не закінчилася, а отже й подолання медициною її наслідків триває.

 

— Василю Васильовичу, чи можливо сформулювати якийсь один — головний урок Чорнобиля для Людства? В чому він може полягати? 

 

— Вважаю — в заклику до пильності всіх причетних до володіння й використання явищ і станів матерії, чия смертоносність не піддається сумірному людському усвідомленню. В сучасному світі безліч загроз, але ядерна по нищівності незрівнянна ні з чим. Тим часом кремлівський довбень ледь не щодня погрожує світу атомним ударом.

 

Небезпека чатує на людей і в разі свавільного застосування наукових відкриттів у клонуванні, генетичній інженерії, спробах створення мілітарних біороботів, недбалого дослідження вірусів, поширенні грізних патогенів, втрати контролю над складними системами штучного інтелекту, виробництва зброї на основі нанотехнологій, біотероризму тощо. Одним словом, дай нам, Боже, рятівної мудрості! 

 

— Чи можна сказати, що Чорнобиль змінив медицину й науку назавжди? 

 

— Без сумніву. Трагедія стала поштовхом розвитку більшості методів лікування гострої променевої хвороби, її ранньої діагностики, створення нових протоколів лікування, використання трансплантацій кісткового мозку, вдосконалення інтенсивної терапії, активного використання йодної профілактики, з’явились дослідження посттравматичного стресу й розладів на ґрунті довготривалого впливу примусової евакуації й супутніх страхів, отримала імпульс кризова психологія, змінилась культура відкритості досліджень, прозорість її результатів, усталились цілі галузі — радіобіологія й радіоекологія, суспільство стало свідомо інвестувати у власну безпеку й здоров’я.

 

— Чорнобиль і кардіохірургія — два далеко рознесені світи. Чи так лише здається? 

 

— Хибне враження. З ліквідаторами ми мали і маємо багато проблем, бо серцево-судинні ускладнення виникають у них набагато частіше, ніж у пацієнтів інших категорій. Та й атеросклероз протікає в них відмінно від типового. Тож хоч Кобзар і писав «Раз добром нагріте серце — вік не прохолоне», воно болить, воно пам’ятає, стомлюється й недужає. Й усе, що з нами відбувається, чуттєво й біологічно проходить крізь серце — з чорнобильським лихом включно. Воно більше, ніж анатомічний орган — компас у житейському морі: розум може помилятись, серце — ніколи. Що й зрозуміло: серце людини — оселя її душі. Душа ж вічна й всепроникна.