Обриси війни в Європі. США виходять з усіх правил міжнародного співіснування

Усе вже стало очевидним: для світових еліт війна — це не трагедія, а інструмент перерозподілу.

 

А для людей це кінець попереднього життя, падіння у злидні, безвихідь, безперспективність. 

 

Людей подрібнюють, а еліти домовляються.

 

Доки в новинах кажуть «ворог», у звітах пишуть «угода». 

 

Доки з екранів лунають погрози, в банках рахують відсотки.

 

Доки одні ховають своїх рідних і близьких, інші перекроюють схеми поставок. 

Війна переповзає у Європу. І починається вона не з офіційного оголошення, не з заїзду танків і навіть не з фронту. Вона починається з фраз на кшталт: «Україна переносить виробництво безпілотників до Польщі». Про це нещодавно заявив глава польського МЗС Радослав Сікорський. 

 

І це не економіка, це юридична підміна поля бою. Польща офіційно стає частиною воєнної інфраструктури України. Тиловим вузлом війни, заводом з виробництва зброї у конфлікті. 

 

Тут варто знову нагадати: будуть провокації, зовнішні втручання, диверсії і лише після цього — відповідь. Війну в Європі починають не генерали. Її починають міністерства економіки та логістичні угоди, що на папері виглядають як допомога, а за фактом це переміщення фронту в Європу.

 

Спочатку в людей забирають упевненість. Потім — ресурси. Потім — голос. А в кінці пояснюють, що все так і було задумано заради їхнього ж блага. І найприкріше, що все це сплановано. На додачу — кліматична зброя, що впливає на погоду.

 

Це не наші передбачення, це вміння частково читати їхні (міжнародних комбінаторів) плани. Наприклад, поглянемо на фондовий ринок Венесуели, котрий за всіма законами економіки повинен був обвалитись після захоплення президента Мадуро. Але він зріс на 100%! І це також вказує не на захоплення, а на сплановану операцію.

 

Або нещодавно захоплений американцями російський танкер, який буде не останнім. Це логіка. І тут неважливо, чий дрон і кого атакував. Важливо, де й коли. У Чорному морі за 30 миль від Туреччини, що є територією НАТО.

 

Танкер з тіньового флоту рф під санкціями ЄС ішов у Новоросійськ. Удар був зроблений не по судну, а по принципах недоторканності нейтральних вод. Після російських нафтових танкерів «Марінера» та «Софія» це було передбачувано.

 

Спочатку захоплення, потім спроба огляду, потім — супровід, а тепер атака безпілотником. Кожен наступний крок робить попередній нормою, зсовуючи «червону лінію». Тим більше, хто ж заперечуватиме, адже це удар по агресору. Гарна нагода для відміни всіх попередніх правил і норм.

 

Сьогодні дрон по танкеру, завтра — офіційно морська коаліція безпеки. Чому саме зараз? Тому що Венесуелу вже перенесли в режим зовнішнього управління. Тож танкерні маршрути також стали полем бою.

Санкції? Європа закупила російського металу на 2 млрд євро.

 

А тим часом Європа готується до гібридної фази війни. Виробництво безпілотників переноситься до Польщі. Енергетику палять під виглядом екстремізму. Тепер додали морський терор без оголошення війни.

 

Вочевидь, атаки на судна почастішають під нейтральними прапорами. На Туреччину буде тиск як на коридор. Будуть оголошення про нові зони підвищеного ризику. Формування коаліції для захисту судноплавства, а потім зштовхування, але вже не танкерів, а флотів. Це зміна правил світу. 

 

Від наших партнерів часто лунають вихваляння про санкції проти рф. І от після чергового хизування про те, як потужно працюють санкції, Європа закупила російського металу на 2 млрд євро. 

 

Бельгія, Італія, Чехія і Данія — це ті країни, котрі найгучніше кричать, що вони за жорсткі міри.

 

А для чого взагалі потрібні санкції? З того, що ми спостерігаємо наразі, — щоб зруйнувати середній бізнес, завалити конкурентів, залишити лише великі структури, котрі обходять правила, та для формування нових ринків.

Кожен рік журнал The Economist (виразник планів глобалістів) у першому номері на обгортці, як афішу до фільму, показує плани на 2026 рік. Там зображено арешт недоторканного, захоплення танкера, руйнацію енергетики, керовані кризи та війну.

 

Це не передбачення редколегії, це ті, хто формує редакційну політику, анонсують, що буде далі. Також у планах — продовження впровадження цифрових ІD, контроль за переміщеннями, перехід до тимчасових адміністрацій, розмови про сектори, про зони впливу, особливі території та заяви, що демократія застаріла.

 

І от США не забарилися перейти у формат імперського центру. Вихід Америки з десятків міжнародних організацій — це не економіка, це зняття обов’язків.

 

Коли США виходять із правил, Європа тягне все самостійно, Китай формує свій вузол, росія входить у сировинний режим, а Близький Схід горить, тож світ перестає бути системою держав і стає картою секторів. А сектори не домовляються, вони зіткненням переписують кордони.

 

Те, що Європа відділяється, свідчить реакція низки країн на зазіхання Трампа на Гренландію.

 

«Загрозлива риторика американської адміністрації щодо Данії та Гренландії водночас і цілком справедливо зустрічає вкрай різку критику. Швеція, країни Півночі, держави Балтії та кілька великих країн Європи спільно виступають на захист наших данських друзів», — каже прем’єр-міністр Швеції Ульф Крістерссон.

І водночас світові ЗМІ облетіла свіжа заява Шейха Ірану про повернення на батьківщину. Отже, на порядку денному — розгойдування Ірану. Внутрішні протести та зовнішній вплив складаються у кризу режиму.

 

Коли протести перейдуть у справжню громадянську війну, а нафта полетить у «космос», — з’явиться привід для прямого зовнішнього втручання. 

 

Гасла основних гравців довкола іранських подій звичайні, не нові: «Ми не втручаємось — ми захищаємо громадянське населення».

 

Скажімо, президент США Дональд Трамп уже сказав: «Сьогодні Іран як ніколи потребує свободи. Ми допоможемо йому в цьому».

 

Сьогодні регіон має всі шанси зірватися ланцюговою реакцією.

 

У разі остаточного падіння чинної влади активізуються проксі-війни в Іраку, почнуться загострення у Сирії, зросте тиск на Ліван та передбачувано підвищиться нервовість реакцій Китаю та росії. Це все схоже на рукотворний розлом по всьому Близькому Сходу. 

 

Як він реалізовується? По-різному. Наприклад, через дипломатію. Першим подало сигнал переформатування посольство Ірану в Британії, помінявши ісламський прапор на давній монархічний, — руками іранських протестувальників у Лондоні, які зібралися біля посольства Ісламської Республіки.

 

Один з учасників акції, піднявшись на балкон посольства, замінив чинний прапор Ірану й встановив там дореволюційний — «Лева і Сонця», що використовувався до Ісламської революції 1979 року та повалення шахської монархії. 

 

Нагадаємо, 11 лютого 1979 року в Ірані перемогла Ісламська революція. Це був один з найважливіших історичних зламів ХХ століття.

 

Ці події поклали край правлінню шаха Мохаммеда Рези Пехлеві — останнього іранського монарха, який увійшов до історії своїми спробами модернізувати Іран за зразком найбільш розвинених країн та орієнтацією на Захід.

 

Однак окремі його реформи та курс на деісламізацію країни викликали гостру критику консервативного іранського духівництва. Щоб утримати владу, в останні роки свого правління шах Пехлеві встановив авторитарний режим: у країні заборонили всі партії, окрім правлячої, а таємна поліція САВАК жорстко придушувала опозицію.

 

Усе це призвело до масштабного антимонархічного руху та соціального вибуху. У січні 1979 року шах виїхав з Ірану, зате 1 лютого в країну повернувся висланий з неї раніше духовний ідеолог революції — аятола Рухолла Мусаві Хомейні. А 11 лютого армія країни фактично склала зброю та визнала його владу.

 

Через місяць у країні провели референдум, за підсумками якого 1 квітня 1979 року в світі з’явилася нова держава — Ісламська Республіка Іран. Ці події кардинально вплинули на розклад сил не лише в мусульманському світі та на Близькому Сході, а й у всій світовій геополітиці. Причому вплив цей зберігається досі.

 

А сьогодні багато учасників акцій протесту, що відбуваються по всьому Ірану, закликають повернути в країну Резу Пехлеві — сина останнього шаха Ірану, який живе у вигнанні. Сам Пехлеві закликав іранців вийти на вулиці і виступити проти режиму аятол. 

 

Зазначимо, шахзаде («син шаха», спадкоємний принц) Реза Пехлеві з дитинства готувався зайняти, — коли прийде час, — батьківський трон.

 

У 1979 році, коли в країні сталася ісламська революція, Резі Пехлеві було 19 років, він навчався в США на військового льотчика.

 

Отже, зараз у 65-річного Рези Пехлеві знову з’явилася надія відіграти певну роль у формуванні майбутнього його країни.

 

Цікаво, що Реза Пехлеві вважається другом вічних «ворогів» іранців — ізраїльтян.

 

Тож що між рядками його звернень та обіцянок — чужинська мораль?

 

Водночас дивує ще одна ситуація: чому саме в Лондоні першими поміняли прапор Ірану на шахський? До речі, той, під яким свого часу той же Лондон і ліквідував батька нинішнього «принца», а ще раніше — й діда. 

 

Однак локомотив революції набирає швидкість. Економічно — грошова одиниця Ірану до європейського євро станом на 11 січня становить «нуль».

 

Військово — днями в мережу злили список координат усіх складів зі зброєю в Тегерані (столиця Ірану).

 

Повідомляється, що частина об’єктів зараз практично не охороняється через перенаправлення військових сил на придушення протестів, а координати передаються між учасниками акцій.

 

Отже, Іран — це замок між зонами. І як тільки він впаде, відкриється новий сектор впливу.

 

Громадянську війну в Ірані розганяють усвідомлено. Мета цього дійства — зламати енергетичний вузол планети та відкрити новий фронт великого переділу світу.

 

До речі, через цей цинічний, трагічний новий поділ світу страждає й Україна.

 

Пунктири кордонів на картах більше не мають значення. Сьогодні реальні межі йдуть по маршрутах нафти, газу, баз важливих даних, енергії, логістики. Хто контролює маршрути, той і володіє світом.